Історія Харкова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Назва міста Харків походить найправдоподібніше від р. Харків, хоч рос. історик М. Аристов пов'язує Харків з давнім половецьким поселенням Шарукань в околиці сучасного Харкова. Слід відкинути, як продукт нар. етимології, й переказ, за яким назва Харків походить від одного з перших поселенців — козака Харка. Археологічні розкопи на території Харкова доводять, що тут було поселення вже за бронзової доби у 2 тисячолітті до Хр.; с також знахідки зі скитського (6-3 ст. ст. до Хр.) та сарматського (2-1 ст. ст. до Хр.) періодів; в околицях X. знайдено ранньо-слов. сліди Черняхівської культури (2-6 ст. ст.) та слов. городище Донецьке з княжої доби. Проте, в 12-17 ст. ст. теперішня територія Харкова належала до Дикого Поля, що його опановували половці, а згодом татари.

Зміст 1 17-18 ст. ст. 2 19 — поч. 20 в. 3 1917—1944 pp. 4 1944 - 1990 5 Література

[ред.] 17-18 ст. ст.

Формально Харківщина належала з поч. 17 ст. до Московської держави, але тут не було жадної влади й осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти крим. татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Поставали перші поселення — слободи з рос. поселенців, а ще численніші укр. поселення втікачів з Гетьманщини й Правобережжя. У сер. 17 ст. вони заснували ряд укр. поселень на Харківщині (див. Слобідська Україна).

1655 року ватага укр. козаків під проводом «осадчого» І.Каркача оселилася поблизу харківського укріплення. 1654-1655 pp. вважають датою заснування Харкова (Д.Багалій). Козаки збудували оселю довкола фортеці, що вже існувала раніше на височині між р. Харковом і Лопанню, оточеній лісами і болотами. Моск. воєвода Селіфантов поширив на них свою владу, але у внутр. справи коз. поселенців не втручався, і вони рядили свої справи за «черкаським звичаєм». Укр. поселенці допомогли збудувати нове укріплення та несли оборонну військ. службу. 1655 р. в X. жило бл. 600 служилих людей, а всього населення бл. 2000. Назагал X. у 17 ст. був військ.-оборонним форпостом та хліборобським м. Частина меш. займалася ремеслом і торгівлею і жила на території укріплення, але більшість оселювалася в слободах навколо укріплення й займалася хліборобством. Селяни мали право користуватися землею, займалися ремеслами і зберігали коз. вольності.

1660-1662 рр. - добудовано нове приміське укріплення, а в старій фортеці постали нові військ. (башти, брами, порохівня) й адміністративні («государев» двір й ін.) споруди та церкви.

У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим м., а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. X. збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на поч. 18 ст. поширювалася за pp. Лопань і Харків.

За рос.-швед. війни, у зв'язку з виступом І.Мазепи й заворушенням донських козаків, Петро І доручив розбудувати харківське укріплення.

1724 року X. уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

Царський уряд почав також накладати додаткові грошові й службові обов'язки на населення, зокрема на козаків-підпомічників, поступово обмежено вибір коз. старшини. У висліді призначення царського бриґадира при коз. полку та втручання військ. начальства полкова старшина зазнала обмежень. Повинності козаків на користь царської армії ставали щораз важчими.

1732 року була спроба замінити слобідські коз. полки на армійські. Заснований 1659-1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 меш., у тому ч. 5870 коз. У складі полку було 18 сотень.

Через малу кількість некоз. (рос.) населення на території полку 1706 року тимчасово ліквідовано воєводське управління, а влада полкової старшини поширилася на все населення.

Бувши полковим м., Х. став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на коз. радах, але її затверджував царський уряд. До видатних полковників належали І.Сірко, І.Шидловський та ін. X. був осідком полку майже ціле століття (до 1765 р.).

Життя в давньому X. відзначалося його оборонно-піонерським характером і положенням на степ. пограниччі. Це поступово змінювалося в міру того, як кордон рос. держави посувався на півд. Але татари ще іноді нападали на X. і підміські поселення, грабуючи їх мешканців.

Харків'яни брали участь у рос. походах на Крим, Озівське м. та у Півн. війні, як і в рос.-поль. конфліктах. Участь у цих війнах поважно підірвала силу Харківського полку і матеріально ослабила харків'ян. Населення також потерпіло від пожежі 1733 р. та від чуми (1733, 1741).

