Клімат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття в процесі редагування. Будь ласка, не редагуйте та не змінюйте її, оскільки Ваші зміни можуть бути втрачені.

Клімат - багаторічний режим погоди, який базуються на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гидрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні - сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотними є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери ( парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

[ред.] Історія

Кліматологія, як термін відомий з давніх давен. Перші записи про погоду датуються за 3000 років до нашої ери. До наших днів також дійшов трактат Арістотеля «Метеорологіка» - про атмосферні явища дощ, сніг, град, вітер, блискавки, веселки тощо. На Русі у літописах повідомлення про погоду з'являються о другій половині IX століття.

Перші метеорологічні спостереження на Україні почались у 1738 році у Харкові. В 1810 році в селі Кручик, 50 км від Харкова засновано метеорологічну станцію, яка спостерігала за температурою, тиском, опадами, напрямом вітру, визначенням загального стану погоди. Станція діяла до 1840 року.

Початком наукового підходу до вивчення клімату стала загибель англо-французького флоту в листопаді 1854 року біля Балаклави під час Кримської війни. Наполеон III звернувся до президента Паризької Академії наук У. Левер'є пояснити причину балаклавського шторму. Левер'є склав першу в світі синоптичну карту, використовуючи данні 29 метеорологічних станцій і дійшов висновоку, що шторм можна було завбачити. З цього часу почався розвиток мережі метеорологічних станцій.

Однією з найстаріших є обсерваторія у Петербурзі, яка заснована у 1849 році. Починаючи 1856 року почала посилати в Париж відомості за спостереженнями 13 російських станцій, а звідти отримувала дані про погоду в Парижі, Ліоні, Мадриді, Лісабоні й Флоренції. З 1872 року в Росії почали випускати бюлетень погоди "Летописи Главной физической обсерватории". У Англії організацією служби займався голова Метеорологічного департаменту Бюро торгівлі Р. Фіцрой.

Великий вклад в вивчення клімату вніс М.В. Ломоносов. Він створив анемометр - для вимірювання швидкості вітру, морський повітряний барометр, гелікоптер - для піднімання метеорологічних приладів на потрібну висоту, склав схему виникнення грози.

Для спостережень у вільній атмосфері в 1894 році в обсерваторії Блу-Хілла (США), а з 1897 року в обсерваторії Павловська біла Петербургу почали використовувати вдосконалені повітряні змії.

Пізніше їх замінили аеростатами, а з часом на куль-зонди. Восени 1893 року на висоті 12-13 км було зареєстровано значно вищу температуру повітря, ніж на висоті 8-10 км. Так відбулося відкриття стратосфери.

На початку XX ст. на допомогу дослідникам приходить авіація. У 1930 році радянський вчений професор П.О. Молчанов сконструював перший у світі радіозонд. Сучасні літаки-лабораторії підіймаються до 5-8 км. Радіозонди до висоти 20-30 км. Надзвукові літаки й космічні прилади на висоту 30-300 км. Метеорологічні супутники Землі вивчають стан атмосфери на висоті 300-1500 км. Останнім часом складні атмосферні процеси почали досліджувати за допомогою лазерів.

Однією з найстаріших міжнародних метеорологічних організацій є Всесвітня метеорологічна організація (ВМО). Її статут було затверджено 23 березня 1873 року в м. Лейпцигу на першій Міжнародній метеорологічній конференції. Після Другої світової війни організація відновлює свою роботу у новому статусі, Всесвітньої метеорологічної організації при Організації Об'єднаних Націй. Всесвітні конгреси ВМО проходять кожні чотири роки, на яких вибирають Виконавчий комітет і президента організації. Регулярно працюють технічні комісії та робочі групи. Секретаріат ВМО знаходиться в Женеві. ВМО очолила колективну роботу метеорологів світу за програмою вивчення глобальних атмосферних процесів. Перший експеримент проведено в 1974 році. Вивчення законів загальної циркуляції почали з міжнародного Атлантичного тропічного експерименту, у якому взяли участь вчені 70 країн.

Державні мережі метеорологічних станцій почали створюватися в ХІХ ст. після винайдення телеграфу.

