Чумацтво
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Чумацтво, чумакування - торговельно-візницький промисел, поширений в Україні від XV до середини XIX століття.
Осіб, які займалися чумакуванням, називано чумаками (у XV-XVI століттях - «солениками», інколи «коломийцями» ("коломійцями")).
Саме слово "чумак" походить від слова «чум» — назви дерев'яної скрині, що її вживали чумаки для перевезення соли та риби (на підставі інших джерел: слово «чум» означало ложку до міряння соли). Шаблон:Нема джерел
Чумаки торгували сіллю, що її привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини і Надволжя; одночасно вони продавали в цих краях кустарні вироби, дерево, дьоготь, тютюн, горілку тощо.
Для перевезення товарів чумаки користувалися пароволовими і четвероволовими дерев'яними возами, т. зв. мажами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів соли.
Їздили чумаки валками до 100 і більше возів, що їх очолювали виборні отамани.
Постійна загроза нападу в південних степах з боку татарських загонів примушувала чумаків мати при собі зброю. Під час зупинок на ночівлю мажі ставили замкнутим чотирикутником, зручним для захисту.
Чумакування було найбільше поширене серед козацтва та селян різних категорій; у 15-18 ст. ст. воно розвивалося у зв'язку з козацтвом, і побут чумаків та козаків був подібний. Запорозькі козаки часто супроводили валки чумаків і обороняли їх від татар, зокрема при переправах через Дніпро; чумаки часто зимували в козацьких поселеннях (нерідко в Лузі).
В Україні було багато чумацьких шляхів, які з'єднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном й Азовським морем; інші вели з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдавії. Головні шляхи мали назви: Чорний, Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харківський.
Чумацькі валки формувалися ранньою весною (звичайно, виїздили в неділю), поверталися восени.
Для чумакування використовували т. зв. бесарабських волів полової масті з довгими рогами.
У XVIII - першій половині XIX століття чумакування стало одним із найвизначніших позахліборобських зайнять селян і козаків. У другій пол. XVIII - першій половині XIX століття воно було також основним видом транспорту на Наддніпрянщині. Головним вантажем був хліб, експортований за кордон через Одеський та інші порти Чорного й Азовського морів, далі шкіра, мед, віск; привозили сіль, сушену рибу.
У XVIII столітті чумаки мали монополію на торгівлю сіллю, у 1830-1840 pp. лише на 50-60%. Тоді привозили щороку 2,5-4 млн пудів соли і 600-900 тисяч пудів риби. Всього чумаки транспортували річно 60-80 млн пудів різних вантажів, у тому числі 25-40 млн пудів хліба. Вони обслуговували ярмарки, доставляли вантажі до Москви та їнших міст Росії, Північного Кавказу, Білорусі, Польщі й Молдавії.
Крім дрібних чумаків, які мали одну чи дві пари волів, виникли в другій половині XVIII століття великі чумацькі підприємства, які давали працю візникам чи наймитам, звичайно колишнім зубожілим чумакам. З багатих чумаків вийшли родини укр. капіталістів і діячів (Терещенки, Харитоненки та інші).
Чумакування занепало зі середини XIX століття і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту. Проте ще у 1880-х pp. нараховували 200 000 чумаків.
Чумакування мало своє відображення у фольклорі (чумацькі пісні), у літературі (І. Котляревський, Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ'яненко, Марко Вовчок, О. Рудиковський та ін.), у драматургії (І. Карпенко-Карий та інші), образотворчому мистецтві (Т. Шевченко, І. Айвазовський, С. Трутовський, В. Орловський, С. Васильківський та ін.).
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Данилевский Г. Нравы и обычаи украинских чумаков. Очерки четырех времен года в Малороссии//Библиотека для чтения, т. 142-143, 1857
- Матеріали до вивчення виробничих об'єднань, випуск 2, Чумаки. - К., 1931
- Слабєєв І. Чумацький промисел на Україні//Наукові Записки Інституту Історії АН УРСР, т. 12. - К., 1958
- Слабєєв І. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII — першої пол. XIX ст.). - К., 1964
