Японія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

日本(国) Ніппон / Ніхон (коку) Японія
Прапор Емблема імператора
Гімн: Кімі ґа йо (君が代) Твоє Імператорське правління
Столиця	Токіо[1] 35°41′N 139°46′E
Найбільше місто	столиця[2].
Офіційні мови	Японська
Державний устрій	Конституційна монархія
- Імператор	Імператор Акіхіто
- Прем'єр-міністр	Абе Сіндзо (ЛДП)
Заснування
- Заснування держави	11 лютого, 660 до Р.Х.[7]
- Сьоґунат Едо	12 лютого 1603
- Конституція Мейдзі	29 листопада 1890
- Діюча конституція	3 травня 1947
Площа
- Загалом	377.873 км² (62-а)
- Води (%)	0.8
Населення
- оцінка 2005 р.	128.085.000 (10-а)
- перепис 2006 р.	127.767.000[3]
- Щільність	337/км² (30-а)
ВВП (ПКС)	2006 р., оцінка
- Повний	$4.220 триліонів[4] (3-я)
- На душу населення	$33.100[5] (12-а)
ІРЛП  (2004)	0.949 (високий) (7-а)
Валюта	Єна (¥) (JPY)
Часовий пояс	JST (UTC+9)
Домен Інтернет	.jp
Телефонний код	+81

Японія (яп. 日本 ніппон, ніхон, «основа Сонця») — острівна держава Східної Азії розташована вздовж Азіатського континенту у західній частині Тихого Океану. Офіційна назва — «Держава Японія» (яп. 日本国 — ніппонкоку, ніхонкоку). Столиця країни — Токіо. Складається з 47 адміністративних одиниць — префектур.

Японський архіпелаг знаходиться на схід від Китаю, Кореї та Росії, простягаючись від Охотського моря з півночі до Східно-китайського моря на півдні.

Археологічні дослідження засвідчують наявність людей на Японському архіпелазі у добу пізнього Палеоліту. Проте перші писемні згадки про Японію з'являються у китайських історичних хроніках 1 століття по Р. Х. В цілому, історія Японії демонструє динамічні зміни двох парадигм за якими розвивалася країна — активні відносини із зовнішнім світом та ізоляція від нього. Такі зміни зумовили формування японської культури.

Японія займає 62-е місце серед країн світу за територією (Площа — 377,873 км²). Японський архіпелаг складається з більше як 3000 островів, серед яких найбільшими є острова Кюсю, Сікоку, Хонсю та Хоккайдо. Більша частина Японських островів укрита горами, серед яких багато вулканів. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзі.

Японія є 10-ю країною світу за чисельністю населення (128 млн. чоловік). Її столиця Токіо нараховує більше 30-ти мільйонів мешканців і є найбільшим містом світу.

Згідно конституції, прийнятої 3-го травня 1947 року, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем'єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із старійших демократичних інституцій Азії.

Японія є другою великою економічною державою світу. Вона займає 6-е місце за обсягами імпорту та експорту товарів. Японія є членом «Великої вісімки», групи чотирьох та АТЕК (Азійсько-Тихоокеанської економічної корпорації)

Зміст 1 Історія 1.1 Доісторичний період 1.2 Стародавність 1.3 Середньовіччя 1.4 Період Едо 1.5 Новий час 1.6 20 століття 1.7 Відносини з Україною 2 Політична система 2.1 Імператор та імператорська родина 2.2 Парламент 2.3 Прем'єр міністр 2.4 Право 3 Географія 3.1 Клімат 3.2 Адміністративний поділ 4 Економіка 4.1 Торгівля 5 Демографія 5.1 Населення 5.2 Найбільші міста 6 Культура 6.1 Література 6.2 Свята 6.3 Мистецтво 7 Дивись також 8 Посилання 9 Ресурси інтернет

[ред.] Історія

[ред.] Доісторичний період

Перші люди заселили територію сучасної Японії у пізньому палеоліті. З 11 тисячоліття до Р. Х. виникає «культура Дзьомон», носії якої були мисливцями-збирачами і творцями «пламенистої» декоративної кераміки. З настанням доби Яйої (300 р. до Р. Х. — 300 р.) на Японських островах поширюється поливне рисівництво і техніка обробки металів, які принесли з собою мігранти з Маньчжурії та Кореї. У китайських хроніках «Пізня хроніка Хань» та «Вей ши» з'являються перші згадки про державні утворення Японського архіпелагу. Серед них країна Яматай, на чолі з королівною-шаманкою Хіміко.

