Гондурас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

República de Honduras
Республіка Гондурас


Прапор	Герб

Девіз: 'Libre, Soberana e Independiente'
(ісп. «Вільна, незалежна і суверенна»)

Гімн: Tu bandera es un lampo de cielo

Столиця
(та найбільше місто) Тегусігальпа
14°6′N 87°13′W

Офіційні мови

іспанська мова

Державний устрій

Республіка

- Президент Мануель Селайя

Незалежність

- від Іспанії 15 вересня 1821

- від Мексики 1 червня 1823

- Республіка 1823

Площа

- Загалом 112,492 км² (102)

Населення

- оцінка 2006 р. 7,326,496 (96)

- перепис 2000 р. 6,975,204

- Щільність 64/км² (128)

ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка

- Повний $21.74 billion (107)

- На душу населення $3,009 (124)

ІРЛП (2003) 0.667 (середня) (116-та)

Валюта Лемпiра (HNL)

Часовий пояс -6 (UTC)

Домен Інтернет

.hn

Телефонний код +504

Республіка Гондурас, країна в Центральній Америці, що межує на південному-сході з Нікарагуа, південному-заході з Сальвадором, на заході і північному-заході з Гватемалою, на півночі омивається Карибським морем, на півдні - Тихим океаном. Площа 112100 км². Столиця Тегусігальпа.

[ред.] Походження назви

Існує декілька теорій щодо походження назви країни - Гондурас, але до цього часу жодна з них не має наукового обґрунтування. Згідно однієї з легенд назва країни походить від вислову Христофора Колумба. Під час своєї останньої, четвертої подорожі в Новий Світ в 1502 р. його корабель потрапив в сильну бурю і коли йому вдалося спастися він вигукнув "Gracias a Dios que hemos salido de estas honduras" (Дякую Богові, що нам вдалося вибратися з цих глибин). Цей вислів дав назву мису Грасіас а Діос (Cabo Gracias a Dios) та країні Гондурас (Honduras). Перша згадка назви "гондурас" для позначення місцевості на захід від мису Грасіас а Діос з'явилася в текстах в 1607 році.

[ред.] Географія

Північне узбережжя Гондурасу омивається Карибським морем і південне Тихим океаном. Клімат країни змінюється від тропічного в низинах до помірного в гірській місцевості. Центральні і південні регіони країни звичайно мають більш теплий і вологий клімат ніж північне узбережжя. У центральній і південній частині і на схилах гір, звернених до Тихого океану, дощів випадає меньше, в основному в літній час, а з листопада по травень продовжується посушливий сезон. Досить часто трапляються сильні урагани. В результаті урагану «Мітч» 1998 р. було знищено майже 80% посівів, загинули приблизно вісім тисяч чоловік, і майже 20% мешканців країни лишилося без притулку.

Гондурас: Мапа країни.

Високі гірські масиви піднімаються від самого кордону з Сальвадором, досягаючи в західній частині країни відміток більше 2700 м. 80% території Гондурасу покрито гірською місцевістю, але також є низини впродовж узбережжя. Глибока тектонічна долина розтинає гірські масиви з півночі на південь, від гирла р. Улуа до затоки де Фонсека. Її довжина від карібського узбережжя до затоки складає 280 км., а найвища точка її днища, що позначає внутрішньодолинний вододіл басейнів двох океанів, сягає 940 м над рівнем моря. В низинах знаходиться густонаселена долина Сан Педро Сула. На північному сході в низині знаходяться джунглі Ла Москіта, які було визнано світовою спадщиною ЮНЕСКО, а також біосферний заповідник Ріо Плато.

[ред.] Рослинність і тваринний світ

Жаркі і вологі низовини Карибського узбережжя й прилеглі схили гір раніше були покриті густими тропічними дощовими лісами, які в даний час частково знищені. Вище в горах, де температури нижчі, знаходяться дубові і соснові ліси. У посушливіших внутрішніх областях, включаючи район Тегусігальпи і території на південь і схід, місцевість покрита трав'янистою саваною і низькорослими рідкими лісами. Як і в інших країнах Центральної Америки, в лісах Гондурасу зустрічається ряд цінних порід дерев. Особливо багато їх росте на обширній майже непрохідній низовині джунглів Ла Москіта і на схилах довколішніх гір.

