Вітренко Наталія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лідер Прогресивної Соціалістичної Партії України
Вітренко Наталія Михайлівна

Зараз на посаді
На посаді з	1996
Народився (Народилася)	28 грудня 1951 м. Київ
Виборчий округ	м. Конотоп
Політична партія	Прогресивна Соціалістична Партія України
Чоловік	Розведена
Професія	Економіст
Релігія	Православна (УПЦ МП)

Вітре́нко Ната́лія Миха́йлівна (28 грудня 1951) — український політик, лідер Прогресивної Соціалістичної Партії України. Наталія Вітренко є одним з найбільш проросійських політиків України, часто підтримує радикальні проімперські сили ^[1]^[2]. Політичні погляди та програма Вітренко характерні антизахідною позицією — вона виступає проти вступу до НАТО та інтеграції України в деяких міжнародних організаціях, і натомість підтримує міждержавний союз з Росією та Білоруссю ^[3]. Завдяки своїй, часом неординарній та занадто радикальній поведінці Наталію Вітренко порівнюють з праворадикальним російським політиком Володимиром Жириновським ^[4]. На останніх виборах до Верховної Ради України «Блок Наталії Вітренко» не подолав трьохвідсотковий бар’єр і не представлений в парламенті країни.

[ред.] Біографія

[ред.] Дитинство

Наталія Михайлівна Дубинська народилася 28 грудня 1951 року в Києві. За два місяці до її народження помер її батько, фронтовий журналіст — М. К. Дубинський. Вихованням Наталії, її сестри Тетяни та брата Кима займалася її мати — Валентина Матвєєвна Федченко, яка працювала викладачем в Київському медичному інституті, була доцентом, кандидатом історичних наук ^[5]. Дитинство Наталія провела на Донбасі, в м. Костянтинівка, де працювала її мати. В 1965 році Валентина Матвєєвна вийшла на пенсію і разом з сім’єю повернулася до Києва, де Наталія закінчувала середню школу ^[6].

[ред.] Юність та наукова діяльність

Закінчивши в 1969 р. «на відмінно» середню школу № 37 м. Києва, вона вступила до Київського інституту народного господарства (КІНГ) на обліковий факультет. За власним визнанням, під час навчання, була Ленінським стипендіатом, членом комітету комсомолу інституту, депутатом Ради депутатів трудящих Радянського району Києва, займалася науковою студентською роботою, була переможцем республіканського і міжнародного конкурсів наукових студентських робіт ^[7].

У 1971 р. Наталія вийшла заміж за Ю. Н. Вітренко і через рік народила першу дочку Ольгу. У 1977 році народився син Юрій та в 1983 р. народилася дочка Марина. По закінченні інституту Наталія Вітренко навчалася в аспірантурі Київського Інституту Народного Господарства з листопада 1973 р. по листопад 1976 р. В 1974 р. Вітренко вступила в КПРС. В 1977 р. вона захистила кандидатську дисертацію на тему "Регіональні проблеми розвитку соціальної інфраструктури" ^[7]. З червня 1977 по вересень 1979 року Наталія Вітренко працювала молодшим науковим співробітником, а пізніше старшим науковим співробітником НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР. В 1979-1989 рр. — вона була доцентом кафедри статистики КІНГа ^[8].

[ред.] Початок політичної кар'єри

У квітні 1991 р. Вітренко зробила доповідь в Академії наук України «Приватизація і соціалістичний вибір», 16 червня того ж року вона написала свою першу публіцистичну статтю в газеті «Правда України» під заголовком «Комуністична ідея: чи не рано відспівуєте?». Завдяки цій публікації її запросили взяти участь в роботі над економічним розділом нової редакції програми Комуністичної Партії України. Після заборони КПУ Вітренко активно допомагала створенню Соціалістичної Партії України, розробляла програмні документи партії, редагувала партійний журнал «Вибір». В ланах СПУ Вітренко відносилась досить критично до позиції Олександра Мороза, звинувачуючи його в «ігнорування волі народу», зокрема стосовно питання відновлення СРСР. Незважаючи на це, вона продовжувала працювати радником О. Мороза в його якості голови Верховної Ради України ^[8].