[ред.] Стародавність

Період Ямато, який тривав з 3 по 8 ст. ознаменувався виникненням і розвитком державного утворення на чолі з "кімі" (імператором) у регіоні Ямато (префектура Нара). У першій половині цього періоду на архіпелазі з'являється культура курганів кофун, поширення якої засвідчує межі впливу імператорського двору Ямато на місцеву знать.

У період Асука, у середині 6 століття, з Корейського півострова до Японії проникають континентальні наукові знання і буддизм. Їх поширенню сприяв принц-регент Сьотоку. На основі будистського вчення він склав так звану «Конституцію сімнадцяти статей».

Після перевороту Тайка у 645 р., нове керівництво Японії провело ряд реформ, які перебудували державний лад і адміністрацію на зразок китайської імперії Тан, утворивши тим самим японську «правову державу» ріцурьо-кокка. Столиця країни була перенесена до міста Нара.

У період Нара за японським монархом закріпився титул «тенно» (імператора), а за державою — назва "країна Вранішнього Сонця" (日本 — Японія). У цей час було складено основні історичні хроніки Кодзікі та Ніхон сьокі, у яких «доводилось» божественне походження імператора від богині сонця Аматерасу.

З перенесенням столиці країни до міста Хей'ан (суч. Кіото) починається нова епоха, яка тривала з 794 по 1185 рр. Ця доба позначилася тотальною політичною диктатурою регентів і радників з аристократичного роду Фудзівара. Період Хей'ан був часом започаткування японськомовної літератури, зразком якої є «Оповідання про Ґендзі», що було складене придворною фрейліною Мурасакі Сікібу. Кінець періоду ознаменувався економічним занепадом аристократії та виходом на політичну арену нового стану — самураїв

[ред.] Середньовіччя

Поява самураїв поклала початок боротьбі за перерозподіл влади, яка здавна належала аристократам. Першими самураїськими диктаторами стали представники роду Тайра, який у 1185 був повалений силами родини Мінамото. Останні, на чолі з Мінамото но Йорітомо заснували перший самурайський уряд — сьоґунат у місті Камакура . Цей уряд спромігся відбити у 1274 і 1281 роках монгольські навали, але занепав через невдалу внутрішню політику.

Другим самурайським урядом був сьоґунат Муроматі, заснований у 1338 році Асікаґою Такаудзі. Однак його намагання контролювати даймьо зазнали краху. Слабка центральна влада стала причиною розгортання у країні внутрішнього конфлікту. З війною років Онін (1467—1477) почався період сенгоку — доба «воюючих країн».

Покласти край безвладдю у країні спромоглися троє видатних самурайських полководців — Ода Нобунаґа, Тойотомі Хідейосі та Токуґава Ієясу. Перший, за допомогою європейської зборої, ліквідував у 1573 році сьоґунат Муроматі. Другий, об'єднав країну, але не зміг передати владу у ній своїм нащадкам. Третій спромігся знищити усіх відкритих опонентів і заснував у 1603 році третій — останній — сьоґунат в місті Едо (суч. Токіо).

[ред.] Період Едо

Із заснуванням нового сьоґунату розпочався період Едо. Центральна влада країни, вбачаючи небезпеку у християнстві порвала усі зв'язки із Західним світом і проводила політику сакоку (закриття країни) стосовно Європи. Виключенням була Голландія, яка отримала дозвіл на торгівлю у порту Дедзіма у місті Нагасакі.