По всій території Гондурасу мешкає безліч диких тварин, які уціліли завдяки слабкій заселеності цього гірського краю, тропічний клімат якого був не дуже придатний для людини. Тут зустрічаються як звичайні для Центральної Америки, так і рідкісні види тварин: ведмeді, різні види оленів, мавпи, дикі свині і пекарі, тапіри, борсуки, койоти, вовки, лисиці, ягуари, пуми, рисі, оцелоти, рідкісна чорна пантера і багато інших, дрібніших котячих. Також є алігатори, крокодили, ігуани і змії, зокрема отруйні (до останніх відносяться смертельно небезпечні кайсака і каськавела), а також мурахоїди, коати, лінивці, броненосці і кінкажу. Багата орнітофауна включає дику індичку, фазана, папуг, зокрема ара, чапeль, туканів і безліч інших видів.

[ред.] Адміністративно-територіальний поділ

Адміністративні регіони Гондурасу

Територія Гондурасу ділиться на 19 департаментів:

Атлантида — м. Ла-Сейба
Чолутека — м. Чолутека
Колон — м. Трухильо
Комаягуа — м. Комаягуа
Копан — м. Санта-Роса-Де-Копан
Кортес — м. Сан-Педро-Сула
Ель-Параїсо — м. Юськаран
Франсиско Морасан
Грасіяс-а-діос — м. Пуерто-Лемпіра
Інтібука — м. Ла-Есперанса
Острови Іслас-де-ла-Баїя — м. Роатан
Ла-пас — м. Ла-Пас
Лемпіра — м. Грасьяс
Окатепеке — м. Окатепеке
Оланчо — р. Ютікальпа
Санта-Барбара — м. Санта-Барбара
Валле — м. Накаоме
Йоро — м. Йоро
Центральний — м. Тегусігальпа

[ред.] Великі міста

Столиця Гондурасу Тегусігальпа є найбільшим містом в південній частині країни з населенням 1 682 725 чол. (2006). Найбільше місто в північній частині країни - Сан-Педро-Сула (населення: 491 000 чол.). Це місто розташоване на узбережжі Карибського моря і тому має важливе значення для торгівлі і промисловості країни. Два важливих порти Ла -Сейба і Пуерто-Кортес (населення: 111 000 і 36 000 чол.) теж знаходяться на карибському узбережжі країни.

[ред.] Історія

[ред.] Доколумбівський період

Зображення:CopanTempleOfInscriptions.jpg

Залишки цивілізації майя в Копані.

Територія сучасного Гондурасу входила до культурного регіону, що історики називають Мезоамерика. На території країни існувало декілька стародавніх цивілізацій, наібільш відома з них - імперія майя. Залишки культури майя на території країни знаходять в місті Копан на заході країни.

[ред.] Колоніальна доба

Першим європейцем, який досяг цієї землі, був Колумб, коли він висадився в 1502 р. на східному узбережжі Гондурасу, на мисі, якому він дав назву Грасіас а Діос («Дяка Богові»). У той час в цьому регіоні мешкало декілька індіанських племен. Після підкорення Мексики Ернан Кортес відправив сюди 1524 р. загон під керівництвом Крістобаля де Оліда для дослідження і колонізації цієї території. У тому ж році Олід заснував там перше поселення, Тріумфо-Де-Ла-Крус. Виявивши родовища срібла, Олід Крістобаль вирішив відокремитися. Дізнавшись про його зраду, Кортес відправився форсованим маршем з Мексики через джунглі і болота уздовж узбережжя Мексиканської затоки, перетнув півострів Юкатан і досяг Гондурасу в 1525 р. Олід на той час вже був убитий. Кортес заснував декілька поселень, проте завойовники зіткнулися із запеклим опором індіанців під керівництвом вождя Лемпіри, котрий зараз вважається національним героєм Гондурасу.

До 1539 Гондурасу був включений до складу генерал-капітанства Гватемала, яке складалося з двох провінцій – Тегусігальпа і Комаягуа, кожна з яких управлялася губернатором. Колонія розвивалася поволі, не зважаючи на безжалісну експлуатацію індіанців на срібних копальнях. До 1821 р. Гондурас, як і інші країни Центральної Америки і Мексика, проголосив свою незалежність від Іспанії, але в тому ж році був анексований Мексикою, де Агустін де Ітурбіде встановив режим монархії (Мексиканська імперія).