У грудні 1994 року вона балотувалася в Верховну Раду від СПУ і випередила конкурента комуніста з 66% голосів. В парламенті Наталія Вітренко спочатку приєдналася до соціалістичної фракції, а в грудні 1995 з-за суперечок з керівництвом партії вийшла з неї і була згодом виключена з керівних органів СПУ, а 3 лютого 1996 - також і з партії. Основними протиріччями з СПУ була позиція Вітренко щодо невизнання приватної власності, введення двох офіційних мов (при одній державній) і дозвіл подвійного громадянства ^[8]. В лютому 1996 р. Вітренко почала створення своєї власної партії — Прогресивної Соціалістичної Партії України (ПСПУ). Установчі збори ПСПУ відбулися 20 квітня 1996 року, на котрих Вітренко була обрана головою партії. Програмні документи партії, окрім іншого, передбачали "повновладдя трудящих", збереження влади Рад, основну роль загальнонародної власності (при визнанні "трудової приватної"), зовнішньополітична орієнтація на схід і союзницькі відносини з республіками колишнього СРСР при збереженні незалежності української держави ^[8].

У виборах до Верховної Ради 1998 року, ПСПУ отримала 4,04% голосів і потрапила до парламенту, де Вітренко очолила фракцію ПСПУ. На наступних, президентських виборах в 1999 р. партія Наталії Вітренко зайняла 4-те місце за кількістю голосів. У 2000 році через внутрішні конфлікти, а саме через непорозуміння з Наталією Вітренко розпалася фракція ПСПУ в парламенті. Під час передвиборної компанії по виборам президента, 2 жовтня 1999 р. на Наталію Вітренко був скоєний замах в Кривому Розі. Від 2 гранат вона отримала незначні пошкодження, постраждало 45 чоловік. У наступних виборах, в 2002 році партія Вітренко не змогла подолати чотирьохвідсотковий бар’єр і не потрапила до парламенту. Тим часом, в 2004 році Вітренко стала членом Вищої Ради Міжнародного Євразійського Руху разом з Олександром Дугіним та Дмитром Корчинським ^[7].

У 2004 році Наталія Михайлівна Вітренко балотувалася на посаду президента України і отримала 10,97% голосів, зайнявши п’яте місце після В. Ющенко, В. Януковича, О. Мороза і П. Симоненка. В другому турі виборів та переголосуванні підтримувала кандидатуру Віктора Януковича. Різко критично віднеслась до подій Помаранчевої революції. Під час парламентських виборів виборча кампанія Блоку Наталі Вітренко фінансувалась російськими кримінальними угрупуваннями. В інтерв'ю газеті "Комсомольская правда в Украине" російський бізнесмен Максим Курочкін, проти якого висувалися кримінальні звинувачення і який був оголошений у всеукраїнський розшук визнав факт фінансування Н. Вітренко ^[9].

Незважаючи на це, Наталія Вітренко не подолала трьохвідсотковий бар’єр і не потрапила до Верховної Ради України. На початку лютого 2007 року Наталія Вітренко проголосила про перехід до тотальної опозиції, як до Президента Ющенко так і до прем’єр-міністра Януковича ^[10].

[ред.] Приватне життя

За власним визнанням Вітренко, її шлюб розпався через активну політичну діяльність. Її колишній чоловік працює в міністерстві економіки. Велику увагу привернули відносини Наталії Володимирівни та її соратника по партії Володимира Марченка, в основному через гучну справу по побиттю народного депутата Мовчана за висловлювання про їхні інтимні стосунки ^[8]. Старша дочка Ольга закінчила Київський університет, працює помічником-консультантом у Верховній раді України і також є членом ПСПУ. У липні 2000 року в неї народився син Михайло. Син Наталії Вітренко — Юрій навчався в інституті міжнародних відносин і закінчує аспірантуру ^[11]. Старший брат Наталії Володимирівни — Ким Михайлович Дубинський помер у 1986 році, її сестра Тетяна Михайлівна Іванова, мешкає в Москві — вона кандидат біологічних наук, завідує лабораторією в одній з московських клінік.