Ця доба ознаменувалася відсутністю внутрішніх воєн, стрімким розвитком економіки та «японізацією» іноземних запозичень. Були вперше записані самурайські кодекси честі бусідо та закладені основи японської національної філософії та науки кокугаку. Поширення писемності, спільні культурні риси, відносна централізація влади та тривалий мир у країні сформували основи сучасної політичної японської нації.

[ред.] Новий час

У 1854 році, під тиском американської ескадри «чорних кораблів» командора Метью Пері, японський уряд був змушений відкрити країну силам Заходу. Внутрішня війна років Босін (1867—1868) ліквідувала сьоґунат, а реставрація Мейдзі привела до влади уряд на чолі з імператором. Розпочалась вестернізація країни. Японія була перетворена на парламентську монархію британського типу.

Реформи періоду Мейдзі допомогли країні стати в ряд із найсильнішими країнами Європи та США, та вступити у гонку озброєнь та здобуття колоній. Перемоги у першій японсько-китайській війні (1894—1895) та японсько-російській війні (1904—1905) забезпечили домінування Японії у Східно-азійському регіоні. На 1910 році японці контролювали Корею, Тайвань та південь Сахаліну. Наступного року були скасовані нерівноправні договори із країнами Заходу.

[ред.] 20 століття

Початок 20 ст. ознаменувався встановленням "демократії Тайсьо". Японія вступила у першу світову війну на боці країн Антанти, що дало змогу посилити позиції країни в тихо-азійському регіоні. У 1920 році Японія приєдналася до Ліги Націй, але полишила її за 13 років через окупацію Маньчжурії. У 1936 році японці підписали Антикомінтерновський пакт з Німеччиною, а у 1940 році приєднались до країн Вісі.

У 1937 році Японія розпочала другу японську китайську війну. Превентивний напад на США у 1941 році втягнув країну до другої світової війни, яка закінчилась поразкою для Японії. В серпні 1945 року американці провели атомне бомбардування міст Хіросіми і Нагасакі, а 2 вересня країна капітулювала.

Кінець війни ознаменувався окупацією Японії силами союзників — США та СРСР. У 1947 році, під тиском окупаційної американської влади була прийнята Конституція Японії, яка проголошувала принципи демократії, пацифізму та міжнародного співробітництва. У 1951 році уряд Японії підписав із США договір про мир та безпеку, вступивши до холодної війни на боці західних сил. Окупація основних островів архіпелагу силами американцями тривала до 1952. У 1972 році США передали Японії її колишні володіння на о. Окінава. З іншого боку, СРСР відмовився передавати окуповані його військами острови Курільської гряди та південну частину о. Сахалін.

За допомоги США, Японія змогла відбудувати свою економіку, яка з середини 1960-х років займає друге місце у світі за темпами зростання. У 1990-х роках країна увійшла до економічної кризи, з якої почала поступово виходити з середини 2000-х років

[ред.] Відносини з Україною

Див. статтю Історія японсько-українських відносин

[ред.] Політична система

Японія є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентаристська модель та ряд положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.

Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд).

[ред.] Імператор та імператорська родина

Імператор Японії (яп. 天皇 — тенно, «небесний монарх») згідно Конституції є «символом держави та єдності народу», а також головою країни та імператорської сім'ї. Він немає реальної влади, а є номінативним лідером Японії. Повнота усієї влади в країні належить японській нації, яка виражає свою волю через представників у Парламенті. Акіхіто є дійсним імператором Японії і єдиним правлячим імператором у світі.

[ред.] Парламент

Конституція Японії твердить, що найвищим органом державної влади в країні є двопалатний Парламент — Національні збори (яп. 国会 — коккай). Вони складаються з нижчої Палати представників (яп. 衆議院 — сюґі'ін), яка формується 480-ма депутатами, що обираються як правило через кожні чотири роки, та верхньої Палати радників (яп. 参議院 — сангі'ін), яка формується 242-ма депутатами, обраними на 6-річний термін. Віковий ценз для виборів — 20 років. Ліберально-демократична партія Японії(ЛДП) є центристською урядовою партією, що монопольно керує країною від 1955 року. В опозиції знаходиться ліво-центристська Демократична партія Японії.

