Аргентина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| República Argentina Республіка Аргентина |
|||||
|
|||||
| Девіз: 'En unión y libertad' («В союзі і волі») |
|||||
| Гімн: «Himno Nacional Argentino» | |||||
 |
|||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Буенос-Айрес |
||||
| Офіційні мови | іспанська мова | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Державний устрій | Федеративна республіка | ||||
| - Президент | Нестор Кічнер | ||||
| - Віцепрезидент | Даніель Сіолі | ||||
| Незалежність | |||||
| - від Іспанії | 25 травня 1810 | ||||
| - Визнана Іспанією | 1821 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 2,766,890 км² (8) | ||||
| - Води (%) | 1,1 | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка 2006 р. | 40,060,000 (30) | ||||
| - Щільність | 14/км² (195) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2006 р., оцінка | ||||
| - Повний | $599.1 мільйонів (20) | ||||
| - На душу населення | $15,000 (50) | ||||
| ІРЛП (2004) |  0.863 (high) (36) |
||||
| Валюта | Аргенитинське песо (ARS) |
||||
| Часовий пояс | ART (UTC-3) | ||||
| - Літній час | (UTC-3) | ||||
| Домен Інтернет | .ar | ||||
| Телефонний код | +54 | ||||
Аргентина, республіка, країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північно-заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2780092 км²; столиця — Буенос-Айрес.
[ред.] Походження назви
Аргентина — від латинського «аргентум» (срібло). Купці використали аргентинську ріку Ріо-де-ла-Плата (Срібна ріка) для транспортування срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).
[ред.] Географія
- Основна стаття: Географія Аргентини
[ред.] Рельєф
На заході знаходяться гори Анди , на півночі — ліси, у центральній частині — пампаси, на півдні — Патагонське плато, східна частина рівнинна;
[ред.] Ріки
Колорадо, Парана, Уругвай і Ріо-де-ла-Плата. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики.
[ред.] Політичний устрій
Глава держави й уряду Нестор Кірчнер з 2003; політична система: демократична федеративна республіка, що розвивається.
[ред.] Економіка
Індустріально-аграрна країна з високотоварним сільським господарством; виробляються зернові, вовна, танін, арахіс, лляна олія; добувається вугілля, мідь, молібден, золото, срібло, цинк, свинець, барій і уран. Країна має величезні запаси нафти, природного газу і гідроелектричної енергії.
[ред.] Населення
Населення 32686 тис. (1990), в основному іспанського чи італійського походження, серед них тільки 30 тис. американських індіанців.
[ред.] Мова
Мови: іспанська (державна), англійська, італійська, німецька, французька.
[ред.] Історія
- Основна стаття: Історія Аргентини
Незалежність від Іспанії отримана в 1816 році. Хуан Перон був президентом у 1946—1955 роках, повернувся до влади в 1973, але через рік помер. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, поразка в Фольклендській війні з Великобританією змусило генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, дипломатичні відносини з Англією відновлені в 1990.
[ред.] Загальні відомості
А. — країна в Пд. Америці. Межує на Зх. з Чілі, на Пн. — з Болівією і Парагваєм, на Пн. Сх. — з Бразілією і Уругваєм, на Сх. омивається Атлантичним ок. Пл. 2,8 млн. км2. Нас. 20,3 млн. чол. (1958). Столиця — м. Буенос-Айрес.
[ред.] Державний устрій
А. — федеративна республіка, в її складі 22 провінції і один округ (столичний). На чолі держави стоїть президент, який обирається на 6 років. Він же — глава уряду, а також головнокомандувач збройними силами. Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: палати депутатів, яка обирається на 4 роки, і сенату, який обирається на 6 років (по 2 сенатори від столиці і кожної провінції). За конституцією президент має право запроваджувати в країні стан облоги, при якому скасовуються всі конституційні гарантії.
