Неживий Семен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неживий Семен (Мусієнко — рідне прізвище, Гончар — січове прізвище, Неживий — гайдамацьке прізвище) (*1744 — рік смерті невідомий) — один з керівників національно-визвольного повстання проти польського панування у Правобережній Україні в 1768 році, Коліївщини.

За походження селянин. Народився в селі Боровиця, мешкав у Мельниках (тепер Чигиринського району Черкаської області). Навесні 1763 очолив гайдамацький загін, що діяв в районі Чигирина, Канева, Черкас, Сміли. Називав себе запорізьким отаманом Уманського куреня.

Загін Неживого діяв винятково проти поляків і євреїв, в той час, як християнському населенню він шкоди не завдавав і брав від обивателів міст де він діяв свідоцтва на листі про те, що він не заподіяв нікому з них ніякої образи, а по їх бажанню звільняв їх від поляків і іудеїв, що робили ним образи.

18 червня 1768 року Неживий з своїм загоном взяв містечко Палеєво Озеро, перебивши там захоплених ворогів, але деякі встигли наперед втекти в турецьке містечко Балту. Неживий послав до тамошнього каймакану прохання про видачу утікачів. Але турки не тільки не видали їх, а ще послали військову силу і спалили Палеєво Озеро, звідки гайдамаки тим часом виступали. Неживий оволодів турецькою слободою Голтою поблизу Балти, де також розправився по-гайдамацки з поляками і іудеями, яких встиг там застати.

26 червня він був в Крилові і побачив, що всі поляки і євреї ховалися у частині міста на лівому березі Дніпра, що належала до Росії. Тому він вислав до підполковника Хорвата, коменданта російської частини Крилова, листа ^[1], в якому писав: «Просимо все майно від них собі забрати, а їх усіх, хоч би й сонних нам передати. Не за маєтки ми боремося, а за те, щоб віра наша християнська від них більше не терпіла». Із цього приводу відбулося побачення Неживого з висланим для цієї мети офіцером російської служби, поручиком князем Іваном Монвеловим. Воно відбувалося на греблі по вказівці Неживого. На всі вимоги гайдамацкого ватажка російський офіцер навідріз оголосив, що неможливо видавати утікачів, які з'явилися шукати захисту. Неживий з своїм загоном відійшов з Крилова, встановивши там козацкий порядок і призначивши отамана, як це робилося у всіх житлових місцевостях, що пристали до гайдамацкому повстання.

Неживий спілкувався з начальниками команд війська російської імператриці, розставлених в прикордонних форпостах, висловлював їм в своїх відписках причини, що примусили його взятися за зброю, і прикладав при своїх відписках видані йому свідоцтва українських обивателів.^[2] Під час переговорів з командуванням російської прикордонної частини гусарський полковник Федір Чорба підступно схопив і заарештував його. Сталося це в Галаганівці, після чого Неживого було доставлено до Глинська (тепер — Світловодського району), а потім — до в'язниць Кременчука, Києва. Загін Семена Неживого, незважаючи на запеклий опір російським військам, був розбитий. За вироком Київської губернської канцелярії його було покарано батогами і заслано у Нерчинськ на каторжні роботи. Дальших відомостей про його долю немає.

[ред.] Образ в кіно

У 1933 році режисером Іваном Кавалеридзе було знято фільм "Коліївщина", головним героєм якого став Семен Неживий. Роль С.Неживого зіграв актор Олександр Сердюк

[ред.] Листи

↑ Лист отамана запорізького Неживого до підполковника Хорвата, в якому скаржиться, що російські військові власті приймають і вкривають поляків і жидів від козацької розправи.

Високородний і гідний пошани пан підполковник Ів. Хорвате, наш повсякчасний добродійник.

Случилося нам з командою приїхати в Крилов польський, тільки не маємо собі того щастя, що не застали а ні єдиного поляка, так само ж і жида. Поневаж пребралися все під вашу команду в межу російську, і не знаємо з якої причини ваше високороддя оних погано-невірних ворогів і ворогів Її Імператорської Величності, також же як правовірних християн приймаєте; понеже оні прокляті жидове весь народ християнський своїм поганством опоганюють, то хіба Вашому високороддю велику нагороду зробили, що оних приймаєте? за що? Просимо від оних все майно одібрати і на сю сторону до нас видати хоча і сонних. Поневаж не за майна втруждаемося, тільки аби віра християнська від них не була більш сквернена і щоб не було ворогів на державу, також же і на правовірних християн. А якщо ваше високороддя не бажатимете нашого прохання зробити, то просимо всепокорнейше, аби вволили нас до нас утрудняти хоча і на половину греблі для поради з нами. Притому кланяємося вашому високороддю хлібом і сіллю; і ми не приїхали, щоб на воєводство до вас, тільки за своїм інтересом, що нам повелено робити і притому залишаємося:

Вашому високороддю доброзичливі слуги Семен Нежівий отаман, Василь сотник з товариством.
↑ Лист запорізького отамана, уманського куреня, Семена Неживого до гусарського полку командиру Федору Чорбі, 21 червня 1768 р.

Високородний і високоповажний пан полковник, правлячий командою, наш повсякчасний добродійник.

Поневаж в польській області показалося чимале розорення, яко і в старостві чигиринскому від року 1766-го від уніат, які уніати народу християнському великі біди і розорення робили, при тому ж розоренні, священиків благочестивих зловивши, голови, бороди і вуса обстригали і тиранськи мучили не тільки священикам і ченцям тоє робили, але і народу християнському, і ще військо конфедерацьке, до України спровадивши, хотіли народ християнський мучити, яко в місті Каневі від козаків відібравши рушниці хотіли (їх) смертю страчувати. Я Семен Нежівий, отаман куренный уманський, видячи кривду народу православного, зібравши козаків, озброївся і тих конфедератів з України відігнав, а деяким ляхам і жидам смерті завдав. Теперіча міщуся в Медведівці зі всією своєю командою і чекаю від вашого високороддя милостивої резолюції: що мені надалі поступати; повеваж зі всією своєю командою народу християнському ніякої образи не робив і які міста діставав, і ті міста підписалися, при якому листі до вашого високороддя для розгляду і надаю. Ваш покірний слуга, отаман куреня уманського Семен Нежівий зі всім своїм товариством.

Червня 21 дня, 1768 р. з Медведівки.