[ред.] Федерація Центральної Америки

Після розвалу імперії Ітурбіде в 1823 р. Гондурас і сусідні з ним республіки утворили федеральну державу Сполучені Провінції Центральної Америки. За конституцією 1824 р. це державне утвореняя отримало назву Федерація Центральної Америки. Політичні чвари, що почалися майже одразу після утворення федерації, поставили Гондурас разом з іншими республіками в украй важке становище. Основна боротьба відбувалася між консервативними елементами – крупними іспанськими землевласниками, які виступали в союзі з католицькою церквою, і лібералами, до яких належала інтелектуальна еліта і креоли-землевласники, які виступали за світську державу і ринкову економіку.

Франсіско Морасан Кесада: президент Федерації Центральної Америки.

У 1825 сальвадорського ліберала Мануель Хосе Арсе було обрано першим президентом Федерації Центральної Америки, проте наступного року він відрікся від своєї партії, вжив низку заходів, які привели до повернення до влади консерваторів і фактичної відміни ліберальної конституції. У громадянській війні, що почалася потім, важливу роль відіграв видатний уродженець Гондурасу ліберал Франсіско Морасан, що став національним героєм. У 1829 армія під його командуванням отримала перемогу над армією Арсе і окупувала м. Гватемалу. Федеральна конституція була відновлена, і в 1830 р. Морасан був вибраний президентом. Хоча він, безперечно, був здібним керівником, та надмірно поспішав з ліберальними реформами. Крім того, республіки, що входили у федерацію, все ще побоювалися претензій Гватемали на верховенство, хоча Морасан і переніс в 1832 р. столицю до Сан-Сальвадору. Врешті-решт, в 1838 р. республіки офіційно оголосили про свій вихід з Федерації.

[ред.] Незалежність

26 жовтня 1838 законодавчі збори в Комаягуа проголосили Гондурас незалежною республікою. Гватемалський диктатор Рафаель Каррера, що утримував владу з 1844 р. по 1865 р., повалив ліберальні уряди в Гондурасі і Сальвадорі. Це частково з'явилося спонукальною причиною для трьох сусідніх країн – Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа, де була досить сильно виражена тенденція до об'єднання, утворити в 1849 конфедерацію. Союз проіснував до 1863 р.

З 1871 по 1874 Гондурас знаходився у стані війни з Сальвадором і Гватемалою. Після закінчення цієї війни спалахнула громадянська війна в самому Гондурасі; вона закінчилася з обранням на пост президента Понсиано Лейви, кандидатуру якого підтримувала Гватемала. Наступним президентом (у 1876–1883 рр.) був Мазко Ауреліо Сотий, прихильник ліберальних реформ. У 1880 р. довге суперництво між містами Тегусігальпа і Комаягуа закінчилося тим, що Тегусігальпа остаточно утвердилася як столиця.

[ред.] Двадцяте сторіччя

На початку 20-го сторіччя Гондурас залишався найбіднішою і найменьш розвиненою країною Центральної Америки. Фруктові компанії США, які почали виробництво бананів на плантаціях уздовж карибського узбережжя, незабаром стали вирішальною силою в економічному і політичному житті країни. До 1910 р. американські компанії контролювали 80% всіх бананових плантацій, а виробництво бананів було основною галуззю господарства. Гондурас прозвали «банановою республікою».

В 1933 р. президентом став Тібурсіо Каріас Андіно, який встановив режим жорстокої диктатури. У січні 1949 Каріас пішов з поста президента, призначивши своїм наступником Хуана Мануеля Гальвеса, якого підтримувала Національна Партія. Гальвес запровадив низку важливих економічних і соціальних реформ. За його правління будувалися нові дороги, школи, заклади охорони здоров'я.