У подібному стані були й ін. полкові осередки Слобожанщини. Але X. почав серед них вибиватися на передове місце не так своїм адміністративним і військ. значенням, як завдяки вигідному екон. і торг. положенню. Водночас м. почало відогравати провідну культ. ролю у цьому прикордонному районі. У 18 ст. розрослися харківські ярмарки (4 рази на рік). Сюди привозили товари з балтицьких портів і центр. районів Росії, з Криму, Херсону, Києва, Польщі, Сілезії, Молдавії та нім. м.

1726 р. білгородський єпископ Є.Тихорський перетворив монастирську школу в X. на колеґію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

1765 року царський уряд скасував полкову самоуправу X., коз. населення перетворилося у своїй масі на військ. поселенців, і на нього накладено різні податки й ін. повинності. З 5 слобідських полків утворено адміністративно-територіальну одиницю — губернію з осідком у X.

1780-1796 - замінено губернію на Харківське намісництво, потім знов на Слобідсько-Українську, а з 1836 р. - на Харківську губернію. Якийсь час, крім губернатора, резидували в X. і генерал-губернатори, які очолювали кілька губерній: Харківську, Полтавську і Чернігівську.

1885 тимчасове генерал-губернаторство скасовано.

Населення X. далі диференціювалося. Частина коз. старшини перейшла в стан рос. дворянства, а рядове козацтво було закріпачене; у м. далі зростала верства ремісників і торгівців, поставали цехи.

Під наглядом губернатора і намісника X. поступово розбудовувався; за шабльонами рос. міськ. будівництва, визначуваними з Петербургу, зведено ряд урядових та приватних міщанських і торг. будинків. На території укріпленого м. збудовано Покровський монастирський собор (1689, зберігся досі), губернаторський будинок (1766 — 77), кам'яний корпус «присутствених місць» (будівництво розпочато 1785), Успенський кафедральний собор (1783) з дзвіницею і забудуваннями. На кін. 18 в. в X. було 10 церков, у тому ч. 4 дерев'яні. Значний вклад у розбудову X. вніс архітект П. Ярославський.

[ред.] 19 — поч. 20 в.

1799 постала окрема Харківська єпархія. Після суд. реформи 1867 X. став осідком суд. округи з окремою суд. палатою. З суспільнокульт. погляду переломовою подією в іст. X. було заснування 1805 заходами В. Каразина й укр. дворянства Харківського Університету, що змінив провінційне м. півд. Росії на важливий сх.-укр. осв. центр. При університеті застосувалися наук. установи, поставали нові вид., активізувалося культ. життя. У 19 в. засновано у X. 4 хлоп'ячі гімназії та кілька дівочих сер. шкіл. 1873 відкрито ветер. інститут, що розвинувся з сер. ветер. школи, 1885 — Технологічний Інститут, в 1916 - Харківський комерційний інситут. На другу пол. 19 в. припадає відкриття ряду фахових шкіл: торг., техн., залізничої, муз., рисувальної, земської акушерської тощо.

X. мав міськ. самоврядування. До 1870 чл... міськ. думи обирали за становим порядком, а пізніше за майновим цензом. Розбудова м. тривала далі; зведено будинки: дворянського зібрання (1815 — 20, архітект Є. Васильєв), кадетського корпусу (1825 — 28), дзвіницю Успенського собору (архітект А. Тон), міський театр (1840 — 43), ряд торг. і приватних будинків. У стилі будівництва далі переважала приписана т. зв. «губернська архітектура». У другій пол. 19 в. споруджено корпус технологічного інституту (1879 — 85), будинок міської думи (1885).

