Наголос
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
На́голос — це вимова одного із складів з більшою силою.
Носієм наголосу у складі є голосний звук, напр.: чудо́во, бі́гати, вече́ряти.
Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові ві́тер склад ві- наголошений).
Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рі́ч-ка, пе-ре́-рва).
Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога́ — но́ги).
За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за́мок — замо́к) та їхні граматичні форми (сті́ни — називний відмінок множини і стіни́ — родовий відмінок однини).
Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (бага́томільйо́нний).
Смисловий наголос — це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я́ хотів піти звідси — не хтось інший, а саме я.)
