Обговорення користувача:A1/Музика - геометрія? (11.07.2006-16.07.2006)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- Повний архів знаходиться тут: User_talk:A1/АвтоАрхів
- Обговорення користувача тут: User_talk:A1
[ред.] Музика - геометрія?
Музика може описуватися геометрією
11 липня 2006 | 22:20 Подробиці За матеріалами: Компьюлента
Композитор і професор музики з Прінстонського університету (США) Дмитро Тімошко розробив принципово новий підхід до теорії музики - геометричний. Вивчаючи нєєвклідову геометрію, Тімошко прийшла в голову ідея про те, що краще уявити собі структуру композиції можна, якщо ноти зобразити, як крапки в просторі.
У основі досліджень Тімошко лежать перші публікації по теорії музики в журналі Science. Провівши додаткові поглиблені теоретичні дослідження, він побудував свою концепцію графічного відображення структури музичного твору.
Традиційна теорія музики припускає, що в основі композиції лежать певні базові акорди. Музичний простір Тімошко нагадує трикутну призму, в якій базові акорди лежать в центральній області. Сполучаючи між собою крапки, відповідні потрібним акордам, виходить геометрична фігура музичного твору. Аналізуючи класичні композиції, професор показав, що всі відповідні їм фігури лежать в певному підпросторі, який, як він вважає, найпривабливіший для людського вуха.
Проте багато сучасних композиторів нехтують основами і будують свої твори на основі дисонансу, формуючи так звані "дисонансні кластери". У графічному зображенні професора Тімошко ці кластери знаходяться в стороні від центральної області музичного простору і створюють власні підпростори.
Професор заявляє, що не закликає писати музику, виходячи з його теорії, а лише створив інструмент для вивчення і теоретичного опису композицій.
- Від --A l b e d o @
Що я на те скажу? Автор винайшов ровера і тим вимахується. По-перше ноти і так традиційно зображаються крапками у просторі з тим лише уточненням, що цей простір містить також 5 паралельних (з т.з. евклідової геометрії) ліній, які допомагають точніше візуально сприймати висотне положення ноти під час читання партитури. В принципі можна замість 5 паралельних з т.з. евклідової геометрії провести будь-яку іншу кількість паралельних з т.з. неевклідової геометрії ліній, це не змінить суті нотографії, але, думаю, ускладнить читання партитури. Можна і взагалі відмовитись від паралельних ліній, і це вже робив американський (Яке співпадіння!!! :))) ) композитор Дж.Кейдж. Проте ця ідея за рамки алеаторизму так і не вийшла, що не дивно - записати, а тим більш прочитати неалеаторичну (тобто таку, де всі музичні параметри чітко фіксуються) музику, записану таким чином неможливо.
Також можна було б порадити автору статті ознайомитись з аудіоредактором AdobeAudition (ранні версії - CoolEditPro), а також аудіоредактором Wavelab, за допомогою яких він зможе побачити втілення своїх мрій, скориставшись спектральним аналізом звуку (frequency analysis). Цей інструмент доречі буває дуже корисним для аналізу звуку і широко застосовується звукорежисерами та аранжувальниками, але винайдений він задовго до Тімошка.
А от фраза "нехтують основами і будують свої твори на основі дисонансу" видає справжнього проффесіонала. Такими словами лаяли Прокоф'єва та Шостаковича в епоху соцреалізму. Лаяли і нововіденців, причому не тыльки наші, але і деякі західні музикологи. В сучасній Україні вони, наскільки я знаю, вже на межі вимирання, тому я навіть дещо здивований, зіткнувшись з таким рідкісним екземпляром за океаном. --A1 08:55, 16 липня 2006 (UTC)
