Новгородська республіка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Ця стаття містить забагато граматичних помилок.
Ви можете допомогти проекту, виправивши їх. |
Новгоро́дська феода́льна респу́бліка - в XІІ-XV століттях феодальна республіка із центром у Великому Новгороді, найбільше в той час державне утворення в Європі. У період найбільшого розквіту крім власне Новгородської землі включала також території від Балтійского моря на заході до Уральских гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні.
Зміст |
[ред.] Становлення та зростання Новгородської республіки
Тенденції до відокремлення від Києва (див. Київська Русь) у Новгороді Великому - столиці Новгородської феодальної республіки виявилися вже на початку 11 ст. Їхнім виразником було новгородське боярство, підтримане міським населенням, зобов'язаним платити данину та поставляти війська для походів київського князя. На початку 12 ст. Новгород уже починає запрошувати князів без узгодження з київським великим князем. У 1136 боярство й купецьку верхівку Новгородська феодальна республіка, використавши широкий рух народних мас, домоглися політичної самостійності. Значні торгово-ремісничі посади існували в стародавніх новгородських містах - Старій Руссе, Ладозі, Торжці, Корелі, Орешці, що мали політичне самоврядування та вважалися пригороди (васалами) Великого Новгорода.
В 12-13 ст. до складу Новгородської феодальної республіка входив Псков, що став відокремлюватися від Новгорода з середини 13 ст. Юридично його незалежність від Новгорода було визнано Болотовським договором 1348 (див. Псковська феодальна республіка). В 12-15 ст. відбувалося розширення території Новгородської феодальної республіки у східному та північно-східному напрямку. Освоювалися Обоніжжя, Подвіння, береги Білого моря. Югорські племена, що жили на Північному Уралі, сплачували данину Великому Новгороду. Північні володіння, багаті на хутро, морського звіра, рибу, сіль та інше, мали велике економічне значення для Новгородської феодальної республіки.
[ред.] Політичний устрій
Вищим органом влади Новгородської феодальної республіки було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника, тисяцького і навіть архієпископа (з 1156). Віче часто перетворювалося на арену гострої класової боротьби, фактична влада перебувала в руках боярства. На чолі виконавчої влади стояв архієпископ, найбільший новгородський феодал, до якого перейшла значна частина земель та доходів київського князя. У його веденні перебували скарбниця, зовнішні зносини Новгородської феодальної республіки, право суду та деяких інші питання. У політичних справах брало участь торгово-ремісниче населення Великого Новгорода, що мало свої об'єднання - кончан (мешканців "кінців" міста), уличан (мешканців вулиць), сотень, у тому числі купецьких.
З середини 12 ст. кончанські та уличанські старости стали скріплювати своїми печатками найважливіші державні грамоти Новгородської феодальної республіки, Новгородський князь запрошувався з інших князівств вічем, яке з ним укладало договір ("ряд"). Договір захищав станові інтереси новгородських бояр. Функції князя в Новгородській феодальній республіці були обмеженими. Він був насамперед воєначальником. Його обмежили в праві на суд, перевели його резиденцію із центра міста ("Дитинця") за місто (на Городище). З середини 13 ст., з Олександра Невського, новгородськими князями ставали звичайно великі князі володимирські.
[ред.] Господарство
Основою господарства Новгородської феодальної республіки в 12-15 ст. були землеробство та скотарство. Широке поширення мали полювання, бортництво (збір меду), рибальство. У більшості районів промисли сполучалися з землеробством. Районами винятково промислового господарства були лише північно-західне узбережжя Білого моря та найбільш вилучені землі карелів і саамів. На узбережжя Фінської затоки добували залізо. У Старій Руссі та деяких інших місцевостях Новгородської землі займалися солеварінням. Важливе господарське значення мали льонарство та розведення хмелячи. Продукти сільських промислів - хутро, віск, мед, риба, ворвань, сало, льон, хміль - значною частиною йшли на ринок, вивозилися до російських міст та за кордон. Новгородські купці вели торгівлю зі Швецією та з містами Німеччини і Данії. До 14-15 ст. 30-40 іменитих боярських родин зосереджували у своїх руках більше половини новгородських приватновласницьких земель. Величезні земельні володіння служили матеріальною базою, що забезпечувала політичне панування боярства.
З боярами суперничав новгородський Будинок святої Софії - головна церковна установа Великого Новгорода. Його вотчини розташовувалися в економічно найбільш розвинених районах Новгородської землі. Великими землевласниками були привілейовані монастирі: Юр'єв, Аркажський, Антонієв та інші. Дрібнішими, ніж бояри, феодальними власниками були житьї люди. Непривілейовані дрібні вотчинники називалися своєземцями. В усіх категоріях феодального землеволодіння основною формою експлуатації безпосередніх виробників служила оброчна система. Власницьке господарство було невелике і обслуговувалося переважно холопами, кількість яких постійно скорочувалася. До другої половини 15 ст. поряд із натуральним оброком істотне значення стали здобувати грошові платежі. Однак процес розвитку товарно-грошових відносин торкнувся лише окремих сторін феодального господарства (переважно промислів). Феодали прагнули юридично прикріпити селян до землі. До початку 14 ст. з середовища залежного селянства виділилися окремі категорії (давні люди, ополоники, поручники), які втратили право відходу від своїх власників. Бояри та монастирі прагнули обмежити право переходу селян інших категорій.
