Персефона
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ПЕРСЕФО́НА, КО́РА (гр. Περσεφόνη, Persephone, Kore — дівчина) — дочка Деметри й Зевса. За міфом, Аїд з дозволу Зевса викрав П., коли вона з подругами гуляла на луці, і зробив своєю дружиною. У підземному царстві Аїд змусив її проковтнути гранатові зерна — символ нерозривності шлюбу. Розгнівана Деметра наслала на землю неврожай, тому Зевс, щоб урятувати життя на землі, наказав Аїдові відпускати П. до матері на три чверті року. У цьому міфі відбито природний процес щорічного вмирання й оживання рослинного світу. Щорічне повернення П. з царства мертвих — варіант поширеного в античності міфа про божество, яке вмирає й воскресає (Осіріс, Адоніс та под.). Як і інші божества, пов’язані з культом землі, П. вважалася не лише богинею родючості, а й владаркою небіжчиків. Пізніші міфи роблять її дочкою підземної річки Стікс, мабуть, намагаючись відділити сувору й похмуру богиню природи, що вмирає, від богині радості і природи, що воскресає. Культ богині підземного світу (Аїду) існував у Пілосі ще в Мікенську епоху. Деякі вчені, аналізуючи ймення П. (Персефонея, Персефасса, Персефатта), доходять висновку, що вона була старовинною місцевою богинею, культ якої поширився до вторгнення грецьких племен на Балканський півострів. У греків-завойовників культ П. злився з культом їхньої Кори (богинідіви). В Елевсіні влаштовувалися містерії Деметри й П. Восени на честь цих богинь справляли свято тесмофорп. В орфіків П. — дружина Зевса й мати Загрея. Пізніше П. ототожнювали з Геєю, Реєю, Гекатою, Іридою, а в Римі — з Проверпікою. Атрибути П. — колоски, маки, нарцис, гранатовий плід. Зображували її (разом з матір’ю) вродливою дівчиною. Як владарка підземного світу вона сиділа на троні поруч з Аїдом, у вінку з нарцисів, із маками або рогом достатку в руці. Образ її надихав Рембрандта, Рубенса, Берніні, Гете, Пушкіна, Монтеверді, Сен-Санса, Стравинського.
