Холмщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Хо́лмщина(також Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь, історико-географічна область України, розташована на захід від середини Бугу. На зах. межує з польською Люблінщиною, на сх. з Волинню, на півн. з Підляшшям, на півдні з Галичиною. За межу між Xолмщиною і Підляшшям можна вважати колишню межу між Селецькою і Люблінською губерніями. Територія Xолмщини в межах Холмської губ. охоплювала 6 572 км², (повіти Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський; чисельність мешканців (на 1931) 720000.

[ред.] Загальні відомості

Часто назву «Xолмщина» поширювали і на південне Підляшшя, тому що воно входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 — до Холмської губ. Взагалі з 1795 Xолмщина та південне Підляшшя мали майже спільну історію. Натомість інакше було з півн. Підляшшям, яке належало Російській Імперії (в складі Нільського пов. і Ґродненської губ.). Периферичне положення Xолмщини (як і Підляшшя, але не в такій мірі) було причиною слабкого її зв'язку з рештою українських земель та відносно слабкої національної свідомості українського населення. Xолмщина лежала далеко від центрів українського життя, а її головне місто Холм не мало великого значення. Виняток, становила лише доба Галицько-Волинської держави, коли Xолмщина, завдяки своєму затишному положенню перед наскоками татар, стала плацдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм — його столицею. Близькість Xолмщини до Польщі полегшила її полонізацію. В той же час Холмщина і Підляшшя мали низку лише їм властивих особливостей (зокрема в церк. ділянці).

Зараз Xолмщина та Підляшшя входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Селецького воєводства), і на них майже нема українців.

[ред.] Природа та клімат

Переважну частину Xолмщини становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (в поль. термінології — сх. частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільшого на висоті 200 — 250 (подекуди до 300) м., з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На півн. сх. Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 — 40 м. висоти у напрямі до Підляської низовини, на якій лежить менша (півн. і півн.-сх.) частина Xолмщини; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти переважно попільнякові, середньої врожайності. Третю географічно-природну частину Xолмщини становить півд.-зах. частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це переважно піщана плоскорівня на висоті 200 — 250 м. з маловрожайними ґрунтами.

Ріки Холмщини належать до сточища Вісли: Буг з притоками — Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на південному заході притока Сяну - Танва.

За приблизною класифікацією ґрунтів Xолмщини припадає (в %): на піскові — 20, лесові — 20, чорнозем — 10, суглинки — 12, боровики — 15, торфові і багнисті — 16.

Майже вся Xолмщина належить до смуги середньоєвропейских лісів. На Xолмщині, як і на Підляшші, пролягають східні межі буку, ялиці, модрини та граба; північно-захахідна межа — смереки. Великі лісові масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).

Клімат Холмщини перехідний між континентальним й океанічним. Зима м'яка (середньомісячна темп. січня в Холмі -4,4°C), літо помірне (середньомісячна темп. липня +18,5°C); середньорічна температура +7,4°C; кількість погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, сума атмосферичних опадів 546 мм на рік; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм).

[ред.] Історія

Історія Холмщини до поч. 19 ст. Територія Xолмщини була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало сх.-слов. плем'я дулібів. З другої пол. 10 в. X. входила до складу Київської держави, з 13 ст. по 1340 — до складу Галицько-Волинської. 1235 Данило Романович заснував укріплене м. Холм, до якого переніс свою столицю. В той час Xолмщина відігравала велику роль, головним чином завдяки тому, що була віддалена від терену татарських наскоків (хоча вони кілька разів захоплювали і Холм) і лежала на важливому торговому шляху між Києвом і Балтицьким морем (Володимир -- Торунь).

У 14 ст. X. була територією змагань гал.-волинських кн. з Польщею і Литвою. З 1340 до 1377 X. належала Литві, 1377 -- 87 Угорщині, а згодом, без перерви аж до 1795, Польщі. З 15 в. майже вся X. являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з пов. -- Холмського і Красноставського. 1648 військо Б. Хмельницького зайняло на короткий час X. й П.; сам він здобув Холм й укріплене Замостя. У кін. 17 -- на поч. 18 в. X. була територією поль.-швед. змагань.

Як на П., так і на X. всі вищі прошарки населення зазнали польонізації; натомість тут був менший, порівняно з П., приплив поль. осадників.

