Фонограф
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фонограф - пристрій для механічного запису і відтворення звуку, що широко використовувався наприкінці 19-го - початку 20-го століття.
Зміст |
[ред.] Історія
[ред.] Фонавтограф
Першим відомим приладом для запису звукових коливань є фонавтограф. Він був винайдений Леоном Скоттом і запатентований 25 березня 1857 року. Фонавтограф міг лише реєструвати візуальну форму звукових коливань, відтворювати записаний звук було неможливо.
Прилад складався з труби (як у духових інструментів), що фокусувала звукові хвилі на мембрану. До мембрани було прикріплено голку, що рухаючись під дією звуку креслила його форму на пластинці з закопченого скла. Пізніше пластинку було замінено на барабан або циліндр, покритий закопченим папером. Інший варіант використовував стрічку зі звичайного паперу і олівець або перо замість голки.
Фонавтограф довгий час залишався лише одним з лабораторних інструментів, що використовувався у дослідженнях з акустики. Наприклад, за його допомогою приблизно визначалися частоти музичних тонів, спостерігалася форма звукових хвиль музики і розмови. До винайдення фонографа не було усвідомлено, що коливання, реєстровані фонавтографом, були справді звуковим записом, для відтворення якого бракувало лише відтворювального пристрою.
[ред.] Теоретичні розробки
Шарль Крос, французький вчений, розробив теорію (18 квітня 1877), що стосувалася можливого методу запису і подальшого відтворення звуку. Однак Крос не дійшов до практичного виготовлення запропонованого ним пристрою.
[ред.] Винайдення та використання фонографа
Томас Едісон оголосив про винайдення першого фонографа - приладу для запису і відтворення звуку - 21 листопада 1877 року, і вперше продемонстрував пристрій 29 листопада (запатентовано фонограф 19 лютого 1878 року; патент США № 200521). Перші фонографи Едісона записували звук на барабан, вкритий фольгою, використовуючи глибинний рух голки. Ранні патенти Едісона показують, що він припускав можливість запису звуку у вигляді спіральної доріжки на диску, але Едісон зосередився на запису на циліндрі (барабані) - він вважав, що постійна швидкість голки при русі по поверхні циліндра є більш "науково правильною" (у порівнянні зі змінною швидкістю голки по спіралі на диску). Патент Едісона зазначав, що доріжка має бути видавлена на носії, і лише у 1889 році Беллом і Тейнтером було запатентовано метод вирізьблювання доріжки.
Одним з перших звукозаписів був куплет дитячої пісеньки "Mary had a little lamb". Публічна демонстрація фонографа одразу зробила Едісона знаменитим. Слухачі були у захваті від «механічного звуку», дехто називав Едісона «чарівником з Менло Парк». Та й сам винахідник писав: «Ніколи я ще не був так приголомшений у моєму житті. Я завжди боявся речей, що починають працювати з першої спроби». Винахід було також продемонстровано у Білому домі і у Французькій Академії Наук (фізиком ДюМонселем).
До 1887 року Едісон займався фонографом епізодично (через роботу над іншими проектами, у тому числі лампою розжарювання). Продовжуючи вдосконалення, він спробував використовувати восковий диск замість фольги (ідею було запропоновано Шарлем Тенте). Едісон склав список з десяти варіантів можливого використання фонографа:
- Запис листів під диктовку
- Книги для сліпих
- Навчання ораторському мистецтву
- Запис музики
- Запис голосу членів родини
- Музичні скриньки та іграшки (наприклад, ляльки)
- Звукові годинники
- Запис промов великих людей
- Навчальні записи
- Додаткове приладдя для телефона
Винахід, однак, отримав настільки великий успіх, що Едісон засновує Національну Фонографічну компанію (National Phonograph Company), яка здійснює ряд музичних і театральних записів, що були представлені публіці у 1906 році. Невелика ціна апарату і носіїв (перші фонографи коштували лише 18..20 доларів) і відносна простота використання сприяла тому, що на фонограф було записано багато літературних і музичних творів, які тепер становлять велику цінність.
Використовувся фонограф і в Україні. Наприклад, у 1908 році за сприяння Лесі Українки було організовано унікальну етнографічну експедицію на Полтавщину для запису народних дум і пісень.
[ред.] Подальший розвиток механічного звукозапису
Паралельно з розробкою фонографа розвивалася також і технологія запису звуку на плоский диск (платівку). Такий варіант було запропоновано Емілем Берлінером у 1878 році, а у 1896 він отримав патент на грамофон. Платівки мали одну важливу перевагу у порівнянні з барабанами - їх можна було масово виробляти за допомогою штампування або литого формування, таким чином суттєво знижуючи ціну і підвищуючи міцність носія. Крім того, масивна залізна платформа, на якій обертається платівка, виступає у ролі маховика, підтримуючи більш-менш постійну швидкість обертання, що допомагає уникнути «плаваючих» спотворень звуку.
Едісон також запропонував свою модель «дискового фонографа» у 1912 році, однак вона була несумісна з рядом популярних на той час моделей, тому не дістала широкого розповсюдження.
Після винаходу звукознімача механічний звукозапис отримав новий поштовх для розвитку і численних вдосконалень. Електропрогравачі і вінілові платівки залишалися одним з основних методів відтворення звуку до 80-х років 20-го століття.
[ред.] Термінологія
У Європі назва "грамофон" застосовувалася настільки широко, що стала називною. У Сполучених Штатах, однак, «Грамофон» був торгівельною маркою, яка широко не використовувалась після 1901 року. Тому у американському діалекті англійської мови словом phonograph називаються всі пристрої механічного запису і відтворення звуку.
В українській (і багатьох інших) мовах традиційно склалася наступна термінологія:
- Фонограф — пристрій, що використовував восковий чи інший барабан і дозволяв записувати звук
- Грамофон — апарат для відтворення звуку з платівки, як правило з механічним (пружинним) приводом і великим металевим рупором (трубою) для підсилення звуку
- Патефон — більш сучасний і компактний варіант грамофона, як правило без рупора і у чемоданному (переносному) виконанні
- Програвач (або електропрогравач) — апарат, що використовує звукознімач і електронний підсилювач звуку.