У жовтні 1954 відбулися президентські вибори, але жоден кандидат не отримав необхідної більшості і у грудні владу захопив віце-президент Хуліо Лосано Діас. У жовтні 1956 р. військова хунта повалила Лосано й організувала вибори в законодавчі збори та в 1957 р. обнародувала нову конституцію. У листопаді 1957 р. законодавчі збори провели вибори президента, яким став Рамон Вільєда Моралес. Вільєда почав здійснення аграрної реформи, що викликало незадоволеність землевласників і армії. Президентське правління Вільєди ускладнювалося раз-по-раз спалахуючими повстаннями населення, і в жовтні 1963 р. в країні відбувся черговий військовий переворот. У 1965 р. відбулися нові вибори в законодавчі збори, які потім обрали президента на черговий 6-річний термін. Ним став військовий, полковник Освальдо Лопес Арельяно, який припинив початі при Вільєде аграрні реформи.

У 1960-і роки відбулося помітне погіршення відносин між Гондурасом і Сальвадором, причиною якого стали прикордонні суперечки, а також численні факти переселення безземельних і безробітних громадян Сальвадору до Гондурасу. 14 липня 1969, услід за скандальним футбольним матчем між командами цих країн, що відбувся в Сан-Сальвадорі і супроводжувався сутичками між уболівальниками, спалахнула т.з. «футбольна війна». Чотири дні військових дій, згідно оцінкам, коштували життя двом тисячам чоловік. У червні 1970 конфлікт вдалося частково врегулювати – країни домовилися про встановлення демілітаризованої зони, а в 1976 погодилися улагодити суперечку через посередників. Відносини між Гондурасом і Сальвадором залишалися напруженими аж до 1980 р., коли був підписаний мирний договір. У 1992 прикордонні суперечки були вирішені Міжнародним судом (ООН).

У березні 1971 відбулися загальнонаціональні вибори, на яких президентом було обрано Рамона Ернесто Крус, лідера Національної Партії. Однак, в 1972 Лопес Арельяно повернув собі владу, здійснивши безкровний переворот і припинивши діяльність конгресу. На той час в країні знов спалахнули селянські повстання. Лопес відновив проведення аграрних реформ, розподіливши між безземельними селянами державні землі і дозволивши заселення порожніх приватних земель. Лопес видав закон про нову аграрну реформу, направлену на створення селянських кооперативів. В квітні 1975 р. військові усунули Лопеса від влади, і його місце зайняв полковник Хуан Альберто Мельгар Кастро.

Корупція і суперництво між різними угрупуваннями військових призвели до того, що в 1978 Мельгар Кастро був усунений від влади військовою хунтою, на чолі якої стояв генерал Полікарпо Пас Гарсія. У 1980 відбулися вибори в законодавчі збори, проте жодна партія не завоювала більшості, і Пас залишився на посту президента. На президентських виборах 1981 переміг кандидат Ліберальної Партії Роберто Суасо Кордова. У 1985 його змінив інший ліберал, Хосе Аськона, що отримав перемогу на наступних виборах над кандидатом від Національної Партії Рафаелем Кальехасом. Проте Кальехас знову повернувся до влади, набравши 51% голосів на наступних виборах. В цей час, хоча в країні номінально й існував цивільний уряд, військові зберігали владу в своїх руках.

До 1993 понад 70% населення жило нижче офіційного рівня бідності. На президентських виборах в листопаді 1993 перемогу отримав кандидат від лібералів Карлос Роберто Рейну.

В кінці 1990-х загострилися відносини Гондурасу із сусідньою Нікарагуа, з якою тривали суперечки стосовно питання про суверенітет прибережної зони. Обидві країни звинуватили один одного в концентрації військ на кордоні. Нікарагуа ввела додаткові мита на товари з Гондурасу і подала скаргу до Міжнародного суду в Гаазі. Сторони за посередництвом Організації Американських Держав в 2000 р. ухвалили рішення про відведення військ.

Мануель Селайя Росалєс - президент республіки

На загальних виборах 2001 р. перемогу отримала опозиційна Національна Партія. Президентом став її кандидат Рікардо Мадуро, що набрав 52,2% голосів. В листопаді 2005 р. відбулися загальні вибори в результаті яких перемогу отримав Мануель Селайя Росалєс, кандидат від Ліберальної Партії. 27 січня 2006 р. Мануель Селайя офіційно став президентом країни.