По третьому поділі Польщі 1795 X. й П. опинилися-під владою Австрії, 1809 -- 14 входили до складу Варшавського князівства, 1815 -- 30 до Поль. королівства, яке було пов'язане персональною унією з Рос. Імперією. Доля X. й П. відтоді відмінна від долі решти укр. земель, які входили до складу Рос. Імперії і Галичини.

У житті населення X. чималу роль відограла Церква. X. входила до складу Холмської єпархії, яку створив у першій пол. 13 в. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, з 1240 в Холмі. Культ.-осв. працю вело Холмське братство і церк. школи. Найвизначніші єп.: М. Терлецький (1628 -- 49), Я. Суша (1652 -- 87), П. Володкевич (1731 -- 56), В. Рилло (1756 -- 84).

1815 -- 1914. З 1815 X. й П. входили до складу Королівства Поль., і на території X. й П. діяла поль. адміністрація і поль. мова була урядовою. Збільшилися і поль. р.-кат. впливи на гр.-кат. церкву, яка з 1807 входила до складу Гал. митрополії. Тоді гр.-кат. церква була єдиним заборолом перед поль. експансією. Шляхта і маґнати укр. походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов'язані а уніятською церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (напр., організація капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть в запровадженні поль. мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від правос. і навіть гр.-кат. в Галичині. Частина духовенства користувалася поль. мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав ц.-слов. мови, а їхні діти перев. польонізувалися. На відміну від гал. духовенства, свящ. на X. й П. мали лише деколи високу освіту, чимало Зі них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в поль. духовних семінаріях. Поразка поль. повстання 1830 не зменшила поль. впливів на X. й П., бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі поль. З 1830 Холмська єпархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 на Центр. і Сх. землях її ще толеровано на X. й П., але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єп. Але, попри рос. загрозу, уніятська Церква на X. й П. не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало свящ. і гал. митр. міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на X. й П. погіршало у висліді поль. повстання 1863, яке частково захопило і X. та П. У ньому брали участь сини уніятських свящ., а дехто з свящ. допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на X. й П., дійшло до загострення режиму і репресій рос. влади, запровадження рос. мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на X. й П. росіяни. Рос. репресії стосувалися й до уніятів. Щоб остаточно усунути поль. впливи в уніятській церкві, рос. влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський еп. М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імени духовенства і Холмської капітули 18. 2. 1875 вніс прохання прийняти до Правос. Церкви 120 уніятських парафій, і 6. 4. 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської правос. єпархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський еп. (див. докладніше Холмська єпархія).

Інакше, ніж 1839 на Центр. і Сх. Землях, на X. й П. тільки частина уніятів погодилася перейти на православіе: майже половина (зокрема на П.) залишилася вірною унії. Влада почала стосувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських свящ. на православіе перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто еміґрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке ч. гр.-кат. свящ., які осіли на залишених парафіях, тепер уже правос. Переслідування уніятів викликало жваву реакцію в усьому поль. суспільстві, в пресі й літературі; їх називали полякамиуніятами.

Рел., а то й нац. відносини на X. й П. змінилися з революцією в Росії 1905, після царського указу (17. 4. 1905), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православія, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на X. й П. жило 450 000 правос., на поч. 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за ін. джерелами бл. 200 000, бл. 38%), перейшло з православія на р.-католицтво.

Населення, яке перейшло на римо-кат. обряд, залишилося ще з своєю мовою, але молодші поволі почали переходити на поль. У висліді цих процесів на X. й П. утворилося 3 групи: українці за мовою і національністю правос. віровизнання, поляки за мовою і національністю римо-кат. віровизнання (частково поль., частково укр. походження) та навернені з православія на римо-католицтво -- українці за мовою, але без виразного нац. почуття, яких укр. населення називало згірдливо калакутами або перекецами.

Щоб зміцнити православіє на X. й П., Святіший Синод у Петербурзі відокремив 1905 з Холмсько-Варшавської єпархії Холмську єпархію, її очолював Євлогій Ґеорґієвський. Правос. церква на X. й П. мала деякі особливості. Щоб протидіяти католицизмові й польонізації, дозволено на деякі форми, до яких звикли холмщани в богослуженнях (напр., уніятський напів), мові (толеровано українську мову як мову проповідей) тощо. Жваву культ. діяльність розвинуло Холмське Правос. Братство (1885 -- 1917). Воно видавало кн., двотижневик «Холмская Жизнь», тижневик «Братська Бесіда» -- рос. і укр. мовами (ред. М. Кобрин), масовий «Холмский Народный Календарь», який містив також ст. українською мовою.