[ред.] Природа
Східна ч. А. — великі, переважно низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Ла-Плата (Пампа). На Зх. рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На Пн. від 27° пд. ш. в межі А. заходить Міжандійське плато — пуна Атакама (до 4200 м). Весь Пд. Сх. зайнятий Патагонським плато (до 2000 м). А. має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд та ін. Клімат рівнинної ч. на Пн. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм), у Патагонії — помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм), в Андах — на Пн. переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні. Річкова сітка густіша на Пн.: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Ріки Пд. А. маловодні. В країні багато озер, особливо на Пд. Патагонії і в бас. Парани та Уругваю. Ліси займають бл. 1/5 ч. території А. У Гран-Чако, на червоноземних грунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних грунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих грунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
[ред.] Населення
Основне населення — аргентінці — нащадки ісп. колонізаторів 16—18 ст.; дальший приріст ішов значною мірою за рахунок імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В А. налічується 20— 30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та бл. 400 тис. метисів. Розміщення населення дуже нерівномірне. Найщільніше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В зх. і пд. районах А. проживає незначна кількість населення. Велике землеволодіння і аграрна криза зумовлюють постійне переселення селян у міста (в 1943—53 — понад 100 тис. сімей). Міське населення становить 62,5%. Найбільші міста (в тис. ж.): Буенос-Айрес — 3733 (1958), Росаріо — 761, Кордова — 352, Ла-Плата — 325. З 6446 тис. чол. самодіяльного населення, згідно з переписом 1947, в сільському, лісовому господарстві і рибальстві зайнято 25%, в обробній промисловості — 22,4%.
[ред.] Історичний нарис
До ісп. завоювання, що почалося в 1-й пол. 16 ст., територія А. була заселена індіанськими племенами. В процесі колонізації ці племена відтіснялись на Зх. і винищувались. Сподіваючись знайти в А. великі запаси срібла, іспанці назвали захоплений район і найбільшу річку Ла-Платою (срібною). Районом Ла-Плати управляв призначений іспанським королем аделантадо (правитель). В 1776 утворилося віце-королів-ство Ла-Плата, до якого входили території сучас. А., Болівії, Парагваю і Уругваю. Іспанські королі щедро наділяли землею урядовців, військ, адміністрацію і служителів церкви, що призвело до створення в А. великого феодального землеволодіння. Незадоволені своїм становищем креоли (нащадки перших ісп. поселенців), скориставшись ослабленням Іспанії на початку 19 ст., вигнали віце-короля і 1810 сформували тимчасовий уряд. Під керівництвом Бельграно і Сан-Мартіна вони 1810—14 вели запеклу збройну боротьбу за незалежність. 1816 конгрес представників провінцій в м. Тукумані проголосив незалежність «Сполучених провінцій Ла-Плати». 1826 була створена Аргентінська федеративна республіка.
На протязі 19 ст. йшла боротьба між унітаріями — прихильниками сильної централізованої влади і федералістами, що представляли інтереси поміщиків внутр. районів і виступали за широку автономію провінцій. 1825—28 А. вела невдалу війну з Бразілією за Уругвай; 1865—70 брала участь у війні проти Парагваю. 1853 була проголошена конституція А., яка з деякими змінами діє і до цього часу. З 2-ї чверті 19 ст. в А. посилюються економіч. і політ. позиції Англії. 1824 Англія надала А. першу позику, згодом почала будувати залізниці, комунальні і пром. підприємства. 1833 Англія захопила Фолклендські (Мальвінські) острови. В кін. 19 ст. в А. проникає американський і німецький капітал. Імперіалістичні країни перетворили А. в постачальника м'яса, зерна та ін. сировини.
На рубежі 19 і 20 ст. в А. почали складатися нац. буржуазія і робітн. клас. 1887—91 створюється бурж. партія — Громадянський радикальний союз, який відігравав значну роль у житті країни. 1896 організувалася соціалістична партія. Масовий робітн. рух в А. особливо посилився після першої світової війни в зв'язку з погіршенням економіч. становища внаслідок посиленого проникнення іноземного капіталу і під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції. Численні страйки робітників переросли в загальний страйк, придушений силою зброї в січні 1919. В 1918 з соціалістичної партії виділяється ліве крило — Інтернаціональна соціалістична партія, яка 1920 була перейменована в Комуністичну. 1922 створилося ліве «Об'єднання профспілок Аргентіни». Світова економіч. криза 1929—33 тяжко вплинула на економіч. становище А. Дрібна буржуазія розорялась, посилилось зубожіння, зросло безробіття серед робітників, загострилася класова боротьба. 1930 реакційні сили вчинили держ. переворот і поставили на чолі уряду генерала Урібуру, який загнав у підпілля революц. організації робітн. класу, розпустив опозиційні партії. Такої ж політики дотримувався уряд ген. Хусто [1932—38]. 1936 за участю компартії в А. був створений народний фронт, але він не став вирішальною силою суспільного життя в країні.
