Аеродинамічний опір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Аеродинамі́чний о́пір — рівнодіюча сила взаємодії між твердим тілом та повітрям при їхньому відносному русі.

Якщо тіло має площину симетрії, напр. літак, і рухається паралельно до неї, то А. о. розкладається на підйомну силу Y, перпендикулярну до швидкості центра інерції тіла, та лобовий опір O, паралельний їй.

Походження Y з'ясував М. Є. Жуковський, який розробив методи теоретичного обчислення її (див. Аеродинаміка). Лобовий опір поділяється на індуктивний, профільний і хвильовий. Індуктив. А. о. зумовлюється скосом потоку; цей скіс викликається рухом тіла. Профільний А. о. складається з опору тертя і опору тиску (опір тиску відмінний від нуля в разі відриву від тіла пограничного шару повітря). Хвильовий А. о. виникає при близькозвукових та надзвукових швидкостях і зумовлений утворенням ударних хвиль. Для зменшення хвильового опору застосовують стрілоподібні крила.

[ред.] Література

• Українська радянська енциклопедія