Станові пісні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Станові пісні, соц.-побутові пісні про життя, побут та інтереси окремих суспільних та проф. груп. Найвидатніші серед них — це високопоетичні чумацькі пісні, що своїми мотивами наближаються до коз. Вони виникли у 15 в. і найбільшого поширення набрали під час розквіту чумацького промислу (див. Чумацтво) у 18 і в першій третині 19 в. У цих ліричних та лірикоепічних піснях змальовується життя й пригоди чумаків, зокрема небезпеки в довгій дорозі, туга чумака за дружиною й дітьми, напади степ. розбишак та тат. ватаг. Особливим ліризмом відзначаються чумацькі пісні про хворобу й смерть чумака у дорозі («Ой, у полі два явори», «Ой, ходив чумак сім рік по Дону»). На мотиви чумацьких пісень Т. Шевченко написав вірші «Ой, не п'ються пива-меди», «Ой, я свого чоловіка» та ін.; М. Коцюбинський — оп. «На крилах пісні». Найбільшу зб. чумацьких пісень видав І. Рудченко, багато їх у зб. укр. народився пісень, що видав М. Лисенко.

Рекрутські та солдатські пісні — пісні про рекрутів, що примусово відбували військ. службу в царській або в цісарській (австро-угор.) армії, про тяжку долю вояка, змушеного 25 pp. служити у чужому війську в тяжких умовах; про тугу за рідним краєм, страхіття воєн, каліцтво, смерть вояка, про зустріч з родиною по багаторічній розлуці. Виникнення цих пісень припадає на кін. 18 в., коли в Україні було введено обов'язкову військ. службу. Мотиви рекрутських пісень лежать в основі багатьох творів Шевченка («Сова», «Сон») та Ю. Федьковича («Рекрут», «Дезертир»), які самі відбули десятирічну примусову військ. службу. Рекрутчина й мотиви рекрутських пісень відбилися в творчості багатьох укр. письм.: Марка Вовчка («Два сини»), Нечуя-Левицького («Дві московки»), Панаса Мирного («Пропаща сила»), М. Коцюбинського («Дорогою ціною»), О. Кобилянської («Земля»), В. Стефаника («Виводили з села»), Я. Щоголева («Новобранець») та ін.

Наймитські, заробітчанські та бурлацькі пісні, народився пісні, в яких відбилися життя, побут, почуття й настрої бурлак, наймитів та заробітчан. Основні мотиви цих пісень: скарга на тяжку долю, на непосильну працю («Та немає в світі гірш нікому»), нарікання на самотність («Та забіліли сніги»). Особливу групу становлять пісні про тяжку долю жінки-наймички і строкарки («Ой, піду я лугом», «Ненько ж моя, ненько», «Ой, матінко-зірко»). Окрему групу заробітчанських пісень становлять емігрантські пісні, що відбивають сумні настрої бідних селян, які змушені шукати заробітків у чужих краях. Багато уваги збиранні бурлацьких і наймитських пісень присвятив І. Манжура; на мотиви цих пісень написані його власні вірші «Бурлака», «З заробітків» та ін.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Рудченко И. Чумацкие народные песни. К. 1874;
• Драгоманов М. Нові укр. пісні про гром. справи. Женева 1881; *Ревуцький Д. Укр. думи та пісні історичні. К. 1919 і 1930; Укр. народився ліричні • пісні. К. 1958; *Рекрутські та. солдатські пісні. К. 1974;
• Наймитські та заробітчанські пісні. К. 1975.

Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.