Рух людності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рух людності, зміни в стані людності (її кількости і структури), спричинені природним рухом (шлюби, народжуваність і смертність) і міґраціею людности — її переміщеннями в межах однієї країни (внутр.) або з однієї до другої (зовн.). Валяне природного приросту (різниця ч. народжень і смертности та переміщень (еміґрації й іміґрації) становить дійсний приріст (або зменшення) населення.
До 1914. Україна була у ранній своїй історії територією інтенсивних міґрацій, завдяки яким нац. укр. територія, почавши з кін 16 в., постійно збільшувалася. На протязі останніх десятиліть 18 і першої пол. 19 в. українці заселили Півд. Україну і Кубань, згодом (спільно з росіянами) Ставропільщину і Терщину, У 18 в. постали просторі укр. етнічні острови на Надволжі (див. Доповнення) і Уралі.
З 1880-их pp. зовн. міґрації збільшилися: еміґрація через аграрне перенаселення (з укр. земель у Рос. Імперії гол. за Урал, до 1914 понад 2 млн осіб, з укр. земель в Австро-Угорщині до Півн. і Півд. Америки — 700 — 800 000; див. стор. 630-34) й одночасно іміґрація чужинців (на Центр. і Сх. Землях гол. росіян — насамперед на Донбас і до великих м., у Галичині поляків — гол. до Бориславського нафтового басейну і Львова) — разом до 2 млн. Докладніші і лише посередні дані про міґраційні процеси маємо тільки для УРСР, на території якої за переписом 1926 жило 941 000 осіб, що народилися за її межами, а одночасно на території ін. сов. респ. жило 2,1 млн осіб, народжених в УРСР. Баланс переміщень був неґативний для українців (також євреїв і німців), натомість — позитивний для росіян і поляків, що і впливало на зменшення відсотка укр. людности на укр. землях. Попри те, завдяки одному з найвищих в Європі природному приростові населення (1913 на Центр. і Сх. Землях 18,9 на 1 000 осіб), дійсний приріст населення був високий: з 32,7 млн у 1897 до 46,0 млн у 1914 на укр. етнічній території (без мішаних земель).
Внутр. переміщення полягали у відпливі населення з сіл до міст і значно більше на переселенні селян з перенаселеної півн. України і Лісостепу до Степу і на Кубань.
1915-50 pp. У 1915-22 в наслідок війни й голоду 1921-22 зростання населення України було загальмоване, навіть його ч. зменшилося в УРСР (у межах до 1938) з 27,2 млн на 1. 1. 1914 до 27,5 у 1918 і 26,3 у 1923.
1924-30 pp. становили для УРСР (для Зах. України — в меншій мірі — І1922 — 38) демографічний оптимум, завдяки найвищому в історії України природному приростові (річно за 1924-29 — 22,4 на 1 000 осіб) та зменшенню еміґрації й іміґрації. Тому людність УОСР зросла на 1. 1. 1927 до 29,0, на 1. 1. 1931 — до 31,4 млн.
У 1931-35 (зокрема 1932-34) приріст населення УРСР зазнав сильного занепаду в наслідок злочинної політики Москви. В результаті репресій згинуло 1 млн населення, з голоду яких 3 млн, в наслідок примусової, а то й добровільної еміґрації вибуло з УРСР 2-3 млн, при одночасній іміґрації росіян (1 млн?); тому населення УРСР зменшилося за ці pp. на 4 — 6 млн, українців на 5 — 7 млн (бл. 1/5 заг. ч.); натомість кількість росіян зросла (докладніше див. ЕУ 1, стор. 151 — 53 і Голод). З 1935 населення УРСР завдяки природному (тоді вже значно меншому) приростові (1940 — 13,1‰) знову зросло.
Людність УРСР зазнала нових пертурбацій у наслідок другої світової війни (зокрема з сер. 1941) і повоєнних переміщень населення: воно зменшилося вже в нових кордонах з 41 млн у 1940 — до яких 36 млн на початку 1947, тобто «а 4,5 млн (у дійсності, мабуть, на якихось 6 млн, бо кількість населення УРСР, яку подають сов. джерела на 1940, — надто велика). На ще зменшення склалися абсолютні втрати на фронтах і репресії (гол. євреїв — бл. 2 млн), зменшення народжень і збільшення смертности, виїзд всіх німців і поляків з- Зах. України, вивіз татар, факт, що лише частина полонених, евакуйованих і вивезених у глибину СРСР, повернулася на Україну, арешти і заслання. Натомість тоді на територію УРСР наплинули українці із зах. земель, приєднаних до Польщі, і чимале число росіян та ін. національностей з решти сов. респ. (докладніше, див. ЕУ І, стор. 154-56).