У 1890-их pp. низку будинків збудував архітект О. Бекетов. З'явився стиль модерн, (теперішній мед. інститут, купецький банк, житлові будинки). Архітект К. Жуков збудував в укр. стилі будинок школи живопису і малювання (1913). Проте впорядкування м. було занедбане. До 1830 вулиці не були забруковані і в дощову погоду робилися непроїжджими. X. мав славу «брудного м.». Потім вулиці почали мостити бруківкою; під кін. 19 в. майже всі вони були забруковані. Вода з річок X. не була придатна до пиття, а водогін закінчено щойно 1881. 1912 — 13 поширено водогін і побудовано водонапірну башту для центр. вулиць; другорядні вулиці й окраїни м. користувалися .. колодязями. Щойно 1912 почали будувати каналізацію. Газове освітлення застосовано в 1880-их pp., а з 1898, почавши від окраїн м., — електричне. 1882 відкрито кінну залізницю, т. зв. конку, власником якої було з 1886 бельгійське акційне товариство; 1906 прокладено першу трамвайну лінію. Першу залізницю доведено до X. 1869, відтак прокладено через X. лінії: X. — Ростов і X. — Київ (1873), X. — Лозова і X. — Полтава (1875), X. — Балашов і X. — Вовчанське (1899).

Невпинно зростало ч. населення X., з 1800 до 1917 воно збільшилося в 30 разів: 1801 бл. 10 тис., 1837 — 23, 1861 — 50, 1881 — 128, 1901 — 198, 1917 — 297. Зростання ч. меш. відбувалося не так у висліді природного приросту, як завдяки приєднанню до X. підміськ. осель та допливу нових меш., зокрема робітників. Крім ремесла і домашнього промислу, зростала промисловість. Уже 1810 почали діяти міделиварні та металообробні майстерні; 1820 відкрито фабрику сірників, а 1835 чавунно-міделиварний зав. В 1855 діяли в X. такі підприємства: 2 міделиварні, 2 чавуннолйварні, 3 шкіряні, 4 вовномийні, 2 миловарні, 5 свічкових, 10 каретних, 3 цегельні, 5 тютюнових, 2 воскобійні, 3 ватні, одна кахельня, вирібня шроту, олійня. На всіх підприємствах працювало разом понад 2 000 робітників. За 1871 — 1900 pp. ч. фабрик і зав. зросло з 79 до 259, серед яких переважали машинобудів. і металообробні (бл. 60). Ч. робітників 1900 доходило до 12 000. З великих пром. закладів постав зав. с.-г. машинобудування (теперішній Харківський зав. транспортного машинобудування ім. В. Малишева); у 1900-их pp. були збудовані чавуноливарний та машинобудів. (з-д М.Ф.фон-Дітмара, теперішній «Світло шахтаря»); за першої світової війни перенесено з Риги до X. Рос. балтицький електромех. зав. (сучасний Харківський електромех. ім. 50-річчя Жовтневої революції),. 1904 в X. було понад 1 200 пром. підприємств з бл. 17 000 робітників, 13 чавуноливарних і машинобудів., 8 цегельно-черепичних і кахлевих, 12 миловарних, 4 свічкових, 5 кондитерських, 5 тютюнових, 3 броварні, 4 деревообробні, 4 вовномийні, 2 млини, 26 друкарень, З олійних фарб і лаків та ін. Крім того, були сотні кустарних підприємств. Ч. усіх робітників доходило 40 — 45 000, у тому ч. 28 000 ремісників.

Лікувальних установ у X. було обмаль: 1878 — 4 лікарні, 1904 — 8, усіх лікарів у м. 390: Кредитно-фінансових установ (банків) 1901 було 13, з 1867 постійно діяла в X. біржа. Завдяки розбудові транспорту й торг. використанню Чорного й Озівського м. X. став важливим центром півдня Рос. Імперії.

Збільшення пром. робітництва відбувалося за рахунок приїжджих, гол. з неукр. губ. Рос. пролетаріят переважав над укр., як також торг. й ремісничий стан та класа урядовців і різночинців були в більшості неукр.

Укр. життя X. розвивалося перев. в осв., земських і кооп. установах. У 1820-их pp. X. був поважним осередком укр. культ. відродження (Харківська школа романтиків); тут появилися перші вид. з мовознавства, етнографії, історії, літ. твори нар. мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган на Україні під Росією, «Харьковскій ЕженедЂльникъ», а 1816 — сатиричний журн. «Харьковскій Демокритъ», в якому деякі твори друкувалися українською мовою; тоді ж почав появлятися «Украинскій ВЂстникъ», 1817 — 18 виходили «Украинскія извЂстія» А. Вербицького та «Украинскій Домоводъ» Ф. Пильгера; 1824 — 25 видавався при Харківському Університеті «Украинскій Журналъ». У X. працювали культ. діячі і письм. укр. відродження: Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Петренко, О. Корсун, А. Метлинський, історик М. Костомаров та ін.; появилися неперіодичні зб. «Украинскій Альманахъ (1831), «Украинскій Сборникъ (1838), «Утренняя ЗвЂзда» (1839) і «Молодикъ» (3 кн., 1843 — 44). З періодичної преси почали появлятися в X. рос. газ., які приділяли увагу й укр. справам: «Харьковскія губерниальныя вЂдомости» (з 1838), «Епархиальныя вЂдомости» (1866), «Харьковъ» (1877 — 80), З 1880 А. Йозефович видавав впливову газ. у відносно ліберальному дусі «Южный край»; з 1898 виходив «Харьковскій листокъ». Разом періодичних вид. у X. на поч. 20 в. було 19.