[ред.] Політичний устрій

Гондурас – унітарна президентська республіка. У 1932–1949 роках країною керував диктатор – генерал Тібурсіо Каріас Андіно, потім багатопартійна система була відновлена. У 1963 відбувся військовий заколот, за яким послідував період правління військових хунт. У листопаді 1981 р. Гондурас повернувся до цивільного правління, але сильний вплив військових на політику країни зберігається. В країні діє конституція 1982 року. За конституцією законодавча влада в країні належить однопалатній Національній Асамблеї (Congreso Nacional), яка складається з 128 депутатів. Щорічні сесії Національної Асамблеї проводяться з 25 січня по 31 грудня. Національна Асамблея обирає голову і членів Верховного Суду, прокурора республіки та їх заступників. Асамблея також затверджує проект бюджету, що представляється виконавчою владою, приймає рішення про залучення позик та іноземного капіталу.

Виконавча влада здійснюється президентом разом з державними міністрами. Є також три віце-президенти. Президент – глава держави, головнокомандувач збройними силами і гарант конституції. Він видає декрети, бере участь у створенні законів, вносячи проекти до Національної Асамблеї, ухвалює запити при необхідності термінових заходів в економічній і фінансовій сфері, стежить за надходженням податків і фінансовою діяльністю. Президент також призначає і зміщує міністрів і заступників міністрів, президентів і віце-президентів банків країни.

Президент, віце-президенти і депутати Національної Асамблеї обираються на загальних виборах на чотирирічний термін прямим, рівним, таємним і обов'язковим голосуванням громадян країни віком від 18 років. Президент і віце-президенти не можуть бути переобрані на другий термін. Депутати обираються по пропорційній системі в 18 округах.

Судова влада представлена Верховним Судом з 9 членів і 7 заступників, а також місцевими судами. Для здійснення процедур виборів існує незалежний Національний Виборчий Трибунал, який складається з представників Верховного Суду і зареєстрованих політичних партій.

[ред.] Органи місцевого самоврядування

Країна поділена на 18 департаментів і центральний (федеральний) округ, де знаходиться столиця Тегусігальпа. Голови департаментів призначаються президентом. Округи у складі департаментів керуються виборними муніципальними радами. Центральний федеральний округ, який утворюють столиця країни і її передмістя Комаягуела, розташоване на іншому березі річки, керується особливими законами.

[ред.] Політичні партії

З XIX ст. у Гондурасі традиційно діяли дві політичні партії – Національна (консервативна) і Ліберальна. Диктатор Каріас Андіно був представником Національної партії, на неї ж спиралися і військові хунти 1960–1970-их років. Згідно конституції 1982 р., в Гондурасі існує політичний плюралізм. В країні діють наступні політичні партії: Національна Партія, Ліберальна Партія[1], Партія Оновлення і Єдність[2], Партія Демократичного Об'єднання, Християнсько-Демократична Партія Гондурасу.

[ред.] Економіка

Гондурас – одна з найвідсталіших країн Латинської Америки. У 1998 р. її національний дохід оцінювався в 9,7 млрд. дол. (1820 дол. на душу населення). У 1996 р. 79% населення знаходилося за офіційно встановленою межею бідності. Великий зовнішній борг країни, інфляція (яка склала 30% в 1994 р.), і що продовжується зараз, нерівномірний розподіл доходів, а також сильна залежність від експорту сільськогосподарської продукції, ціни на яку на світових ринках схильні до коливань, – все це визначає надзвичайно нестійке положення економіки країни. На початку 1990-х років безробітні складали приблизно 10% економічно активного населення, ще 40% були частково безробітними.

Традиційно в Гондурасі співіснують два типи економіки; один з них характерний для районів колоніального заселення в межах центрального нагір'я, інший – для карибського узбережжя, де американські бананові компанії створили власні анклави навколо експортних плантацій. У районах землеробства плантації американських компаній використовують найсучасніші методи виробництва, а для обслуговування плантацій і вивозу продукції побудувано мережу доріг. Нагір'я країни залишається ізольованим і інертним в економічних відносинах. Основу економіки центральних гірських районів складає гірничодобувна промисловість і натуральне сільське господарство; великі маєтки, що існують тут з колоніальної епохи, спеціалізуються переважно на скотарстві.

