Філяс Платонід Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Фі́ляс Платоні́д Петро́ (27.09.1864, Добрячин коло Сокаля – 16.06.1930, Дрогобич, Україна), український церковний та громадсько-політичний діяч у Галичині, василіянин.

Навчався у сільській народній школі, згодом Львівській академічній гімназії, за яку оплачував своєю власною працею і яку закінчив з відзнакою. До Добромильського монастиря вступив 07.11.1883. Після новіціяту, продовжив філософсько–богословські студії у Кракові, підчас яких робив дописи до церковного журналу «Рускій Сіон» та священичого місячника «Душпастир». Ієрейські свячення отримав 15.09.1889. Згодом розгорнув широку місійно–реколекційну працю й став творцем окремої системи місій. З 1892 – засновує василіянське видавництво, первістком якого був молитовник «Гостинець», який він уклав з о. Є. Ломницьким, і який було видано тиражем 10 тис. прим. (у 1898 – 20 тис., у 1930 – 200 тис. у кількох виданнях). 1897 у Львові разом із ігуменом монастиря св. Онуфрія о. А. Шептицьким розпочав видання релігійного часопису «Місіонар», який виходив під його редакцією у 1897–98 та 1920–26, який в ці останні роки мав 50 тис. передплатників.

1902–04 очолював першу василіянську місію в Канаді. Його палке й зрозуміле слово зігрівало не одну душу. За два роки о. Філяс здобув таку симпатію, що пізніше Мондер хотіли назвати його прізвищем: Філяс. У 1904–17 – Протоігумен (на той час найвищий настоятель відновленого Чину) з осідком у Львові. На нього випав тягар розбудови Чину, але уже власними силами, оскільки ОО. Єзуїти передали повний провід василіанам. Найперше о. Філяс приділив багато часу вихованню молодого монашого покоління, посилаючи студентів в Рим, Інсбрук, щоб з них вийшли майбутні професори, письменники й дух. організатори. У 1911 заснував Місійний інститут (гімназію) в Бучачі.

В 1914–16 – Апостольський адміністратор для українців–католиків поза Галичиною в Австрії. У цьому воєнному часі рятував священиків з концентраційних таборів Талергофі й Ґмінді, для розкиданих семінаристів заснував за допомогою єп. Стояна у Моравії в Кромерижі семінарію, ректором якої назначив о. Й. Коциловського, пізнішого Перемиського єп.

Діяч Української національно-демократичної партії, член керівного органу партії – Ширшого народного комітету. У 1918 – член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР. Один з авторів Закону “Про вибори до Сейму ЗО УНР”.

З 1918–20 – генеральний вікарій Чину, з 1918–26 – ігумен Жовківського монастиря, з 1926 – у Дрогобицькому монастирі, з якого робить дописи до «Ниви», «Нової Зорі», «Правди», «Місіонаря». У 1929 видав у Жовкві «Духовні вправи» на основі св. Ігнатія Лойоли.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Назарко о. І., “Сильветки перших василіян після Добромилької реформи“, у «Записках ЧСВВ», секція ІІ, т. ХІ (ХVII), Вип. 1–4, Romae 1982, ст. 470–477.
• Назарко о. І., Пропам’ятна книга ОО. Василіан у Канаді, Торонто 1953.
• Ваврик о. М., “Великий Василіянин”, Журнал «Світло» 1955, №7–8, ст. 34–38.
• McVay A., According to the Will of God. The Untold Story of Father Platonides Filas