Поч. театрального життя в X. датується кін. 18 в., але щойно 1842 збудовано окремий будинок для театру, заснованого 1790. У 1816 — 21 у X. виступав М. Щепкин( також і в укр. п'єсах І. Котляревського), з 1832 І. Дрейсіґ, а згодом К. Соленик. 1870 почалися оперні вистави. У 1880 — 90-их pp. у X. виступали зі своїми трупами діячі укр. театру М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та ін. На поч. 20 в. Г. Хоткевич організував роб. театр. На переломі 19 і 20 в. у X. роблено перші спроби в ділянці кіна; хронікальні фільми робив А. Федецький, а художні О. Олексіенко. Тут працювали укр. мистці: Д. Безперчий, С. Васильківський, М. Ткаченко, Марія Раєвська-Іванова, П. Любченко, М. Беркос, М. Самокиша та ін.

Заг.-рос. опозиційні рухи знаходили відгомін і в X. У 1850-их pp. тут діяла група активної антирежимно наставленої інтелігенції, що оформилася у т. зв. Харківсько-Київське таємне товариство, пізніше діяли народники, гуртки «Земля і воля», «Нар. воля». Були відкриті (з ініціативи X. Алчевської) недільні школи. У ділянках осв., госп. і суспільній працювали земства і кооперація; зокрема 1878 відбувся таємний земський з'їзд. З 1890-их pp. активізувалися марксистські соц. гуртки, а згодом РСДРП; особливо популярними серед робітництва на поч. 20 в. та за революції 1905 були меншовики, вони організували страйки, сутички з поліцією, демонстрації. Укр. нац. інтеліґенція гуртувалася навколо харківської громади (П. Лобко, О. Потебня, В. Мова, Ф. Павловський та ін.). У 1906 — 16 pp. у X. діяв Клюб ім. Г. Квітки-Основ'яненка, згодом перетворений на «Просвіту». При «Союзбанку» існувало кооп. в-во, що видавало книжки українською мовою. Багато спричинилися до розбудови м. укр. роди з кра традицією: — Донець-Захаржевські, Шидловські, Алчевські та ін. У X. працював адвокат М. Міхновський, який 1900 на таємних зборах студентської громади оголосив свою програму «Самостійна Україна». Там таки закладено початки Рев. Укр. Партії (РУП). 1906 у X. виходив часопис українською мовою «Поради». У кін. 19 — на поч. 20 в. в X. працювали визначні вчені, культ.гром. діячі і письм.: Д. Багалій (ректор університету і гол. міської ради), М. Сумцов, І. Білоконський, І. Манжура, П. Грабовський. Б. Грінченко й ін.

[ред.] 1917—1944 pp.

