Напруженість магнітного поля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Напру́женість магне́тного поля — це векторна характеристика, яка визначає величину й напрям, магнітного поля в даній точці в даний час.

Позначається зазвичай латинською літерою $\mathbf{H}$ .

[ред.] Рівняння Максвела

Напруженість магнітного поля визначається першим рівнянням Максвела. У диференціальній формі воно має такий вигляд

$\text{rot} \ \mathbf{H} = \frac{1}{c}\frac{\partial \mathbf{D}}{\partial t} + \frac{4\pi}{c} \mathbf{j}$ ,

де $\mathbf{D}$ — вектор електричної індукції, $\mathbf{j}$ — густина електричного струму, с — швидкість світла.

Це рівняння значить, що вихрове магнітне поле породжується змінним електричним полем, або ж електричними струмами.

[ред.] Граничні умови

На розривній границі двох середовищ граничні умови для напруженості магнітного поля записуються у вигляді

$\mathbf{n} \times (\mathbf{H}_2 - \mathbf{H}_1) = \frac{4\pi}{c}\mathbf{i}$ ,

де $\mathbf{n}$ - вектор нормалі до поверхні, а $\mathbf{i}$ - густина поверхневого струму.

Якщо на границі струму немає, то гранична умова спрощується до вимоги рівності тангенціальних складових напруженості магнітного поля

H t 1 = H t 2

Нормальна складова вектора напруженості магнітного поля має розрив, який визначається різницею магнітних проникностей двох середовищ. Для знаходження величини розриву потрібно врахувати неперервність нормальної складової вектора магнітної індукції.