Цезура (література)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цезу́ра (лат. caesura, від caedo — рубаю) — ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини.
Класичний приклад симетричної цезури, що виникає безпосередньо після третьої стопи, — «Александрійські вірші» М. Зерова:

Братерство давніх днів, // розкішне любе гроно!

Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона (...).

Таку цезуру називають ще й великою, або медіаною, тому що вона має своє постійне місце у багатоскладових канонічних віршових формах (не лише в александрійському вірші, а й у тринадцятискладовому силабічному, в гекзаметрі). На відміну від античної версифікації, де цезура, як правило, припадає на середину стопи, в сучасній силабо-тоніці — навпаки — збігається з межею стопи, поділяючи віршовий рядок на дві асиметричні частини. Приміром, у п'ятистопному ямбі цезура вживається після другої стопи, у шестистопному — після третьої тощо:

Твоя стріла // прошиє тонким свистом

Ранкове скло // над степом запашним (Ю. Дараган).

Українській поезії притаманна також подвійна цезура:

Живуть під мостом, // наче у казках, // квіти, дельфіни і тритони

в густій і чорній, // мов смола, воді, // в страшних пивницях сто (...) (Б.-І. Антонич).

Тут перша цезура виконує роль медіани, а друга — малої цезури, або коротенької паузи. Цезури також розрізняються, як і клаузули, своїм закінченням. Принаймні акаталектичниій клазулі, як в александрійському вірші, відповідає метрична (квантативна) цезура, каталектичній — ліпометрична, гіпердактилічній — гіперметрична. Так, ліпометрична цезура спостерігається, коли останній стопі віршового рядка бракує повноти метроструктури, тобто її усічено:

Я йду по рейці, // і хитаюсь,

Чи дійду до віку, // чи впаду.

Ліс спинивсь. // Ліс, мов зелений заєць,

Задивився // на мою ходу (М. Йогансен).

Гіперметрична цезура має подовжену стопу порівняно з іншими:

Ніхто, ніяк, // нічим не спинить

Людьми угноєний // прогрес (І. Світличний).

Цезура може пересуватися в межах рядка або змінювати своє розташування в межах стопи:

І пішов я тоді // до Петлюри,

бо у мене // штанів не було.

Скільки нас, // отаких, // коло муру

од червоної кулі // лягло (В. Сосюра).

[ред.] Література

• Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 733