[ред.] Прем'єр міністр

Прем'єр міністр (яп. 総理大臣 — сорі дайдзін) є головою уряду Японії, і фактичним лідером країни. Він обирається депутатами у Парламенті і затверджується імператором. Прем'єр міністр призначає усі посади в уряді, більшість з яких займають депутати парламенту. Дійсним прем'єр міністром Японії від 2006 року є Абе Сіндзо.

[ред.] Право

Традиційне японське законодавство зазнало сильного історичного впливу від китайського права. З початком періоду Мейдзі японські закони були переписані на західний манер. Законодавча влада належить парламенту, який приймає закони, що реалізуються урядом та виконавчою адміністрацією на місцях. За виконанням законів слідкує Верховний Суд Японії. Також існує 9 Вищих судів, 47 Префектуральних і 438 Загальних судів. Окрім цього до кожного Префектурального суду прикріплений Сімейний суд. Основа японського законодавства є Конституція і «Шість кодексів» (яп. 六法 — роппо).

[ред.] Географія

Японія — це острівна країна, розташована вздовж тихоокеанського узбережжя Східної Азії. Основні острови — Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю. Острови Рюкю (Окінава) розташовані 600-ма км південніше острова Кюсю. В цілому, Японський архіпелаг включає в себе близько з 3000 малих островів.

Японія посідає 19 місце за густотою населення у світі. 70-80 % поверхні островів займають ліси і гори, непридатні для сільського господарства, промисловості чи проживання завдяки частим тайфунам, зсувам і землетрусам. Більшість населення сконцентрована у прибережних зонах та рівнинах.

Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзі. Останні найбільші землетруси сталися 1995 (землетрус в Кобе) і 2004 (землетрус в Ніїґата). Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку.

[ред.] Клімат

Японські острови, які простягаються з півночі на південь, лежать у шести кліматичних зонах.

• Зона Хоккайдо
  Найпівнічніший регіон помірного клімату з холодними зимами і прохолодним літом. Опади не часті, але взимку терени острова щільно вкриті снігом.
  
• Зона Японського моря
  Західне узбережжя острова Хонсю є місцем частих і сильних опадів, особливо в зимовий час. Влітку воно є прохолодним, хоча інколи, завдяки вітру Фьон, буває надзвичайно спекотним.
  
• Зона Центральногірська
  Типовий континентальний клімат з сильним перепадом температур взимку і влітку, вночі і вдень. Опади помірні.
  
• Зона Внутрішнього Японського моря
  Гори Тюґоку і Сікоку перешкоджають проникненню сезонних вітрів, забезпечуючи відносно теплу погоду впродовж цілого року. Клімат середземноморський
  
• Зона Тихого океану
  Східне узбережжя японського архіпелагу характеризується холодними зимами з невеликою кількістю снігопадів, та спекотним і вологим літом завдяки південно-східним вітрам.
  
• Зона Південних островів
  Острови Рюкю знаходяться у субтропічному кліматичному поясі, де зима і літо теплі. Опади дуже сильні, особливо влітку. Частими є тайфуни.

Сезон дощів починається у травні на Окінаві і закінчується пізно в липні на Хоккайдо, проносячи дощовий фронт вздовж усього архіпелагу на північ. У центральних областях Японії сезон триває впродовж декількох тижнів, починаючи з середини червня. Наприкінці літа і на початку осені тайфуни приносять сильні дощі.

[ред.] Адміністративний поділ

Головна стаття: Адміністративний поділ Японії

Японія складається з 47 префектур. Префектура є найбільшою адміністративною одиницею країни. Органи влади у префектурі представлені обираємими радою префектури та префектом (губернатором). За поділом влади ці органи належать до виконавчої гілки, однак за характером діяльності рада може бути віднесене до законодавчого органу. Судова влада прдставлена префектуральним судом .

Таблиця показує загальноприйнятий поділ префектур з півночі на південь.

