Маркович Андрій
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Андрій Маркович (бл. 1674 - 23.1.1747), старший син Марка Аврамовича, - -український державний діяч першої пол. 18 ст. Народився у Прилуках (тепер Чернігівська обл.).
Завдяки тому, що поріднився з гетьманом, посідав чільні уряди в гетьманській адміністрації: сотник глухівський (1709 - 1714), полковник лубенський (1714-1727), генеральний підскарбій (1729 - 1740).
Спочатку він був прихильником гетьмана Мазепи. У 1708 Маркович був значковим військовим товаришем. Але 1708 підтримав промосковську позицію частини козацької старшини. В листопаді 1708 перейшов на сторону московських військ і разом з О. Меньшиковим брав участь у штурмі та зруйнуванні Батурина. В 1709 Маркович їздив з мiciєю від Петра I, та за дорученням гетьмана I. Скоропадського з посольством до Стамбула (Царграда). В 1709-14 - глухівський сотник, в 1714-27 - лубенський полковник. У 1722 М. на чолі 10-тис. козацького загону брав участь у російсько-іранській війні.
Aндрій володів у Гетьманщині багатими маєтностями й своє становище використовував для особистого збагачення, нещадно експлуатуючи місцеве населення, що привело до народних заворушень. Усунений від влади гетьманом Д. Апостолом і відданий під слідство: проте завдяки підтримці своєі сестри Анастасії - гетьманової Скоропадської, яка мала зв'язки з російським урядом, та маючи підтримку певних російських урядових кіл, був виправданий і, незважаючи на протест Д. Апостола, призначений генеральним підскарбієм (1729-40).
Проте, У 1734 М. разом з М. Забілою і Ф. Лисенком увійшов від української сторони до складу Правління Гетьманського Уряду. 1740 р. вийшов в «абшит» у ранзі генерального обозного.