Український науково-дослідний інститут Держкомгідромету, заснований в Києві в 1959 році. Складається з 7 наукових відділів, двох польових експериментальних баз у с. Жовтневому Дніпропетровської області та в м. Богуславі на Київщині, має експериментальний метеорологічний полігон, літаки-лабораторії, велику метеорологічну бібліотеку.

В Одеському екологічному університеті, колишньому гідрометеорологічному інституті, готують метеорологів широкого профілю та агрометеорологів.

Спеціалістів середньої кваліфікації готують гідрометеорологічні технікуми Харківський - гідрометеорологія та гідрометеорологічні радіолокаційні пристрої та Херсонський - гідрологія суші, метеорологія.

[ред.] Клімат минулого

Дослідження осадкових відкладень, викопних залишків флори і фауни, радіоактивності гірських порід тощо, показують, що клімат Землі в різні епохи істотно мінявся.

Протягом останніх сотень мільйонів років до антропогена Земля, була теплішою. Температура в тропіках була близька до сучасної, а в помірних і високих широтах набагато вище сучасною.

На початку палеогену, близько 70 млн. років назад, температурні контрасти між екваторіальними і приполярними областями почали зростати.

У антропогене температура у високих широтах різко знизилася і виникли полярні заледеніння. Останнє скорочення льодовиків в Північній півкулі закінчилося, близько 10 тис. Дьодовий покрив залишився в Північному Льодовитому океані, в Гренландії, арктичних островах, в Антарктиді.

Останні 5 тисяч років клімат Европи коливався в порівняно вузьких межах. Сухі і теплі періоди кілька разів змінялися вологішими і прохолодними.

Приблизно за 500 років до н.е. опади помітно збільшилися і клімат став прохолоднішим.

На початку н.е. клімат був схожий з сучасним.

У ХІІ—ХІІІ ст. клімат був м'якшим і сухішим, ніж на початку н. е.

В ХV—ХVІ ст. знову відбулося значне похолодання і збільшилася ледовітість морів.

З ХVІІ до середини ХІХ ст. клімат залишався холодно вологим.

З другої половини ХІХ ст. почалося нове потеплення, особливо сильне в Арктиці.

[ред.] Цікава історія

26 липня 1753 році вивчаючи атмосферний струм, професор Ріхман у Петербурзі був смертельно уражений блискавкою під час грози.
Після одного невдало складеного прогнозу погоди вчений Р. Фіцрой покінчив життя самогубством.
Після виходу в світ у 40-х роках минулого століття книжки американського письменника Д.Р. Стюарта «Шторм», один з персонажів якої стежив за рухом штормів і давав їм імена знайомих жінок, тайфуни стали називати жіночими іменами.
Д. Менделєєв одного разу ледь не загинув під час польоту на повітряній кулі, коли без аеронавта самотужки піднявся у повітря і вів дослідження.
До сенату США в 1912 році було подано на розгляд проект побудови греблі для повернення теплих вод Гольфстріму до берегів Америки.
Були проекти перекрити греблею Карські ворота, Берингову протоку, спрямити течію Куросіо.
Ще легіонери Олександра Македонського були здивовані, побачивши, як таджики посипають сніг золою, щоб він скоріше танув. Такий спосіб зменшення льодовитості Арктики був запропонований у ХХ ст.
Ідея математичних розрахунків окремих метеорологічних елементів виникла ще в 20-их роках XX ст. і належить англійському вченому П. Річардсону. Система була такою громіздкою, що на її розв'язування потрібен був цілий місяць.
У 40-их роках більш досконалу систему, запропонував радянський вчений І.О. Кібель. Та практично користуватися нею стали лише після створення потужних електронно-обчислювальних машин.
Протиградова партія ракет в перше задіяна в 1958 році в Алазанській долині у Грузії.
Навесні 1961 році для спостереження затемнення Сонця в Криму були задіяні літаючі метеорологічні лабораторії для розсіювання хмар.
У 1962 році шведським і американським ученим за допомогою спеціальних пасток вдалось захопити частки сріблястих хмар. Природа сріблястих та перламутрових хмар до цього часу так і залишається загадкою.
Перші спроби прогнозування забрудненості атмосфери залежно від погоди зроблено в 1975 році у Києві.