Шкільництво на X. в 20 в. стояло краще, ніж на Цент. і Сх. Землях, мало відносно густу мережу нар. шкіл. Чимале значення мали учительські семінарії в Холмі й Білій та духовна семінарія в Холмі.

По революції 1905 відродився на X. й П. укр. нац. рух, зокрема серед учителів. З 1905 в Грубешові діяло в-во О. Сполітака й О. Лоського, яке видало кілька популярних книжечок й одне ч. газ. «Буг» (1905, відразу ж конфіскованої).

Щоб остаточно усунути поль. впливи на X. й П., холмські кола, зокрема Холмське Братство, висунули проект відокремлення X. й П. в окрему губ., який 1912 обговорювала Держ. Дума в Петербурзі. Проти нього виступив не тільки поль. клюб у Думі, але й представники ін. нац. меншостей (за винятком українців) і соціалісти. Однак закон про відокремлення Холмської губ. був ухвалений і увійшов у силу 23. 6. 1912. Холмську губ. відокремлено за етногр. принципом з заселених українцями частин Люблінської і Селецької губ. Підставою були етногр. карти, опрацьовані В. Францевим. Холмську губ. безпосередньо підпорядковано м-ву внутр. справ у Петербурзі, лише в шкільних справах вона мала підлягати київ, шкільному кураторові. Практичній реалізації закону перешкодила війна (див. також карту на 2090 стор.). 1915 -- 1919 pp. Влітку 1915 X. й П. стали тереном воєнних дій. Перед відступом з X. й П. рос. армія провела масову евакуацію населення. Ще раніше вивезено в глибину Росії всіх нім. колоністів. З X. й П., боячися переслідувань з боку поль. кат. більшости, виїхали всі росіяни і майже всі українці. Натомість залишилися всі поляки і майже всі калакути. Перед відступом рос. військо спалило майже всі укр. с. Лишилося приблизно 25 000 українців (у тому ч. на X. 15 000, на П. 10 000). Таким чином X. й П. стали майже суто поль. краєм з 85% поляків на X. і 84% на П.

На Холмщині, що була під австр. цивільною окупацією неможлива була жадна укр. культ.-осв. праця не тільки через незначне ч. українців, але й тому, що австр. влада (під поль. впливом) не давала на неї дозволу. Натомість на П., яке опинилося під нім. окупацією до укр. культ.-осв. праці влада ставилася прихильно, зокрема Союз Визволення України на поч. 1917 відкрив ряд укр. шкіл. Ця культ.-осв. праця тривала під проводом О. Скоропис-Йолтуховського та К. Дмитрюка з весни 1918 до поразки Укр. держави.

Важка була доля втікачів з Холмщини й П. Евакуація в глибину Росії відбувалася хаотично. По дорозі більшість з. них втратила рухоме, майно, багато хворіло. З часом влада створила комітети, які допомагали втікачам. Найбільше їх поселилося в суто рос. губ. над Волгою, а дехто навіть в Азії. Вони працювали здебільша на ріллі, зокрема у тамошніх селян. Завдяки своєму вищому хліборобському рівню культури, вони дійшли до деякого добробуту. Одночасно, у конфронтації з росіянами холмщани усвідомили себе українцями. Ще більше вплинула на їхню нац. свідомість укр. нац. революція 1917. Вже на весні 1917 відбувся ряд нарад і з'їздів холмщан (серед ін. в Києві 12. 4. 1917) і Всехолмський з'їзд (7 -- 9. 4. 1917), який був яскравим доказом нац. свідомости холмщан і підляшан. В його резолюціях висунено гасло: «Геть з Польщею, ми е українці і хочемо належати до України й Києва». З'їзд відвідав гол. Центр. Ради М. Грушевський (він походив з Холма) і підтримав вимоги холмщан. На з'їзді обрано Холмський губ. виконавчий комітет, чл. якого були одночасно делегатами до Центр. Ради. З ініціативи холмських делегатів Центр. Рада ухвалила 27. 11. 1917 резолюцію, що X. й П. є складовою частиною УНР. Відповідно до цієї резолюції в Берестейському мирі 9. 2. 1918 між Україною і союзом 4 держав визнано X. й П. (приблизно в межах Холмської губ.) складовою частиною УНР.

