Правобережна Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Правобережна Україна (Правобережжя, Правобічна Україна) - історико-географічна назва частини території України на правому березі Дніпра. Займала територію сучасних Волинської, Рівненської, Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Київської та частково Черкаської й Тернопільської областей.

Термін "Правобережна Україна" трапляється в історичних документах від другої пол. 17 ст. За Андрусівським перемир'ям 1667р. Правобережна Україна (за винятком Києва та округи) залишалась у складі Речі Посполитої. Унаслідок Бучацької мирної угоди 1672р. землі Правобережжя було поділено на три частини: Поділля зайняла Туреччина, Брацлавщина і Південна Київщина перебували під владою правобережного гетьмана Петра Дорошенка, решта території Правобережної України належала Польщі. За Бахчисарайською мирною угодою 1681р. кордон між Московською державою й Туреччиною визначили по Дніпру, і Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля потрапляли під султанську владу. Після поразки турецької армії під Віднем (1683) уклали Карловицькй мир 1699 (див. Карловицький конгрес 1698-99), за яким Правобережна Україна знову цілком перейшла до складу Речі Посполитої. У Правобережній Україні відбувались великі повстання проти шляхетського та польського панування - Палія повстання 1702-04, гайдамацькі повстання 1734 й 1750, Коліївщина. Унаслідок другого поділу Речі Посполитої (1793) Правобережну Україну отримала Російська імперія. За умовами Ризької мирної угоди 1921 частину земель Правобережжя (сучасні Волинської, Рівненської та північних районів Тернопільської області) долучила Польща, де вони перебували до 1939. Від вересня 1939-у складі УРСР.