Слов'янські мови
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
СЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ - група мов, що розвинулися з діалектів праслов’янської мови, яка становила собою одне з розгалужень індоєвропейської родини мов.
У наш час є наступні слов’янські мови:
- Південнослов'янські:
- Західнослов'янські
- Східнослов'янські
Історично засвідчені записами ще вимерла полабська мова і староцерковнослов'янська мова. Підіймається також питання про історичне існування сибірської мови та її відродження.
Вигасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах, слов’янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції.
У період свого розпаду праслов'янська мова складалася з континууму діалектів; сучасні слов'янські мови утворилися в наслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів.
Традиційне уявлення про історію розвитку мов як постійний розпад, за схемою так званого родового дерева, не відповідає дійсності: концепція праслов'янської мови, що розпалася спершу на празахіднослов’янську, прасхіднослов’янську і прапівденнослов’янську мови, не підтверджується історичними й мовними фактами. Поширений поділ слов’янських мов на три групи, — східну, західну і південну (і менше поширений на північну, центральну і південну), має умовний характер і виправданий тільки з географічного погляду. За винятком теренів пізнішої колонізації, межі слов’янських мов окреслені нечітко, скрізь знаходяться перехідні говірки і навіть між літературними мовами переходи є поступові.
Слов’янські мови виділяються, насамперед, за генетичною засадою. Структурно слов’янські мови мають багато спільного, якщо брати їх попарно за географічною суміжністю, але мало спільних рис, що виявлялися б у всіх слов’янських мовах. Наприклад, у просодії є слов'янські мови з розрізненням інтонацій у наголошених голосних (словенська, сербська, хорватська) і без нього, з довгістю голосних (словацька, чеська) і без неї, з сталим (польська, словацька, лужицька, чеська, македонська) і з рухливим наголосом. У фонетиці є мови з носовими голосними (польська) і без них, з дифтонгами (словацька, чеська) і без них, з опозицією в палаталізації приголосних і без неї (словенська, македонська). У морфології з відміною іменників і без неї (болгарська, македонська), з розгалуженою дієвідміною (сербська, хорватська, болгарська, македонська) і з зредукованою тощо.
Риси спільні для всіх слов’янських мов, беручи синхронічно, проявляються почасти в подібностях засад їхньої структури, почасти в матеріальних елементах останньої. Рисами першого типу є, наприклад, наявність чергування певних голосних з нулем (але який саме голосний чергується, залежить від мови, пор. українська сон : сну, польська sen : snu, сербька й хорватська сан : сна), подібності в структурі кореня, наявність двох основ у дієслові супроти - переважно — однієї в імені, узгодження прикметника з іменником.
З матеріальних подібностей найяскравіші є в словнику, а надто в репертуарі коренів слів (часто одначе з семантичним зсувом, напр., укр. гора - болг. гора 'ліс', укр. шум - серб. й хорв. шума 'ліс'), зокрема в наборі прийменників і префіксів (з частковими відмінностями), меншою мірою суфіксів та ін.
