Давньогрецька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Давньогре́цька мо́ва — (дав.-гр. (атт.)ἡ Ἑλληνικὴ γλῶττα) — мова індєевропейської сім'ї, предок сучасної грецької мови, поширена на території грецької ойкумени в епоху з кінця 2 тисячоліття до н. е. до 5 століття н.е.

Виділяють різні періоди розвитку мови: архаїчний (9—6 століття до н.е.), класичний (5—4 століття до н. е.), елліністичний (3 століття до н.е. — 4 століття н. е.), на кожному етапі розвитку мови існували істотно різні діалекти.

Давньогрецька мова — мова поем «Іліада» і «Одісея» Гомера, філософії і літератури часу Золотого століття Афін та Нового Заповіту Біблії. Нім розмовляли в полісах класичної епохи, імперії Олександра Македонського і царствах диадохів, давньогрецька мова була другою офіційною мовою Римскої імперії і основною на ранніх етапах існування Візантії (поступово перероджуючись в середньовічну візантійську грецьку мову). В середні віки стає зразком літературної мови Візантії, отримав статус класичної в Західній Європі в епоху Відродження і вплинула на розвиток нових грецьких мов — кафаревусу (на відміну від дімотики).

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.