Приєднання Холмщини й П. до УНР викликало поль. протести (серед ін. й в австр. парляменгі). Практично укр. влада не перебрала ні X., ні П., а тим часом укр. втікачі з них (вже з 1918) почали повертатися на рідні землі.

1919 -- 1939 pp. (X. під поль. владою). Після поразки центр. держав X. й П. окуповало поль. військо. Влітку 1920 вони короткочасно були окуповані сов. військом. Остаточно X. й П. увійшли до складу Польщі на підставі Ризького миру між Польщею й РСФСР (18. 3. 1921). До 1922 більшість втікачів повернулася на X. й П., хоч поль. влада утруднювала їх повернення, зокрема укр. інтелігенції; тому частина холмщан і підляшан залишилася в СССР. Можна припускати, що через переселення українці втратили яких 120 000 осіб.

У жадній ін. частині укр. земель, які опинилися по першій світовій війні під Польщею, не був поль. тиск такий сильний, як на X. й П. Школи були винятково поль., більшість правос. церков поляки перетворили на костьоли. Однак холмщани розвинули успішну нац. працю, серед ін. заснували культ.-осв. оргцію «Рідна хата», об єдналися в кооперативах, які підпорядковувалися Ревізійному Союзові Укр. Кооператив у Львові, закладали філіяли та доми молитов (влада не давала дозволу на відкриття церков). Доказом укр. сили було те, що при перших виборах до поль. сойму 1922 (ці вибори, на відміну від наступних, були проведені дійсно вільно) холмщани перемогли у виборчій кампанії і провели до сойму та до сенату 5 своїх представників. Але незабаром поляки застосували нові репресії: ліквідовано «Рідні хати», заборонено ін. вияви культ. життя (театр, преса тощо), кооперацію ізольовано від Львова, введено гострий поліційний нагляд; про вільні вибори не було вже й мови. Сотні громадян арештовувано часто під вигаданими обвинуваченнями в комунізмі. Холмщанам залишилася тільки церква, але поляки почали нищити й церк. життя. Урядовою мовою Правос. Церкви стала поль., обов'язкова для навчання релігії і проповідей у церкві. Свящ. були під поліційним наглядом, багатьох з них усунено, зате підтримувано ревних польонізаторів і русофілів. У кін. 1937 поляки почали масове нищення церков, як «непотрібних об'єктів». З 389 правос. церков, що діяли на X. й П. 1914, залишилося 51 (149 перетворено на костьоли, а 189 -- зруйновано). За останніх довоєнних pp. поляки вдалися ще до ін. засобу нищення українців: озброєні поль. боївки (т. зв. кракуси) нападали на ухр. хати і нищили все майно.

Холмщина й П. в Ген. Губернії (з вересня 1939 до червня 1944). Умови укр. життя на X. й П. змінилися під нім. окупацією. Вже за 2 тижні після вибуху поль.-нім. війни нім. військо захопило всю X. й П. За нім.-сов. договором 23. 9. 1939 у Москві устійнено границі сфер інтересів обох держав на лінії СянуБугу. Разом з тим X. й П. увійшли до складу Ген. Губ. і становили в ній сх. частину Люблінської обл. (дистрикту).

Нім. влада ставилася до укр. культ. життя на X. й П. толерантно. Вже за перших тижнів під німцями по більших осередках виникли під різними назвами укр. гром. організації. Вони розпочали допомогову акцію для втікачів, організували укр. населення і захищали його перед нім. владою; заснували низку укр. шкіл, відновили «Рідні хати», укр. пов. кооперативи і перебрали низку правос. церков, перетворених поляками на костьоли. Місц. українцям допомагали втікачі з зах.-укр. земель, які захопили совєти, і випущені з польських тюрем та концентраційних таборів політ. в'язні. Ч. тих і тих на X. й П. сягало 1 500 -- 2 000 осіб. Вони скупчилися майже винятково в м. X. й П. та в Любліні, працювали в нім. адміністрації, кооперації, у керівництві комітетів і в шкільництві; 1940 чимало свящ., втікачів з Буковини, поповнили духівництво Правос. Церкви. Комітети діяли в Білгораї, Терногороді, Томашові, Замості, Грубешові, Холмі, Володаві, Красноставі й Білій Підляській. У Холмі постав також Центр. Холмський Комітет, який мав керувати нац. життям, хоч насправді опікувався тільки Холмським і Володавським пов. З місц. діячів найвпливовішими були: А. Павлюк (гол. комітету), С. Любарський (кол. сенатор), В. Косоноцький, В. Островський; у Замості А. Рочняк; у Білій Підляській І. Пастернак, на Володавщині лікар Т. Олесіюк.

