Гельман Макс Ісайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Макс Іса́йович Ге́льман (28 листопада (10 грудня) 1892, Одеса — 16 грудня 1979, Київ) — український скульптор і педагог.

[ред.] Біографічні дані

1916—1917 навчався в школі Товариства заохочування художників у Петрограді (нині Санкт-Петербург), 1921—1922 — у Вищих художньо-технічних майстернях (ВХУТЕМАС) в Москві, 1922—1925 — у Вищому художньо-технічному інституті (ВХУТЕІН) в Ленінграді в майстерні О. Матвєєва.

1926—1964 викладав у Київському художньому інституті (від 1939 — професор). Серед учнів: Галина Петрашевич, Оксана Супрун.

Працював у галузі станкової скульптури.

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського є особовий архівний фонд Макса Гельмана.

[ред.] Твори

«Повітряний вартовий» (1929).
«Будьоннівець» (1935).
«На кордоні» (1937).
«Бойова подруга» (1945).
«Вони воювали за Батьківщину» (1947).
«Фашисти тут не пройдуть» (1947).
«Проба сталі» (1961).
Портрети:
- письменників Миколи Терещенка, Ґео Шкурупія, Валер'яна Підмогильного, художника Юхима Михайліва,
- актриси Марії Заньковецької (1957),
- художника Федора Нірода (1966),
- «Жанна» (1968),
- поетеси Людмили Скирди (1970),
- художника Георгія Якутовича (1974).
Шевченківській темі присвячено:
- конкурсний проект пам'ятника поетові для Харкова (тонованй гіпс, 1933),
- барельєф «На панщині» (глина, 1938),
- скульптурні композиції
  - «Т. Г. Шевченко в Петербурзі» (тонованй гіпс, 1939),
  - «Т. Г. Шевченко» (оргскло,1954).

Гельман був автором оригінальних скульптур спортсменІв, установлених у 30-х роках ХХ століття у Києві на стадіоні «Динамо». Це були бетонні статуї «Кидальник набою (гранати)» та «Тенісистка».