Деметра
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ДЕМЕ́ТРА (гр. Demeter) — дочка Кроноса й Реї, сестра й дружина Зевса, богиня родючості, хліборобства та шлюбу; посідала важливе місце в грецькій міфології. Міф про неї та її дочку Персефону докладно наведений в одному з гомерівських гімнів. Аїд з дозволу Зевса викрадає Персефону. Д. після марних пошуків довідується про це від Аполлона. Розгнівавшись, вона залишає Олімп; земля стає неродючою, і Зевс, щоб заспокоїти Д., посилає Гермеса в підземне царство за Персефоною. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Д. відновлює на землі родючість і повертається на Олімп. Культ Д. символізував також народження й виховання дітей. Як богиню шлюбу й родинного життя Д. шанували одружені жінки, що влаштовували на її честь свята — тесмофорії. Культ Д. сягає сивої давнини; за Геродотом, він був поширений ще в добу пелазгів у Фессалії, Беотії, Аттіці, Мегарі, Корінфі, згодом перенесений до Сіцілії, Малої Азії тощо. Коли на Пелопоннесі оселилися доряни, культ Д. послабився, але потім знову посилився під впливом іонійців. Д. стала об’єктом культу по всій Греції, на островах, у Малій Азії, в Римі, де вона ототожнювалася з Керерою (Церерою). З її ім’ям виголошували й укладали договори, а урядовці й судді, перш ніж зайняти свої посади, складали присягу Д., в якій обіцяли дотримуватись писаних законів і традицій. У жертву богині приносили биків, корів, свиней (з огляду на їхню плодючість), овочі, бджолині стільники; їй були присвячені колоски, мак, фруктові дерева і т. п.
У глибоку давнину Д. вважали богинею підземного царства і дружиною Посейдона, від якого вона народила коня Арейона. Стосунки Д. з Посейдоном відбито в античному мистецтві; в Аркадії існувало прадавнє зображення Д. з кінською головою; вона тримала в одній руці голуба, а в другій — дельфіна, оскільки в уявленні найдавніших жителів Греції була творцем і птахів, і риб, богинею всієї живої природи. Пізніше, особливо від часів Праксітеля, в мистецтві з’являється образ Д. з м’якими й лагідними рисами, іноді з відбитком смутку за зниклою донькою. На зображеннях вона сидить на троні або стоїть з вінком колосків на голові, із серпом, смолоскипом або кошиком фруктів у руках. Улюбленим сюжетом для скульпторів було спорядження Д. Тріптолема в дорогу для поширення її культу (рельєф в Афінському музеї). У пізнішому європейському живописі образ Д. відтворювали Дж. Вазарі, Я. Йордане, П. П. Рубенс. З міфом про Д. пов’язані поетичні (Ф. Шіллер «Елевсінське свято», А. Теннісон «Д. і Персефона») та музичні (Н. Йоммеллі «Заспокоєна Д.») твори.