[ред.] Сільське господарство

Основну роль в економіці Гондурасу відіграє сільське господарство, на долю якого припадає приблизно 25% доходу країни і де зайняті приблизно 2/3 робочої сили країни (за даними 1995 р.). Оскільки більшість території країни має гірський рельєф, лише близько чверті її площі придатна для землеробства. У 1900 р. американським фруктовим компаніям були надані великі земельні концесії для створення бананових плантацій на родючому карібському узбережжі. Цей район мав гарне сполучення з південними портами США, що висунуло його на друге місце в світі по експорту бананів. В цілому експорт бананів займає близько чверті всіх експортних надходжень до бюджету Гондурасу.

Іншими важливими статтями експорту є кава, морепродукти і готовий одяг. Кавові плантації в Гондурасі зазвичай невеликі в розмірах – від 10 до 20 га. У гірських районах і на низовинах карибського узбережжя з часів іспанського колоніального владицтва існують великі ранчо скотарств. Після відкриття в 1960 ранчо першого в країні сучасного м'ясокомбінату різко зросло виробництво м'ясопродуктів. Проте вивіз їх скоротився в 1980-і роки у зв'язку з падінням цін і зростанням внутрішнього споживання.

[ред.] Промисловість

У промисловому відношенні Гондурас залишається найменш розвиненою країною Центральної Америки. У 1994 р. в оброблювальній промисловості було зайнято близько 10% економічно активного населення; на її частку доводилося 22% ВВП, а в 1995 р. – 30%.

[ред.] Населення

Графік зростання населення країни з 1961 по 2003 рік

Чисельність населення Гондурасу складала в 2003 р. 6,67 млн чоловік. У 2003 народжуваність склала 31,67 на 1000 жителів, смертність – 6,44 на 1000. Природний приріст населення, хоч і дещо знизився останнім часом, залишається високим – близько 2,32% в рік. Очікувана тривалість життя в країні – 65,31 років для чоловіків і 68,06 для жінок. У складі населення 90% складають метиси (нащадки індійців і європейців), 7% – чистокровні індійці, 2% – нащадки африканців, близько 1% припадає на нащадків європейців.

Серед індіанського населення виділяється велика група чорті (2,5 тис. чоловік), котрі ведуть свій родовід від майя, які ще живуть тут на кордоні з Гватемалою; піпілі, нащадки ацтеків, які живуть біля кордону з Сальвадором; близько 60 тис. ленка мешкають на заході; 8 тис. хикаке, або толпанів, живуть в центральному нагір'ї. На покритих лісами низовинах північного сходу мешкає декілька сотень тавака, або торба, і декілька тисяч міськито. Уздовж північного побережжя невеликими групами проживає бл. 70 тис. гаріфів, або чорних карібів.

[ред.] Культура

Кафедральний Собор Комаягуа

Гондурас має цікаве культурне життя. Багато письменників, художників та композиторів роблять свій внесок в культуру цієї центральноамериканської країни. Країна відома такими художниками як Хосу Антоніо Веласкес, Карлос Ґарай, Маурі і Роке Селайя. Найбільш відомі письменники Гондурасу Фройлан Турсікос і Рамон Амайя Амадор. Інші відомі автори - Марко Анторіо Роса, Роберто Соса, Лусіла Ґамеро, Роберто Кесада та інші. Деякі з кращих музикантів Гондурасу - Рафаель Коейо Рамос, Лідія Андал, Вікторіано Лопес та інші.

Футбол не тільки основний спорт країни, а також має велике значення для культури. Гондурасці не тільки грають в футбол самі, але спостерігають за футбольними пристрастями всередині країни і поза нею. Пристрасті під час футбольної гри 1970 р. переросли в збройне протистояння з Сальвадором від якого загинуло близько 2000 чоловік і яке стало відоме, як Футбольна війна.

Найбільш поширена їжа Гондурасу тортійас - коржики з м’ясом, бобами, сиром. Тамалес - інше відоме блюдо країни. Їх готують з кукурудзяного борошна і загортають в листя пальми. Інша популярна їжа - рис і боби.

[ред.] Релігія

Пануюча релігія країни – католицизм. Свобода віросповідання гарантується законом. У країні функціонує безліч протестантських церков, особливо в районах карібського узбережжя.