01. Хоккайдо 02. Аоморі 03. Івате 04. Міяґі 05. Акіта 06. Ямаґата 07. Фукусіма 08. Ібаракі 09. Тотіґі 10. Ґунма 11. Сайтама 12. Тіба 13. Токіо 14. Канаґава 15. Ніїґата 16. Тояма

17. Ісікава 18. Фукуї 19. Яманасі 20. Наґано 21. Ґіфу 22. Сідзуока 23. Аїті 24. Міє 25. Сіґа 26. Кіото 27. Осака 28. Хьоґо 29. Нара 30. Вакаяма 31. Тотторі 32. Сімане

33. Окаяма 34. Хіросіма 35. Ямаґуті 36. Токусіма 37. Каґава 38. Ехіме 39. Коті 40. Фукуока 41. Саґа 42. Наґасакі 43. Кумамото 44. Оїта 45. Міядзакі 46. Каґосіма 47. Окінава

Префектури часто групують у регіони для зручності. Ці регіони, склалися історично, вони не мають адміністративного апарату і не є адміністративними одиницями.

Наступними після префектури адміністративними одиницями є місто, містечко та село. Особливим у адміністративній системі займає мегаполіс Токіо, який поділений на 23 міста. До цих міст застосовується окрема назва — спеціальний район. Решта міст країни поділяються на райони. В усіх містах Японії чиновників обирають.

Наразі, у країні відбувається інтенсивний процес адміністративної реорганізації, який спричинив хвилю поглиннання багатьох містечок і сіл містами. Цей процес має на меті скоротити адміністративні одиниці нижнього рівня і зменшити адміністративні витрати. Японський уряд планує провести у майбутньому адміністративну реформу, за якою префектури будуть об'єднані у крупніші адмінодиниці.

[ред.] Економіка

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона займає друге місце після США за показниками ВВП ($4.5 трильйонів в 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та відносно малі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10 % у 1960-х, 5 % у 1970-х, 4 % у 1980-х роках. Ріст призупинився у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у 2000 і 2001 роках.

Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2.8 %, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання став ріст внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.

Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки були:

1. Тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);
2. Кооперація роботодавців і профспілок;
3. Всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);
4. Система життєвого найму у великих підприємствах.

Останнім часом багато японських фірм, особливо представники малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

[ред.] Торгівля

Експорт — невід'ємна частина японської економіки. Головними експортними партнерами є США (22.7 %), КНР (13.1 %), Південна Корея (7.8 %) і Гонконг (6.3 %). Японці в основному вивозять транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Оскільки Японія сильно залежить від міжнародної торгівлі, вона імпортує широке коло товарів. Головними партнерами з імпорту є КНР (20.7 %), США (14 %), Південна Корея (4.9 %), Австралія (4.3 %), Індонезія (4.1 %), Саудівська Аравія (4.1 %), ОАЕ (4 %) (за даними 2004 року). Японія ввозить переважно запчастини, паливо, харчові продукти, хімікати, текстиль і сировину для власної промисловості.

[ред.] Демографія

[ред.] Населення

Японія нараховує 127,767,000 жителів. Це монокультурна і гомогенна спільнота як називає себе японці (日本人 — ніпподзін). Вони складають 99 % населення. Решта — представники корейської діаспори та іноземні робітники (переважно з країн Азії). Крім цього в Японії проживають тубільні мешканці островів — айни і рюкюсці. Існує також невелика соціальна група так-званих буракумінів (общинників), які історично виокремилися з японського соціуму у окрему «презирливу касту» завдяки виробничим особливостям (кожум'яцтво, утилізація померлих тварин, тощо).

Японія має найвищий показник у світі за тривалістю життя: 85.2 роки для жінок і 78.3 роки для чоловіків (2002). Однак японське суспільство належить також до тих, які прискорено старіють. Середній вік населення країни — 65 років. Очікується, що за наявних темпів приросту населення, кількість японців у 2050 році зменшиться до 100 мільйонів чоловік, а у 2100 році — до 64 мільйонів. Такі прогнози є загрозою для японської економіки. Закордоні спеціалісти пропонують вирішити проблеми старіння та низької народжуваності прийняттям іммігрантів. Проте останні здобули собі погану славу у японському соціумі завдяки незнанню японських звичаїв і частим злочинами (більше половини злочинів у країні скоюють вихідці з КНР).