В зовнішньополітичних питаннях уряди А. після першої світової війни орієнтувалися на Англію і протистояли т. з. панамериканській політиці США. Водночас капіталісти США і Німеччини зміцнювали свої позиції в А. В роки другої світової війни А., прикриваючись нейтралітетом, сприяла воєнним заходам Німеччини. Тільки в березні 1945 уряд А. формально оголосив війну країнам осі. В роки війни А. вдалося нагромадити деякі запаси іноземної валюти і золота і поліпшити своє фінансове становище; розвинулась текст., харчова та ін. галузі обробної промисловості. 1943 в результаті військового перевороту до влади в А. прийшла група офіцерів на чолі з Хуаном Пероном (президент 1946—55). Починаючи з 1953 Перон пішов на значні поступки монополіям США, переслідував компартію та інші прогресивні організації. 1946 були встановлені дипломатичні відносини А. з СРСР. У вересні 1955 уряд Перона був повалений. На виборах 1958 перемогу здобула партія Громадянсько-радикальний союз (непримиренних), і президентом був обраний Артуро Фрондісі. Внутрішньополітична обстановка в А. в 1957—59 характеризується посиленням страйкового робітничого руху, загостренням класової боротьби.
[ред.] Українці в Аргентині
Еміграція українців в Аргентину почалася з кінця 19 ст. 1904—05 з Бразілії в Аргентиту переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік емігрантів з Західної України був 1924—32. Українці селилися в основному на пустуючих лісистих землях двох північних провінцій — Місіонес і Чако, де вони складали більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, в Місіонес — тютюну і чаю. В провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських сімей в степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса та його передмість.
[ред.] Партії і профспілки
В А. існує бл. 40 політичних партій. В зв'язку з розколом у 1957 бурж. партії Громадянський радикальний союз на основі її лівого крила створилася партія Громадянський радикальний союз непримиренних на чолі з А. Фрондісі; на основі правого крила— партія Громадянський радикальний союз народу на чолі з Бальбіном та ін. Інтереси буржуазії відображає також створена 1955 Християнсько-демократична партія. Виразником інтересів поміщиків і с.-г. буржуазії є Прогресивно-демократична партія. Соціалістична партія переживає глибоку кризу. Значний вплив має Комуністична партія Аргентіни. Чисельність її за останні роки зросла. Ген. секретар — А. X. Альварес. Весною 1959 була заборонена і діє нелегально. Профспілки А. до 1958 були об'єднані в Загальній конфедерації праці, яка розпалася на три профцентри.
[ред.] Преса та радіо
В А. видається понад 140 газет. Найвідоміші з них: «Демокрасія» («Democracia»), «Ла насьйон» («La Nacaiòn»), «Ла пренса» («La Prensa»), «Ель мундо» («El Mundo»). Орган соціалістич. партії — «Вангуардія» («La Vanguardia»); орган прогресивної інтелігенції — «Пропосітос» («Propositos»); органи компартії — «Нуестра палабра» («Nuestra palabra») і «Ла ора» («La Hora»).
Радіостанції А. належать в основному трьом компаніям: «Ель мундо», «Бельграно» і «Сплендід». В Буенос-Айресі — телевізійний центр.
[ред.] Господарство
А. — аграрно-індустріальна, найбільш розвинута в економічному відношенні країна Латинської Америки. Але й її економіка залежить від зовн. ринків і монополій США, Англії та ін. великих капіталістичних країн. Господарство А. спеціалізується головним чином на виробництві зернових культур і продуктів тваринництва для експорту. У с. г. панують великі землевласники та іноземні компанії. Великі г-ва з пл. понад 1 тис. га володіють 75% землі. 80% селян безземельні і змушені орендувати землю (здольщина, суборенда) або найматися в батраки. Обробляється близько 11% нл. (30 млн. га, 1954). Зрошується 1,5 млн. га. На поч. 1958 працювало 71,6 тис. тракторів. виробн. основних експортних культур (збір 1957/8): пшениця— 5,8 млн. т, кукурудза — 4,8 млн. т, лляне сім'я — 630 тис. т, соняшник — 760 тис. т. Більшість зерна та олії дають пров. Пампи та міжріччя Парани і Уругваю. На Пн. поширені посіви бавовнику. Цукрова тростина культивується на Пн. Зх. (пров. Тукуман). В зх. провінціях — виноградарство і пром. садівництво (яблука, груші, сливи, абрикоси), в пониззі Парани — цитрусові.
