Бжезинський Збігнев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Zbigniew Brzezinski

Збіґнєв Бжезинський (Zbigniew Kazimierz Brzeziński), колишній Радник з національної безпеки Президента Джиммі Картера, а нині радник Центру стратегічних і міжнародних студій.

Народився в Варшаві, Польща, в 1928 р. в родині дипломата. Його батько Тадеуш Бжезинський народився в 1896 р. в Золочеві. Мешкав у Франції та Німеччини, потому, після призначення батька в 1938 р., переїхав до Канади. Одержав ступінь бакалавра та магістра в Університеті Мак-Ґілла (відповідно в 1949 та 1950 р.), згодом - ступінь доктора філософії в Гарвардському Університеті 1953 р. 1958 р. одержав громадянство США.

З 1966 до 1968 р. Бжезинський був членом Ради Політичного Планування (Policy Planning Council) Державного Департамента. На час президентської кампанії 1968 р. Бжезинський був головою Спеціальної Комісії Губерта Г. Гемфрі (Hubert H. Humphrey Foreign Policy Task Force).

З 1973 до 1976 р. брав участь у заснуванні Тристоронньої Комісії разом з Девідом Рокфеллером і став її директором. Тристороння Комісія була групою видатних політичних, бізнесових та академічних діячів зі Сполучених Штатів, Західної Європи та Японії. Метою комісії було зміцнення стосунків між цими трьома найрозвинутішими регіонами вільного світу. Членом Тристоронньої Комісії був і майбутній президент Джиммі Картер. Коли він проголосив висування своєї кандидатури на пост президента 1976 р., Бжезинський, який критикував зовнішню політику Ніксона-Кіссинджера, став його головним радником з питань зовнішньої політики. Після перемоги 1976 р. Картер призначив Бжезинського державним радником з безпеки.

З 1977 до 1981 р. Бжезинський працював державним радником з безпеки при президенті США. 1981 р. його було відзначено президентською Медаллю Свободи "за його роль у нормалізації відносин США з Китаєм та за його внесок у справу захисту прав людини та державну політику безпеки США".

1985 р. при адміністрації Рейґана Бжезинський працював членом Комісії з Хемічної Війни при президенті США. З 1987 до 1988 р. працював у Комітеті Комплексної Довгострокової Стратегії Міністерства Оборони, був членом Ради Національної Безпеки. З 1987 до 1989 р. також працював у Президентській Раді Зовнішньої Розвідки (президетська комісія з нагляду за розвідницькими службами США).

Під час президентської кампанії 1988 р. Бжезинський був співголовою Консультативної Групи з Національої Безпеки в команді Дж. Буша.

Консультант і член опікунської ради Центру Стратегічних і Міжнародних Досліджень у Вашингтоні. Він також є професором зовнішньої політики Америки у Вищій Школі Міжнародних Досліджень ім. Пола Ніце Університету Джонса Гопкінса.

Співголовує в Американському комітеті за мир в Чечні, є членом опікунської ради “Фридом Гауз" і Тристоронньої комісії (США-Европа-Японія), членом рад директорів Польсько-Американського Фонду Свободи і Польсько-Американського Підприємницького Фонду.

Мешкає в Вашингтоні, округ Коламбія. Одружений з відомою скульпторкою, має трьох дітей.

Уривок з книжки З. Бжезинського "Велика Шахівниця":

"Проте Україна для нас найважливіша. В міру того як розширюватимуться ЄС і НАТО, Україна рано чи пізно стане перед вибором: вступати їй чи не вступати до цих організацій. Щоб зміцнити свій самостійний статус, Україна, ймовірно, захоче приєднатися до обох організацій, коли почне межувати з країнами, що є учасниками ЄС та НАТО, і коли внутрішні перетворення самої України дозволять їй претендувати на членство. Хоча на це знадобиться чимало часу, для Заходу вже не так і рано (далі зміцнюючи зв'язки з Києвом у галузі економіки та безпеки) визначити десятиліття з 2005-го по 2015 рік як реалістичні часові рамки для початку поступової інтеграції України і в такий спосіб послабити побоювання українців, що розширення Європи зупиниться на польсько-українському кордоні.

Росія, незважаючи на свій опір, імовірно, примириться з розширенням у 1999 р. НАТО на кілька центральноєвропейських держав, оскільки культурний та соціальний розрив між Росією й Центральною Європою після падіння комунізму дуже поглибився. Натомість Росії буде незрівнянно важче примиритися з приєднанням України до НАТО, адже зробити це буде рівнозначно визнанню, що доля України більше органічно не пов'язана з долею Росії. І все ж, якщо Україна виживе як незалежна держава, вона муситиме стати частиною Центральної Європи, а не Євразії, а якщо вона стане частиною Центральної Європи, то їй доведеться повною мірою взяти участь у зв'язках Центральної Європи з НАТО та Європейським союзом. Якщо згодом і Росія погодиться на ці зв'язки, це означатиме, що й вона вирішила увійти до Європи. Незгода Росії буде рівнозначна тому, що вона відмовиться від Європи на користь своєї особливої "євразійської" ідентичності.

Ключовий момент, про який слід пам'ятати,— це те, що Росія не може увійти до Європи, якщо там не буде України, тоді як Україна може бути в Європі і без того, щоб Росія належала до Європи. За умови, що Росія таки захоче пов'язати свою долю з Європою, приєднання України до європейських структур, які розширяються, в кінцевому підсумку відповідає й інтересам Росії. Більше того, зв'язки України з Європою можуть стати поворотним пунктом для самої Росії. Проте це також означає, що вирішальний момент у стосунках Росії з Європою ще не настав — вирішальний у тому розумінні, що вибір України на користь Європи виведе на передній план необхідність для Росії вирішувати, якою буде наступна фаза її історії: чи й вона увійде до Європи, чи стане євразійським ізгоєм, не належачи фактично ані до Європи, ані до Азії і загрузнувши в конфліктах у своєму близькому зарубіжжі."