Сірожупанники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сірожупа́нники — загальноприйнята назва (від сірого кольору уніформи) військової формації, утвореної після укладення Берестейського миру з українських полонених російської армії в Австрії, головним чином в таборах у Фрайштадті (козаки) і Йозефшталті (старшини).

Формуванням і вишколом сірожупанників, що відбувався з березня 1918 у м. Володимирі-Волинському, керувала австрійська військова місія з капітаном ген. штабу Кватерніком на чолі (його адьютант, сотн. УСС Іван Коссак). Зформована дивізія дістала назву: Перша стрілецько-козацька дивізія; вона складалася з 4 піших полків (разом у полку 13 сотень), 1 гарматного дивізіону, 1 кінної й 1 інженерної сотні та з допоміжних формацій. Бойовий стан на 1 липня 1918 — 140 старшин і 6 000 козаків; командувач — підполк. І. Перлик (начальник штабу — сотн. О. Пилипенко). 28 серпня була передана австр. Гол. командуванням Українській Державі і після параду у Києві 1 вересня 1918 (перед гетьманом П. Скоропадським) розташована на півн. Чернігівщині у районі Конотопу. У жовтні демобілізована до величини кадрів бл. 1 200 осіб, у тому ч. 250 старшин; під час повстання проти гетьмана перейшла на бік Директорії і тимчасово збільшилася до б 000 вояків (командир отаман Палій, пізніше підполк. Абаза). З грудня у боях з більшовиками на Чернігівщині проти т. зв. Першої радянської укр. дивізії та оскільки мобілізовані сірожупанники проти неї не хотіли битися, проведено було часткову демобілізацію, після якої Сіра дивізія (нова назва формації сірожупанників; командир ген. А. Пузицький) нараховувала 2 500 козаків і старшин. З сер. січня до сер. березня 1919 на протибольшовицькому фронті на північному Правобережжі (бої у районі Коростеня, Овруча, Житомира й Бердичева, у яких сірожупанники зазнали важких втрат). З квітня на протипольському фронті (ним командував ген. О. Осецький) розвинулася в корпус у складі двох дивізій (командир ген. Мартинюк). У сер. травня розбита поляками, попала в більшості до них у полон. Рештки сірожупанників пробилися в околиці Ланівців, утворивши нову 4 Сіру Стрілецьку дивізію (до 700 багнетів, командир полк. П. Ганжа) у складі Волинської групи; її залишки (4 Сіра бриґада) воювали до листопада 1920 (у складі 2 Волинської дивізії).

[ред.] Дивись також

Синьожупанники

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Ст. і розвідки в зб. За Державність: Прохода В. Записки до історії Сірих. І, 1929: Пузицький А. Бої Сірих за Коростень, II. 1930; його ж Боротьба за доступ до Києва, V, VII. 1936; Дубрівний П. Сірожупанники. X. 1964; Мандзенко Й. Сірожупанники. Табор полонених укр. старшин у Йозефштадті, XI. 1966; Бутович М. Формування Сірої дивізії у Володимирі Волинському, XI. 1966.