Важливою галуззю с. г. є тваринництво. Переважає пасовищне розведення великої рогатої худоби. За поголів'ям великої рогатої худоби (44,2 млн. голів, 1957) А. займає 4-е місце серед капіталістич. країн; овець (45,7 млн.) — 2-е місце. Значне поголів'я коней— 5,8 млн., свиней — 3,9 млн. Бл. 20% м'яса і 70% вовни йде на експорт. Осн. районом розведення великої рогатої худоби є Пампа. Вівчарство поширене в Патагонії та інших посушливих районах А.
За рівнем пром. продукції А. посідає 13-е місце серед капіталістич. країн (0,9% продукції, 1958). Переважають галузі первинної обробки с.-г. сировини: м'ясохолодобійна (переробляється понад 2 млн. т м'яса на рік), борошномельна (2,2 млн. т борошна, 1957), маслоробна (206 тис. т масла), цукрова (658 тис. т, 1957), сироварна, виноробна. Розвинуті текст, та взуттєва промисловість. Значно меншу питому вагу має важка промисловість. Видобуток нафти — 5,2 млн. т (1958—60% потреб країни), вугілля — 260 тис. т (1958— 5% потреб), свинцю — бл. ЗО тис. т, цинку— 22 тис. т. Експортне значення має видобуток вольфраму та берилію. виробн. сталі — 236 тис. т (1958), прокату 654 тис. т — в основному на імпортному брухті. Машинобудування розвинуте слабо. Працюють автоскладальні з-ди, судноверфі, завод с.-г. машин та ін. Пром-сть А. зосереджена головним чином в прилеглих до Ла-Плати районах. Найбільший пром. центр — Буенос-Айрес (бл. половини пром. продукції країни).
Протяжність залізниць 46 тис. км, шосе — 17 тис км. На поч. 1958—330 тис. легкових і 228 тис. вантажних автомашин. Гол. роль в зовн. торгівлі відіграє морський транспорт (99% експорту й імпорту); 4/5 вантажів перевозиться на іноземних суднах. Найважливіші порти: Буенос-Айрес, Росаріо, Ла-Плата.
Експорт: м'ясо, шкіра, вовна, жири, пшениця, кукурудза, дубильний екстракт, вольфрам, берилій. Продукція тваринництва становить 54% заг. вартості експорту, зернові— 26% (1957). Імпорт: нафта, вугілля, чорні метали, металовиробн. верстати, автомобілі, хімікалії, текстильні вироби. Гол. місце в зовн. торгівлі займають США, Англія, ФРН, Бразілія. Розвивається торгівля з СРСР, Чехословаччиною, Польщею. Грошова одиниця — песо.
[ред.] Освіта
Офіційно в А. проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. 2/3 дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує «єдина шкільна система», але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Ре-ліг. організації (католицькі) мають у своєму віданні широку сітку шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих уч. закладах — 141 893 студенти. Найбільший університет у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мист., Нац. історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і т-ва (Академія літератури, Нац. академія права та ін.).
[ред.] Медико-санітарний стан
1956 було 2198 лікарень на 103 тис. ліжок (5,5 ліжка на 1 тис. чол.). 1955 було 25 тис. лікарів, 9650 зубних лікарів, 25 300 мед. сестер, 3950 акушерок, 8050 фармацевтів. Народжуваність 1956 становила 23,8 чол. на 1 тис. нас, смертність — 8,2, дитяча смертність — 58,5 на 1 тис. живонароджених. 1955 зареєстровано 3565 випадків захворювання на бруцельоз, 6256 — на дизентерію. 1956 було 6496 випадків поліомієліту. Підготовку лікарів проводять мед. факультети при 6 університетах. Мед. службою керує м-во охорони здоров'я і соціальної допомоги. Лікарі здебільшого практикують приватно.
