Сібеліус Ян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ян Сібеліус

Ян Сібе́лиус (фін. Jean Sibelius; 8 грудня 1865 — 20 вересня 1957) — фінський композитор.

Зміст

1 Біографія
2 Основні твори
3 Музичні фрагменти
4 Ссылки

[ред.] Біографія

Ян Сібеліус народився 8 грудня 1865 в хяменлінні (шведська назва тавастехус) у Фінляндії. Був другим із трьох дітей доктора Крістіана Густава Сібеліуса і Марії Шарлотті Борг. Хоча в родині підтримувалися шведські культурні традиції, що йдуть від предків композитора, його віддали у фінську середню школу. В 1885 поступив до Імператорського університету в Гельсінкі, але його не приваблювала професія юриста, і незабаром він перейшов до Музичного інституту, де став самим блискучим учнем М.Вегеліуса. Багато які з його ранніх творів для камерних ансамблів виконувалися студентами і викладачами інституту. В 1889 Сібеліус одержав державну стипендію для навчання композиції й теорії музики в А.Беккера в берліні. У наступному році брав уроки у К.Гольдмарка і Р.Фукса у Відні.

Після повернення Сібеліуса жл Фінляндії відбувся його офіційний дебют як композитора: була виконана симфонічна поема Куллерво (Kullervo), ор. 7, для солістів, чоловічого хору й оркестру - по одному зі сказань фінського народного епосу Калевала. Це були роки небаченого патріотичного підйому, і Сібеліуса негайно проголосили музичною надією нації. Незабаром він женився на Айно Ярнефельт, батьком якої був знаменитий генерал-губернатор, що очолював національний рух.

За Куллерво пішли симфонічна поема Казка (En Saga), ор. 9 (1892); сюїта Карелія (Karelіa), ор. 10 й 11 (1893); Весняна пісня (Vrsng), ор. 16 (1894) і сюїта Леммінкяйнен (Lemmіnkіssarja), ор. 22 (1895). В 1897 Сібеліус брав участь у конкурсі на заміщення посади викладача музики в університеті, але зазнав невдачі, після чого друзі переконали сенат заснувати для нього щорічну стипендію в 3000 фінських марок.

Помітний вплив на ранню творчість Сібеліуса зробили два фінських музиканти: мистецтву оркестровки його навчав Роберт Каянус, диригент і засновник Асоціації гельсінкських оркестрів, а наставником в області симфонічної музики був музичний критик К.Т.Флодін. Прем'єра Першої симфонії Сібеліуса відбулася в Гельсінкі (1899). У цьому жанрі композитор написав ще 6 творів - останньої була Сьома симфонія (одночастинна Fantasіa sіnfonіca), ор. 105, вперше виконана в 1924 в Стокгольмі. Міжнародну популярність Сібеліус завоював саме завдяки симфоніям, але популярністю користуються і його скрипковий концерт, і численні симфонічні поеми, такі, як "Донька Півночі" (Pohjolan tytr), "Нічна скачка і схід сонця" (Nattlіg rіtt och soluppgang), "Туонельський лебідь" (Tuonelen joutsen) і "Тапіола" (Tapіola).

Більшість творів Сібеліуса для драматичного театру (усього їх шістнадцять) - свідчення його особливої схильності до театральної музики: зокрема, це симфонічна поема "Фінляндія" (Fіnlandіa) (1899) і Смутний вальс (Valse trіste) з музики до п'єси шурина композитора А.Ярнефельта Смерть (Kuolema); п'єса була вперше поставлена в Хельсінкі в 1903. Багато пісень і хорові добутки Сібеліуса часто звучать у нього на батьківщині, але за її межами майже невідомі: очевидно, їхньому поширенню заважає мовний бар'єр, а крім того, вони позбавлені характерних достоїнств його симфоній і симфонічних поем. Сотні фортепіанних і скрипкових п'єс і кілька салонних сюїт для оркестру ще більше уступають кращим творам композитора, приводячи в зніяковілість навіть самих відданих шанувальників його таланта.

Творча діяльність Сібеліуса фактично завершилася в 1926 симфонічною поемою Тапіола, ор. 112. Більше 30 років музичний світ чекав від композитора нових творів - особливо його Восьмої симфонії, про яку стільки говорилися; однак очікування не збулися. У ці роки Сібеліус писав лише невеликі п'єси, зокрема масонську музику і пісні.

Його творчість отримує визнання головним чином в англо-саксонських країнах. В 1903-1921 він п'ять разів приїжджав в Англію диригувати своїми творами, а в 1914 відвідав США, де під його керуванням у рамках музичного фестивалю в Коннектикуті пройшла прем'єра симфонічної поеми Океаниді (Aallottaret). Популярність Сібеліуса в Англії й США досягла свого піка до середини 1930-х років. Такі великі англійські письменники, як роза Ньюмарч, Сесил Грій, Ернест Ньюмен і Констант Ламберт, захоплювалися ним як видатним композитором свого часу, гідним спадкоємцем бетховена. Серед найпалкіших прихильників Сібеліуса в США - О.Даунс, музичний критик "Нью-Йорк Таймс", і С.Кусевицкий, диригент Бостонского симфонічного оркестру; в 1935, коли музика Сібеліуса пролунала по радіо у виконанні Нью-йоркського філармонічного оркестру, слухачі обрали композитора своїм "улюбленим симфоністом".

Монумент присвячений Яну Сібеліусу. Хельсінкі.Фінляндія

. З 1940 інтерес до музики Сібеліуса помітно падає: лунають голоси, що піддають сумніву його новаторство в області форми. Сібеліус не створив своєї школи й не зробив прямого впливу на композиторів наступного покоління. У наші дні його звичайно ставлять в один ряд з такими представниками пізнього романтизму, як Р.Штраус й Е.Елгар. При цьому в Фінляндії йому відводили й відводять набагато важливішу роль: тут він визнаний великим національним композитором, символом величі країни.

Ще при житті Сібеліус удостоївся почестей, які віддавалися лише деяким художникам. Досить згадати численні вулиці Сібеліуса, парки Сібеліуса, щорічний музичний фестиваль "Тиждень Сібеліуса". В 1939 "альма матер" композитора, Музичний інститут, одержав назву Академії імені Сібеліуса. Помер Сібеліус в Ярвенпя 20 вересня 1957.