Розвиток феодальних відносин у Новгородській феодальній республіці супроводжувався безперервною класовою боротьбою. Джерела відзначають близько 80 великих виступів городян, що нерідко виливалися в збройні повстання. Найбільш великі міські повстання (1136, 1207, 1228-1229, 1270, 1418, 1446-1447) захопили також і селянські маси. Втечі, відмова від сплати феодальних повинностей, окремі локальні виступи та інші форми антифеодального протесту були частим явищем в 12-15 ст. У Новгородській землі виникли перші єресі (див. Єресі в Росії).
[ред.] Боротьба з зовнішніми ворогами та занепад Новгородської респуліки
Новгородська феодальна республіка вела боротьбу з агресією шведських, а потім німецьких феодалів. Шведи з середини 12 ст. почали захоплення фінських земель, населення яких платило данину Новгороду. Німецькі феодали з кінця 12 ст. вели завоювання Прибалтики. З середини 12 ст. до середини 15 ст. Новгород змушений був 26 разів воювати зі Швецією та 11 разів з Ливонським орденом. Скориставшись монголо-татарською навалою, німецькі хрестоносці, датські та шведські феодали в 1240-1242 активізували агресивні дії, перенісши їх на території Новгородська феодальна республіка Але їхні походи закінчилися провалом (див. Невська битва 1240, Льодове побоїще 1242). Військо Новгородської землі відбило й наступні походи шведів та німецьких феодалів. Новгородська земля не випробувала жахів монголо-татарської навали, але Новгородська феодальна республіка визнала себе залежною від Золотої Орди та стала платити її ханам данину.
З 14 ст. починаються спроби Твері, Москви й Литви підкорити Новгородську феодальну республіку своій владі. Тверський князь Михайло Ярославович, ставши великим князем володимирським, надіслав у Новгород намісників без попередніх переговорів із новгородцями. Це штовхнуло Новгород до зближення з Москвою. Прагнули обмежити самостійність Новгородської феодальної республіки Іван Калита, Семен Гордий та інші московські князі, що займали великокнязівський стіл. Гострий конфлікт між Новгородською феодальною республікою та Москвою виник у 1397, коли Москва відторгла Двінську землю. Однак у 1398 Двінська земля була повернута Новгородській феодальній республіці. Борючись проти утисків з боку московських князів, новгородський уряд шукав союзу з Литвою. До середини 15 ст. Новгородська феодальна республіка, протидіючи великим московським князям, стала перешкодою на шляху процесу ліквідації феодальної роздробленості Русі. Частина великого боярства, не бажаючи розставатися з політичними привілеями, домагалася переходу Новгорода під владу Великого князівства Литовського. Провідником цих поглядів боярства була так звана литовська партія. В 1470 з її ініціативи новгородці запросили на князювання з Литви князя Михайла Олельковича, новгородський уряд став вести переговори про союз із литовським великим князем Казимиром ІV.
Питання про перехід у підданство до Литовської держави викликало у Новгороді значні хвилювання. Московська великокнязівська влада вміло використала у своїх інтересах загострені класові суперечності в Новгородській феодальній республіці та прагнення широких верств населення Новгородської землі до припинення феодальних усобиць. Перемога московських військ в битві на р. Шелоні в 1471 визначила ліквідацію політичної відособленості Новгорода. В 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської землі до складу Російської централізованої держави. Новгородська феодальна республіка перестала існувати.
[ред.] Культура
Висока культура Новгородської феодальної республіки розвилася на основі культури, створеної в період розквіту Київської Русі. У 12-15 ст. ця основа збагатилася місцевими самобутніми рисами, у яких відбилися особливості соціально-економічного та політичного розвитку Новгородської феодальної республіки. Тут було складено билини про Василя Буслаєва та Садко (очевидно, в 14 ст.), що відобразили пору самостійності Новгорода, його багатство та велич. У цих та інших добутках усної поезії сильні мотиви побуту середньовічного торговельного міста. Серед новгородського населення, особливо серед боярства та купецтва, значного поширення набула грамотність. При розкопках у Новгороді було знайдено безліч берестяних грамот, у тому числі десятки грамот, що містять переписку простих людей. Новгород був найбільшим центром літописання (див. Новгородські літописи). Культура Новгородської республіки стала частиною формованої в 12-15 ст. культури російської (великоросійської) народності.
[ред.] Джерело
- БСЭ
[ред.] Література
- Вернадский В. Н., Новгород и Новгородская земля в XV в., М. — Л., 1961;
- Черепнин Л. В., Образование Русского централизованного государства в XIV—XV ст., М., I960;
- Янин В. Л., Новгородские посадники, М., 1962;
- Хорошкевич А. Л., Торговля Великого Новгорода с Прибалтикой и Западной Европой в XIV—XV ст., М., 1963; 9
- Лихачев Д.С., Новгород Великий. Очерк истории культуры Новгорода XI—XVII ст., М., 1959.