[ред.] Література
Література А. є однією з найбагатших л-р сучас. Латинської Америки. Як нац. література вона формувалася з кінця 18 ст. в умовах боротьби за незалежність А. В колоніальний період література була чисто наслідувальною. В кін. 18— на початку 19 ст. прогресивний романтизм стає панівним напрямом. У л-рі й театрі розробляються теми патріотизму и становища селян. 1787 поставлено анонімну комедію «Кохання поміщиці», 1789— класицистичну трагедію з життя індіанців «Сіріпо» М. де-Лавардена. Визначні поети цього періоду: народ, співець Б. Ідальго (1788—1822), Е. де-Лука (1786—1824), В. Лопес-і-Планес (1785—1857), X. Варела (1794—1839). Після встановлення республіки в А. демократична література використовує народну пісенну творчість і орієнтується на прогресивну л-ру Англії і Франції. Кращий представник нової літератури Е. Ечеверріа (1805—51) — засновник нац. поезії, романтик, послідовник Байрона (поеми «Полонянка», «Авальянеда», вірші, драми, новели). В 30—70-х рр. 19 ст. розвивається творчість таких письменників-реалістів, як X. Аскасубі (1807—57; поеми — «Сантос Ве-га», «Пауліно Лусеро»), X. Ернандес (1834— 96; поема «Мартін Ф'єрро»), X. Мармоль (1818 — 81; «Амалія» — перший нац. роман). Під кін. 19 і в 20 ст. поширюються декадентство, модернізм. В той же час з'являється група письменників критичного реалізму: Р. Гвіральдес (1886—1927), Б. Лінч (роман «Стерв'ятники Флоріди»), Р. Пайро (1887— 1927; роман «Пригоди внука Хуана Морейри»). М. Гальвес написав кілька соціальних романів («Нача Регулес», «Історія Аррабаль»), але згодом перейшов у табір реакції. Сучас. прогресивну л-ру А. представляють відомі поети: комуніст Р. Туньйон (н. 1905), Кор-дова-Ітурбуру (н. 1899); поет і прозаїк А. Варела (н 1905; роман «Темна ріка»); прозаїки: Е. Кастро (романи «Остров'яни», «Зоране поле»), Р. Ларра («Гран-Чако», «Його прозвали вихрястим»), Е. Мальса («Місто», антифашист. роман «Листопадове свято»), X. Флоріані («Осяяні надією»); драматург Л. Бартлетт (н. 1902) — засновник «Народного театру»; новеліст і критик Е. Агості — автор популярної книги «На захист реалізму» та ін.
[ред.] Архітектура
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського барокко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. — конструктивізм.
[ред.] Образотворче мистецтво
Мистецтво старод. населення А. — індіанців — кочових пастухів —проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17—на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живопису панує барокко, в кін. 18—на поч. 19 ст. його змінює класицизм.
Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група «Боедо» об'єднує головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мист. А. сильні також формалістичні напрями.
[ред.] Музика
Музика А. інтонаційно споріднена з ісп. музичним фольклором та індіанськими наспівами і ритмами. Поширена форма народ. пісенно - танцювальної музики — танго. Найуживаніший муз. інструмент — 6-струнна гітара. Професіональну аргент. музику представляє творчість Хуліана Агірре, Карлоса Густавіно, Хуана Хосе Кастро (н. 1895, автор симфоній та балетів), Карлоса Паса (н. 1872) та ін. Великий муз. центр — Буенос-Айрес (консерваторія, оперний театр, симф. оркестр).
У 1956 в Україні виступала видатна аргент. гітаристка та композитор Марія-Луїза Анідо.
[ред.] Театр
З 16 ст. в А. були поширені народ. театралізовані видовища. У 1783 відкрито перший постійний театр у Буенос-Айресі. У 2-й пол. 19 ст. виникло багато театрів, але в них виступали тільки європ. гастролери. В 30-х рр. створено т. з. незалежні театри на протилежність комерційному театрові. В репертуарі цих театрів — п'єси нац. драматургів А. Джунке, Р. Арльта, А. Куосані, твори світової класич. і сучас. драматургії: Шекспіра, Лопе де Вега, Шіллера, Гоголя, Чехова, Горького, Леонова, Катаєва та ін.
[ред.] Кіно
Перший фільм в А. був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер У. дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани перев. продукцію Голлівуда. Деякі аргент. фільми йшли на екранах України.
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Губарчук П. Українці в Аргентіні. «Жовтень», 1956, № 12 і «Волинь», 1957, №3;
- Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957;
| Ця стаття створена за матеріалами першого видання УРЕ. Текст може містити радянську пропаганду, бути заідеологізованим, застарілим тощо. |
 |
Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