Внутр. міґрації полягали у припливі населення до міст (міське населення 1926 становило 19,8% всього населення, 1940 — 33,6%) і Донецького басейну.
З кін. 1940-их pp. P. л. виявляє тенденцію зниження природного приросту населення УССP (на 1 000 осіб): 1950 — 14,3, 1955 — 12,6, 1960 — 13,6, 1965 — 7,7, 1970 — 6,3, 1971 — 6,5, 1972 — 6,3, 1973 — 5,5* (див. ще стор. 2341-42; там і карта геогр. розміщення приросту населення). Приріст у всіх народів УРСР, мабуть, такий самий, дещо вищий від природного приросту росіян в евр. частині РСФСР.
На нац. склад населення УРСР мають ще більший, ніж досі, вплив міґраційні процеси. За офіц. даними на дійсний приріст населення УРСР за час між двома переписами 1959 і 1970 вплинув гол. природний приріст — 4,8 млн, далі позитивний баланс міґрацій між УРСР й ін. республіками — 0,4 млн. За півофіц. даними за 1959 — 65 з УРСР виеміґрувало до ін. сов. республік 2,5 млн осіб, емігрувало з них на Україну — 3,0 млн. Ще сильніше, ніж раніше, маємо в Україні організоване сов. владою переміщування населення з метою русифікації: еміґрацію українців з перенаселених, відносно слабо індустріялізованих, майже чисто укр. обл. УРСР за межі України, ори одночасній іміґрації росіян до пром. обл. і до міст УРСР з чималим відсотком росіян (ближче див. Русифікація, стор. 2647).
Докладну картину міґраційних процесів в УРСР (і в усьому СРСР) дає вперше перепис 1970 (лише за 1968 — 69). Як і раніше, баланс переміщень був для УРСР позитивний: з ін. респ. СРСР прибуло 589 000 осіб, вибуло — 553 000. Натомість змінився їхній напрям. З зах. Сибіру, середньоазійських республік і Уралу, до яких з кінця 19 в. відпливали надвишки населення з України, тепер більше осіб припливає до УРСР, ніж відпливає на ті терени (повертаються, мабуть, перев. українці, яких сюди переселено у 1930-50-их pp., зокрема Іна цілинні землі). Українці тепер емігрують гол. до центр. (зокрема до Москви) і до півн.-зах. частини евр. РСФСР (за 1968-69 — 165 000) і до полярних та субполярних районів Сх. Сибіру і Далекого Сходу. Іміґранти на Україну походять з усіх районів евр. частини РСФСР.
В наслідок цих процесів в УРСР постійно зростає ч. росіян (1925 — 3,1 млн, 1959 — 7,1, 1970 — 9,1). (Докладніше див. стор. 2620).
Якщо йдеться про внутр. переміщення в УРСР, то населення далі пересувається з сіл до м. (за 1959 — 69 населення сіл зменшилося на 5,9%, міст — зросло на 34,1%, так що відсоток міськ. населення збільшився з 45,6% до 54,5% у 1970 і до 59% у 1974) та з перенаселених і слабо індустріялізованих обл. в півн. і зах. Україні і з Лісостепу (за винятком Київщини і Харківщини) на півд., гол. в Крим (дійсний приріст становив 316% природного) і Дніпропетровський пром. район (199), менше в зах. Степ (145) і Донецький басейн (111), який тепер не притягає населення через застій у вугільній промисловості. Ближче див. карту.
Література: Янковська Е. Населення Укр. РСР та деякі регіональні особливості його природного і мех. руху. Економічна географія, випуск 8. К. 1970; Кубійович В. Зміни в стані населення Укр. РСР у 1959 — 1969 pp., ж. Укр. Історик, ч. 1 — 2. Мюнхен 1972; Итоги всесоюзной переписи населения 1970 года, т. VII. Миграция населения... М. 1974; Кубійович В. Міґраційні процеси в Укр. РСР за переписом 1970 року. Зб. на пошану проф. О. П. Оглоблина (вид. УВАН в США). Нью-Йорк 1975.
