Вандали
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вандали - германське плем'я з числа східних германців.
Зміст |
[ред.] Походження
Схожість імен натякає на знаходження батьківщини для вандалів в Норвегії (Hallingdal), Швеції (Vendel) або Данії (Vendsyssel). Як вважається, вандали перетнули Балтику в те що є сьогодні Польщею приблизно в 2-м сторіччі до н.е. і оселилися у Сілезії близько 120 р. до н.е. Таціт записав їх присутність між річками Одер і Вісла в творі “Германія” (98 р. н.е.); його ототожнення підтвердили пізніші історики: згідно Йордану, їх і ругіїв витіснило прибуття готів. Ця розповідь підтримує ототожнення вандалів з Пшеворською культурою з тих пір як Вельбарська культура готів замінила Пшеворську культуру.
[ред.] Історія
Вандали були розділені на дві племінні групи - сілингі і асдингі. Під час війни Риму з маркоманами (166–181) сілингі жили в області яка звалась римлянами Велика Германія (лат. Magna Germania). У 2-м сторіччі асдингі на чолі з королями Раус (Raus) і Рапт (Rapt) переміщуються на південь і вперше нападають на римлян в нижчій дунайській області. Близько 271 р. римський імперато Авреліан мав захищати проти них середній хід Дунаю. Вони зробили мир і оселилися в західній Дакії і римської Угорщині.
Згідно "Історії Готів" Йордана, асдингі вступили в конфлікт з готами навколо часу Константина Великого. У той час вандали жили в землях, пізніше населених гепідами, де вони були оточені "на сході готами, на заході маркоманами, на півночі хермандурами (Hermanduri) і на півдні Дунаєм". Вандали були атакованими готським королем Геберіком (Geberic), і їх король Візімар (Visimar) був убитий. Вандали потім мігрували до Панонії, де Константин Великий (близько 330 р.) надав їм землі на правому березі Дунаю, де вони жили наступні шістдесят років.
У 400 або 401 р., можливо із-за нападів гунів, вандали разом з їх союзниками аланами та свевами почали рухатися на захід маючи короля Годигісела (Godigisel). Деякі сілингі приєдналися до них пізніше. В цей час асдингі вже були обернені в християнство. Завдяки Імператору Валенту вандали прийняли аріанство, як і готи раніше.
[ред.] Галлія
У 406 р. вандали просувалися від Панонії мандруючи на захід уздовж Дунаю без багатьох труднощів, але коли вони досягли Рейну, вони зустріли Франків, які заселяли Римські регіони в північній Галлії. Двадцять тисяч вандалів, з королем включно, померло в результаті битви. Але з допомогою аланів вони зуміли завдати поразки франкам, і 31 грудня 406 р., вандали перетнули замерзлий Рейн, щоб вторгнутися у Галлію, яку вони спустошили. Під проводом Гундеріка (Gunderic), сина Годигісела, вандали грабували на шляху на захід і на південь через Аквітанію.
[ред.] Іберія
У жовтні 409 вандали перетнули Піренеї у Іберійський півострів. Там вони отримали землю від римлян, як федерати, в провінціях Галісія (на північному заході) і Бетіка (південь). Алани отримали землі в Лузітанії (на заході) і регіон навколо міста Картаго Нова (зараз Картахена). Свеви також отримали частину Галісії. Вестготи, які вторглись до Іберії перед одержанням земель у регіоні Септіманія (Південна Франція), скрушили аланів в 426 р., убивши короля західних аланів Атакеса (Attaces). Залишок аланів згодом апелював до короля вандалів Гундеріка щодо прийняття їм корони аланів. Пізніше королі вандалів в Північній Африці називали себе королями вандалів та аланів (лат. Rex Wandalorum et Alanorum).
[ред.] Африка
Від 427 р. королем вандалів був Гейзерік (Genseric, Gaiseric), звідний брат Гундеріка. Він почав будівництво флоту вандалів і висадився в 429 р. в Північній Африці з близько 80 тис. його послідовників. Від Гібралтарської протоки вандали просунулись на схід до Карфагена. Мир було укладено між вандалами і римлянами. В 435 р., римляни надали їм деяку територію в Північній Африці. Але мир був розірваний Гейзеріком, хто в 439 р. зробив Карфаген його столицею. Вандали узяли і пограбували місто без бійки, зайнявши місто коли більшість мешканців відвідувало іподром. Гейзерік, захопивши з часом Сіцілію, Корсіку, Сардінію і Балеарські острови, перетворив своє королівство у велику державу.
[ред.] Розграбування Риму
Протягом наступних тридцяти п'яти років, з великим флотом, Гейзерік грабував побережжя Східних і Західних Імперій. Після смерті Аттили римляни були в змозі обернути їх увагу до вандалів, які контролювали деякі з найбагатших земель їх колишньої імперії. Дипломатичні стосунки між двома сторонами перервалися, і в 455 р. вандали узяли Рим і грабували місто протягом двох тижнів починаючи 2 червня. Вони покинули Рим з незліченими цінностями, зокрема з здобиччю з Єрусалимського Храму, що був привезен до Риму Титом (Titus), і з імператрицею Лікінією Євдоксією (Licinia Eudoxia) і її дочками Євдокією (Eudocia) і Плакідією (Placidia) як заручниками. Затверджують, що імператриця Євдоксією просила короля Гейзеріка звільнити її від ненависного браку з імператором Петронієм Максимом (Petronius Maximus), вбивцем її чоловіка Валентиніана III (Valentinian III).