1940 -- 41 відбулися на X. й П., крім припливу утікачів, ще ін. зіміни в складі населення. Нім. влада переселила всіх німців X. й П. на землі зах. Польщі, натомість багато поляків, виселених з цих земель, переселила на X. й П., що v збільшило тут поль. населення; на підставі нім.-сов. договору про репатріяцію, з X. й П. виїхало до УССР бл. 5 000 українців.

Вже в листопаді комітети на X. й П. визнали як свій центр організацію, яка постала в столиці Ген. Губ. в Кракові під проводом В. Кубійовича. У червні ця централя дістала назву Укр. Центр. Комітету, а місц. комітети -- Укр. Допомогових Комітетів. На великі успіхи здобулися X. й П. в церк. справі. Вже 5. 11. 1939 постала Церк. Рада у Холмі. Першим кроком для відновлення Правос. Церкви на X. й П. було створення окремої адміністратури Правос. Церкви (адміністратор о. І. Левчук, ген. вікарій М. Малюжинський). Великим досягненням була передача православним собору в Холмі (19. 5. 1940), що мало й символічне значення: кін. поль. впливам. До поч. 1940 ч. правос. церков збільшилося з 51 до 91. Завершенням заходів Укр. Центр. Комітету перед нім. владою було відновлення Автокефальної Правос. Церкви і Холмської єпархії (тепер назва Холмсько-Підляська єпархія) і висвячення на холмського єп. з титулом архиєп. (з 1944 митр.) проф. І. Огіенка (Іларіона).

Вперше на X. й П. навчання в нар. і фах. школах (серед них сер. пром. школа в Холмі) перейшло на українську мову. У Холмі діяла укр. гімназія (найбільше ч. учнів -- 625). Навчання в сер. школах було уможливлене заснуванням бурс-інтернатів для молоді. Заочну освіту організували Укр.-Осв. Т-ва (У.О.Т.), масово засновувані замість «Рідних хат». Кооперативи підлягали укр. пов. союзам й Укр. Обл. Союзові в Любліні. Укр. життя зосереджувалося в У.Д.К. в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла у Володаві. Значне ч. українців перебувало в Любліні. Представником УЦК при люблінському губернаторі був В. Тимцюрак, з 1941 -- В. Голейко. Визначніші діячі У.Д.К., крім названих: Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін.

Нац. життя X. й П. зазнало розквіту, якого тут ніколи не було. З різних специфічних для X. й П. проблем, що їх не вдалося вирішити, була проблема калакутів, які до всіх заходів «українізації» ставилися неґативно.

Укр. життя на X. й П. послабло після повернення влітку 1941 більшости утікачів до Галичини. З 1942 на X. й П. почало діяти поль. збройне підпілля (пізніше п. н. Армії Крайової), з укр. боку на Грубешівщині постала «Самооборона» (яка співпрацювала з УПА). Жертвами поль. підпілля впали 1943 серед ін. гол. Грубешівського комітету М. Струтинський і кол. сенатор Є. Пастернак.

1943 дійшло до нім. акції виселення низки поль., але й укр. сіл на Замостейцині і Томашівщині; на їх місце мали прийти німці. Це зміцнило акцію поль. боївок (які мали підтримку поль. населення) і контракцію нім. поліції, від чого зазнали великих втрат укр. селяни. На весні 1943 на X. й П. діяли також сов. партизани, 1944 посилилася акція поль. ком. партизанів. Одночасно наблизився і нім.-сов. фронт.

З 1944. У липні 1944 всю X. й П. захопило сов. військо. Відтоді м. Холм стало тимчасовим осідком поль. ком. держави -- Поль. Нар. (Людової) Республіки -- П.Н.Р. У вересні 1944 був встановлений тимчасовий кордон між УССР і П.Н.Р. Він проходив приблизно по кол. лінії Керзона -- здовж р. Бугу; остаточно він був усталений у серпні 1945. Тим самим X. й П. увійшли до складу Поль. Людової Респ., у якій становили сх. частину Люблінського воєводства. Вже 3. 9. 1944 Поль. Людова Респ. й УССР підписали в Любліні угоду про добровільне переселення українців з П.Н.Р. в Україну, а поляків з УССР до Польщі. Переселення почалося з жовтня 1944, і до серпня 1946 з X. й П. до УССР переїхало 193 400 українців. Переселенню рішуче протидіяли укр. і поль. підпілля -- УПА й Армія Крайова. 1945 вони навіть уклали договір про розмежування своі'х впливів (див. карту на 2091 стор.).

