Державна мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.
Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної, як правило, закріплюється конституцією (законодавством) за мовою більшості населення.
У деяких країнах відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (наприклад, у Канаді — англійській та французькій мові надано державного статусу на федеральному рівні).
У країнах конфедеративного устрою, як Канада або Швейцарія, статус державної (офіційної) мови визначається також окремо на регіональному рівні. Це призводить на практиці до того, що, наприклад, у провінції Квебек (Канада) підприємства федерального підпорядкування виконують федеральний закон про мови і надають послуги англійською і французькою мовами, а підприємства провінційного підпорядування — лише французькою. Підприємства ж муніціпального рівня (аналог укр. ЖЕКів) виконують місцеве муніціпальне розпорядження і обирають який, федеральний чи провінційний закон про мови виконувати. Так на території Великого Монреалю переважно під цим впливом мовного суверенітету місто поділися на більше десяти маленьких міст, які керуються федеральним або провінційним законом про мови.
У демократичних країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.