Літописець Проспер Аквітанський повідомляє, що 2 червня 455 р., римський папа Лев I одержав Гейзеріка і благав його утриматися від вбивства і руйнування вогнем, а тільки задовольнитися грабежем.
[ред.] Тимчасове об'єднання
З 462 р., королівство вандалів включало Північну Африку і острови Середиземного моря, зокрема Сіцілію, Сардінію, Корсіку і Балеарські острови. Проте, подібно до інших германських королівств на римському ґрунті, африканське королівство вандалів скоро почало приходити в занепад від відсутності релігійної і расової єдності між двома населеннями.
У 468 вони знищили величезний флот, який був посланий проти них Візантією. У відповідь вандали пробували вторгнутися до Пелопоннесу, але були відбиті з важкими втратами греками півострову Мані. У відплату, вандали узяли 500 заручників на острові Закинтос (Zakynthos) і порубали їх на шматки на шляху до Карфагену.
[ред.] Занепад
Гейзерік був однією з найбільш могутніх осіб часу Великого переселення народів. Він помер в глибокій старості 25 січня 477. Згідно закону наслідування, який він обнародував, не син але найстаріший чоловік королівського дому мав успадкувати корону (закон старшинства). Гейзеріка успадкував його некомпетентний син Гунерік (Hunerich, 477–484), хто спочатку захищав католиків, унаслідок його побоювання Константинополя. Але від 482 р. царювання Гунерік було здебільшого відоме за його релігійними переслідуваннями маніхейців і католиків в найжахливішій формі.
Гунтамунд (Gunthamund 484–496), його кузен і наступник, намагався помиритися з католиками. Починаючи із смерті Гейзеріка влада вандалів почала зменшуватися і Гунтамунд втратив великі частини Сіцілії до остроготів і мав витримувати збільшення тиску від корінних маврів.
Хоча Трасамунд (Thrasamund 496–523), унаслідок його релігійного фанатизму, був ворожий до католиків, він задовольнив себе їх безкровними переслідуваннями.
[ред.] Бурхливий кінець
Хілдерік (Hilderich, 523–530) був найтолерантнішим королем вандалів у відношенні до католицької церкви. Він надав католикам релігійну свободу. Він не мав інтереса до війни, і залишав це до члена сім'ї, Хоамера (Hoamer). Коли Хоамер потерпів поразку від маврів, аріанська фракція в королівськім сімействі підняла повстання і його кузен Гелімер (Gelimer 530–533) став королем. Хілдерік, Хоамер і їх родичі були кинуті у в'язницю. Хілдерік був убитий в 533 р.
Ці події були обрані як виправдання для втручання Візантійським імператором Юстиніаном І, який оголосив війну вандалам. Армією Східної Імперії командував Белізарій (Belisarius), хто, чувши, що найбільша частина флоту вандалів подавляла повстання в Сардинії, вирішив діяти швидко, і висадився на Туніському березі, потім маршував до Карфагена. У кінці літа 533 р. король Гелімер зустрів Белізарія в десяти милях на південь від Карфагена; вандали вигравали битву до того, як племінник і брат Гелімера загинули; Гелімер потім втратив серце і втік. Белізарій захопив Карфаген.
15 грудня 533 р., Гелімер і Белізарій знов зустрілися в битві під Тікамероном (Ticameron), у приблизно 20 милях від Карфагена. Знову, вандали боролися добре але були розбиті коли Гелімер узнав про смерть другого брата. Белізарій захопив Гелімера весною 534 р. Північна Африка стала римською провінцією, з якої вандали були вигнані. Гелімер отримав велики маєтки в Галатії. Йому був також запропонований чин патриція, але він відмовився від нього, тому що він не був готовий змінити його аріанську віру.
[ред.] Вандальська мова
Дуже мало відомо про вандальську мову, яка належала до східно-германських мов, була близько споріднена з готською мовою (відома від перекладу Біблії єпископом Ульфіла), обидві мови цілком вимерли. Деякі сліди можливо залишаються в андалузькому діалекті, найбільш південній групі іспанських діалектів, який проте має значно більший вплив арабської мови.
[ред.] Посилання на вандалів
- В часи епохи освіти Рим ідеалізувався, до готів і вандалів відносилися із зневагою. Слово Вандалізм походить від франц. vandalisme, яке з'явилося під час Французької революції. Термін "вандалізм" став означати безглузде руйнування в результаті розграбування вандалами Риму за короля Гейзеріка в 455 р. Історики погоджуються, що вандали не були більше руйнівними, ніж інші загарбники стародавніх часів.
- Ім'я Андалузія (найпівденніший регіон Іспанії) можливо походить від етнічного імені "вандали" (Vandalusia).