Влада у X. під час революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губ. комісара, міськ. думи, земств. Окремо творилися роб. совєти, в яких переважали неукр. елементи, що намагалися перебрати владу в свої руки рев. шляхом, особливо після листопада 1917. Українці X., репрезентовані в Укр. Центр. Раді, гуртувалися в гром. і культ. т-вах, гол. з метою впливати на міські справи й укр. населення провінції. У X. засновано Укр. губ. раду (гол. Рубас), скликано з'їзди сел. та представників «Просвіти» Слобожанщини й створено товариство «Рідна Школа». У X. появлялися 1917 — 18 тижневик «Рідне Слово», соц.-дем. газ. «Робітник» (тричі на тиждень) та щоденник соц. напряму «Нова Громада». У двох перших універсалах Укр. Центр. Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на X., 3 універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У X. перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали большевики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих укр. і рос. сил вирішили долю X. Вже з кін. листопада 1917 до X. прибули червоноґвардійці з Росії та збольшевизовані матроси з Прибалтики. Вони у спілці з місц. большевиками роззброїли 13. 12. війська Центр. Ради та рос. антибольш. сили; 24 — 25. 12 відбувся у X. з'їзд рад, який проголосив себе всеукр. та обрав сов. уряд України, т. зв. Нар. секретаріат на чолі з Є. Медведєвим. Після Берестейського миру нім. армія й укр. війська (серед ін. запор. полк під проводом П. Болбочана) 19. 4. 1918 звільнили X. від большевиків. За гетьманської влади губерніяльним старостою в X. був П. Заліський. Серед ін. тоді створено гімназію ім. Б. Грінченка, дир. якої був М. Плевако, українізовано кілька ін. шкіл. Уряд закрив опозиційну газ. «Нар. діло». В листопаді 1918 короткочасно владу в X. захопили війська Директорії УНР, але 3. 1. 1919 м. знов опанували большевики, і тут діяв сов. уряд України до 25. 6, коли місто зайняли рос. білі війська ген. А. Денікіна, які перебували тут до 11. 12. 1919. Після перемоги червоних над Денікіном до X. повернувся третій укр. сов. уряд, і X. став столицею УССР.

У X. знайшли свій осідок Всеукр. Центр. Виконавчий Комітет і Рада нар. комісарів, центр. органи КП(б)У, профспілок, сов. респ. організацій. Працювали центр. кооп. установи: Українбанк, «Сіль. Господар», «Добробут», Українкустарспілка та ін. З кін. 1920-и.х pp. їх обмежено в діяльності і на поч. 1930-их pp. закрито. На поч. 1920-их pp. були відкриті деякі чужоземні дипломатичні місії та консульства. УАПЦ очолював архієп. О. Ярещенко (1923 — 26). В X. з 1921 появлялися «Вісті ВУЦВК», українізовано високі школи (Інститут Нар. Освіти, Інститут Нар. господарства, Ком. Університет ім Артєма й ін.). У зв'язку з частою реорганізацією високого шкільництва змінювалося ч. вищих шкіл: на поч. 1920-их pp. їх було бл. 10, у 1930 — 23 інститути, 1940 — 36 (понад 30 тис. студентів). 1926 реорганізовано давній технологічний інститут і на базі його факультетів створено окремі самостійні інститути: машинобудів., хіміко-технологічний, електро-техн. та ін. Лише після другої світової війни ці інститути об'єднано і створено Харківський Політехн. Інститут. 1932 відновлено університет. З 1920 діяла в X. укр. Школа Червоних Старшин, яку закрито з розгромом українізації на поч. 1930-их pp.

З наук. установ працювали в X.: Наук. Комітет України, Сіль.-Госп. Наук. Комітет України, Іст. Архів, Центр. Статистичне Управління України, Центр. Архівне Управління УССР, Всеукр. Аґрономічне Товариство, Всеукр. Наук. Асоціяція Сходознавства, Укр. Асоціяція Марксо-Ленінських Інститутів та ін. Цінну українознавчу працю провадили Укр. Наук. Досл. Інститут Географії та Картографії. Н.-Д. кафедра Історії України, Інститут Літератури ім. Т. Шевченка тощо. З 1920 діяли музеї: Харківський Всеукр. Іст. Музей, Музей Слобідської України ім. Г. Сковороди, Харк. Художній Музей. Працювали в-ва: Держ. В-во України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооп. в-ва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). Широку діяльність розвинула Укр. Книжкова Палата. Тут постали літ. і мист. об'єднання «Плуг», «Гарт», «Вапліте», ВУСПП, Пролітфронт та ін. Після ліквідації літ. організацій (1932) у X. створено 1934 єдину Спілку радянських письм. України. 1930 тут відбулася міжнар. конференція рев. письм. Існувала низка мист. об'єднань. З театрів діяли: Харківський Театр Юного Глядача (заснований 1920), Укр. Драматичний Театр ім. І. Франка (1923 — 26, згодом переведений до Києва), Харківський Держ. Укр. Акад. Театр Опери та Балету (українізований 1925), перенесений з Києва «Березіль» (1926 — 33), Харківський Червонозаводський Держ. Укр. Драм. Театр (1927 — 33), рос. Драматичний театр (1933); на противагу «Березолеві» засновано колами Всеукр. Спілки Пролет. Письм. Харківський Держ. Театр Революції під керівництвом М. Терещенка, що протривав у 1931 — 37 pp. У 1940 в X. було 14 театрів, у тому ч. кілька аматорських. За сов. часів столичний X. далі розбудовувався інтенсивніше від ін. м. Новим центром X. стала площа Дзержинського з комплексом будівель Держпрому (1925 — 29; архітекти С. Серафімов, С. Кравець і М. Фельчер). На площі Повстання 1933-38 постав палац культури електро-мех. зав. (будинок Червонозаводського театру з фресками М. Бойчука, В. Седляра й І. Падалки, пізніше знищеними); 1930 — 34 збудовано кол. будинок проектів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих зав.; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське м-ко. Тоді ж таки продовжено трамвайні лінії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості почалася прискорена індустріялізація X. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний зав., згодом верстатобудів. (1933), турбінний (1934) та ін. Збільшили продукцію довоєнні: електромех., металообробний, траспортного машинобудування та ін. зав. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенерґію підприємствам м. Одночасно з новими забудовами X. руйновано також іст.-культ. споруди. У 1930их pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церквафортеця з коз. часів) та ін.

