Аорист
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ао́рист ( грец. αόριστος, букв. — невизначений) — у давніх слов'янських мовах видо-часова форма, яка означала нетривалу або разову дію, що виявляла себе до моменту мовлення (минулий час) і в момент мовлення уже не була актуальною. Залежно від свого походження аорист змінювався за двома парадигмами. У праслов'янській мові збереглися форми тематичного кореневого і сигматичного (із суфіксом -ş-, який ще в праслов'янський період перейшов у -x-, що у відповідних фонетичних умовах дав -ш-) аориста. Особові форми обох мали багато спільного, порівняймо:
ТЕМАТИЧНИЙ КОРЕНЕВИЙ АОРИСТ
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | могъ | могомъ | моговѣ |
| 2 ос. | може | можете | можета |
| 3 ос. | може | могѫ | можете |
СИГМАТИЧНИЙ АОРИСТ
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | знахъ | знахомъ | знаховѣ |
| 2 ос. | зна | знасте | знаста |
| 3 ос. | зна | знаша | знаста |
У дієсловах з коренем на приголосний у праслов'янській мові замість суфікса -хъ- у сигматичному аористі частіше виступає суфікс -охъ-. Так утворився новий сигматичний аорист.
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | несохъ | несохомъ | несоховѣ |
| 2 ос. | несе | несосте | несоста |
| 3 ос. | несе | несоша | несоста |
У давньоруській мові від дієслів з основою або коренем на голосний утворювалися форми старого аориста (сътворихъ, видѣхъ), а від дієслів з основою на приголосний — форми нового аориста (рѣкохъ, несохъ, идохъ). До традиційних закінчень у 3-й особі однини і множини могло ще додаватися закінчення -ть: несеть, сьтворить, несошать, створишать. У мові українських грамот 14—15 сторіччя форми аориста майже не вживалися. Протягом наступних століть їх інколи використовували як літературний прийом. У новій українській літературній мові аорист вживається для стилізації під давню мову:
"Владимир князь перед народом
Убив старого Рогволода,
Потя народ, княжну поя,
Отиде в волості своя".
УРЕ: αοριστος — неозначений)— дієслівна форма, властива стародавнім мовам (грец., старослов., старорус. та ін.), яка виражала минулу дію без вказівки на її тривалість. У старослов. і старорус. мовах А. утворювався перев. від основи інфінітива за допомогою суфікса -х-: бы-ти, бы-х (я був). Самостійною формою дієслова минулого часу А. виступає у пд.-слов. мовах та у серболужицькій (зх.-слов. мові). Сліди А. залишилися в окремих зх.-укр. говірках.