Після обміну населення, на X. й П. залишилося тільки невелике ч. українців: на півд.-сх. Грубешівщині й у вузькій смузі над Бугом у пов. Біла Підляська і Володава; разом, мабуть, яких 25 -- 30000. Майже всіх їх поляки виселили 5947 на території сх. і півн. Німеччини, які по війні припали Польщі. Лише по смерті Сталіна до 1966 бл. 12 000 українців повернулося на X. й П.; і тепер їх ч. можна визначити на яких 20 000. Вони скупчені у смузі над Бугом, найбільше на П.

Церк. життя українців на X. й П. зосереджене в парафіях Поль. Правос. Автокефальної Церкви. Натомість вони не мають і тих незначних прав, які мають українці в решті Польщі: тут немає пунктів навчання української мови в школах, не можуть діяти гуртки Укр. Суспільнокульт. Т-ва -- повторюється поль. екстермінаційна політика з часів до 1939. (Див. також Польща).

Інакше на півн. П., населення якого перев. залишилося на місці, але його вважають офіц. білоруським. Воно має білоруські школи і білор. т-ва.

[ред.] Людність.

У 1931 на 1 км² припадало на X. 57 меш. (1964 -- 56). Густота населення залежна від якости Ґрунтів, вона найвища на чорноземній Грубешівщині і Томашівщині (понад 70), найнижча на піскуватій Білгорайщині (бл. 50). У м. жило 1931 19% (1964 -- 23%) населення. Міста мали торг.-ремісничо-адміністративний характер. Найбільшим м. був Холм (1931 -- 38600, 1970 -- 64000); ін. (у дужках ч. меш. на 1931 і на 1964 у тис.): Грубешів (12,6; 13,4), Томашів (9,6; 10,8); Замостя (24,7; 33,1); вже за межами укр. етногр. території -- Красностав (14,6; 15,8) і Білгорай (13,8; 15,2); деякі м-ка -- Терногород, Щебрешин.

X. стала з етнічного погляду мішаним укр.-поль. краєм. Більшість мали українці до 1945 лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема на півд.-сх. Грубешівщині, але не становили більшости у жадному пов. Нац. чи віросповідна структура населення була на 1931 приблизно така: (у тис., у дужках у %):

Українці 149 (21,3) Калакути 60? ( 8,8) Поляки 427 (59,3) Євреї 70 ( 9,7) Німці 13 ( 0,9)

Нац. меншостями на X. були євреї й німці (невелике ч. росіян -- урядовий апарат, жили тільки в 1870 -- 1914 pp.). Євреї становили 1931 10% всього населення (1914 -- 13%), але більшість майже у всіх м. (у Холмі до поч. 20 в. навіть ⅔ всього населення). Німці (1914 -- 35 000), 1931 -- ледве 13 000 жили в холмському пов. і сусідній частині Володавського. Вони наплинули в другій пол. 19 в. (перев. після 1883), поселилися на землях, розпарцельованих великими власниками, і були досить багатими хліборобами. 1915 всіх їх вивезло рос. військо (перев. на Сибір), і тільки частина їх 1920 репатріювалася. Їх нім. окупаційна влада вивезла восени 1939 до Райху. З кін. 1940-их pp. X. й П. е суто поль. краєм.

Нар. господарство. X. була до 1939 (е перев. й тепер) чисто рільничим краєм, в якому з сілб. господарства жило бл. 80% всього населення, у тому ч. все укр. Великі ліси залишилися тільки на Білгорайщині і на Розточчі. С.-г. площа займала 70% усього простору, у тому ч. на ріллю припадало 51%, сади і городи 1,5%, на луки і пасовища 18%, на ліси 24%, на невжитки 5,5%. Гол. культури (у % до всієї засівної площі): жито (30%), пшениця (18%), картопля (16%), овес (15%), кормові (11%), ячмінь (8%), техн. (зокрема цукровий буряк, 2%). Пшениця найбільше поширена на Грубешівщині (також і цукровий буряк). X. має невеликі надвишки рослинництва, більше молочних продуктів і свинарства.

В. Кубійович