Факт, що X. був столицею України, помітно позначився на українізації м. Щойно розгром української культури в 1930-их pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище X., і він значно втратив з свого укр. характеру кін. 20-их — поч. 30-их pp.

Під час другої світової війни X. був значно зруйнований. Сов. влада перед наступом нім. війська частину зав. й установ евакуювала, ін. зруйнувала. Нім. армійська група ген. К. Р. Рундштедта вступила до X. 25. 10. 1941. Бувши в прифронтовій зоні, X. лишився під безпосереднім військовим управлінням. У місті діяла Міська управа (гол. ректор Політехн. Інституту О. Крамаренко, якого пізніше німці розстріляли за неефективність врядування та за підозрою у саботажі; головою міста (обербургомістром) у 1942 став адвокат О. Семененко), почали творитися госп. установи (міський банк, обл. споживча спілка та ін.), «Просвіта» (гол. В. Дубровський), діяло націоналістичне підпілля, як також Гром. Комітет (гол. В. Доленко), виходила газ. «Нова Україна», та ж. «Літ. Засів». До відновленої УАПЦ 1942 — 44 приєднався митр. Т. Будловський.

Упродовж 22-місячної окупації X. німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців X. зменшилося до 160 000. Німці розстрілювали і вішали запідозрених у співпраці з радянськими партизанами та націоналістичних діячів. Перший радянський наступ на Xарків відбувся у лютому 1943, і місто було короткий час у сов. руках. Пыд час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік П. Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно війська ген. І. Конєва здобули X. 23. 8. 1943.

[ред.] 1944 - 1990

Відбудова знищеного X. почалася ще за війни і тривала за наступних рр, одночасно з реконструкцією й розростанням м. Відбудовано ряд зав., стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав благоустрій м.: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ з Шебелинки), прокладено новий водогін з Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. 1975 відкрито, метрополітен (1978 розпочато другу лінію) довж. 18 км з 13 станціями (заплановано 3 лінії, разом 43 станції). Поширено торг. мережу, осв. заклади та установи охорони здоров я: відкрито кілька санаторій, будинків відпочинку в околицях X. 1976 у X. діяло 70 лікарень з бл. 60000 ліжок; лікарів — бл. 7 000.

1980 X. мав понад 2 500 вулиць і провулків та 26 площ; серед них площі Дзержинського, Радянської України, Р. Люксембурґ, М. Тевелева, Повстання, Театральна, Залізнодорожна; є кілька впорядкованих набережних. X. тепер добре озеленене м., має 110 парків і скверів; найбільші — Центр. парк ім М. Ґорького, сад ім. Шевченка, парк Артема, Лісопарк, Ботанічний сад.

Зросла роля X. як транспортного центру, з нього розходяться залізниці у 8 напрямах; найбільша станція «Південна». X. сполучений авіялініями з рядом міст України, СНД і Європи. Сучасний аеропорт збудовано 1954. Приміська і міжміська автобусна мережа має 290 маршрутів.

[ред.] Література