[ред.] Найбільші міста

No.	Префектура	Місто	Населення	Статус
01	Токіо	Токіо	8,390,967	Столиця / Центр префектури
02	Канаґава	Йокогама	3,579,133	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
03	Осака	Осака	2,640,097	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
04	Аїті	Наґоя	2,214,958	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
05	Хоккайдо	Саппоро	1,882,424	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
06	Хьоґо	Кобе	1,525,389	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
07	Кіото	Кіото	1,474,764	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
08	Фукуока	Фукуока	1,400,621	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
09	Канаґава	Кавасакі	1,317,862	Місто визначене указом уряду
10	Сайтама	Сайтама	1,185,030	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
11	Хіросіма	Хіросіма	1,156,215	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
12	Міяґі	Сендай	1,028,214	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
13	Фукуока	Кітакюсю	993,483	Місто визначене указом уряду
14	Тіба	Тіба	923,089	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
15	Осака	Сакаї	832,218	Місто визначене указом уряду
16	Ніїґата	Ніїґата	813,780	Центральне місто / Центр префектури
17	Сідзуока	Хамамацу	804,067	Центральне місто
18	Сідзуока	Сідзуока	710,495	Місто визначене указом уряду / Центр префектури
19	Кумамото	Кумамото	671,444	Центральне місто / Центр префектури
20	Окаяма	Окаяма	669,135	Центральне місто / Центр префектури

[ред.] Культура

[ред.] Література

[ред.] Свята

Дата	Українська назва	Японська назва
1 січня	Перший день Нового року	元日 ґандзіцу
Другий понеділок січня	День повноліття	成人の日 сейдзін но хі
11 лютого	День заснування держави	建国記念の日 кенкоку кінен но хі
третя декада березня	День весіннього рівнодення	春分の日 сюмбун но хі
29 квітня	День Сьова (День народження Хірохіто)	昭和の日 сьова но хі
3 травня	День Конституції	憲法記念日 кемпо кіненбі
4 травня	День зелені	みどりの日 мідорі но хі
5 травня	День дітей	こどもの日 кодомо но хі
Третій понеділок липня	День моря	海の日 умі но хі
Третій понеділок вересня	День пошани літніх	敬老の日 кейро но хі
Третя декада вересня	День осіннього рівнодення	秋分の日 сюбун но хі
Другий понеділок жовтня	День фізкультури	体育の日 тай'іку но хі
3 листопада	День культури	文化の日 бунка но хі
23 листопада	День подяки праці	勤労感謝の日 кінро канся но хі
23 грудня	День народження діючого імператора	天皇誕生日 тенно тандзьобі

[ред.] Мистецтво

• Укійо-е

[ред.] Дивись також

• Японці
• Адміністративний поділ Японії
• Японська кухня
• Ода Нобунага
• Крейон Сінтян

[ред.] Посилання

1. ↑ Оскільки під час перенесення імператорського палацу у 1868 році з Кіото до Токіо не було видано офіційного імператорського указу про перенесення столиці (遷都令), частина впливових японських правників вважає, що Токіо не столиця, а адміністративно-політичний і соціо-економічний цетнр Японії. На їх думку, столицею залишається стародавнє місто Кіото.
2. ↑ Йокогама є найбільшим інкорпорованим містом
3. ↑ Дані Статистичного бюро Японії
4. ↑ Книга фактів ЦРУ; Японія — Економіка (за 19 грудня 2006)
5. ↑ Там само
6. ↑ Там само
7. ↑ Японія була заснована легендарним імператором Дзімму, першим японським монархом. Переказ про нього вважається символічним.

[ред.] Ресурси інтернет

• Japan — A Huge Directory of Japan in English
• Посольство Японії в Україні
• Посольство України в Японії
• Японська сторінка в Україні

Країни Східної Азії
Китайська Народна Республіка | Китайська республіка | Монголія | Північна Корея | Південна Корея | Росія | Японія