Дніпрові пороги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ДНІПРÓВІ ПОРÓГИ – виходи гранітів, гнейсів та інших порід Українського кристалічного щита, що були в руслі Дніпра між містами Дніпропетровськом і Запоріжжям.

Дніпрове дно всіяне тут підводними і надводними скелями, камінням, а ріка ділиться на ряд відрогів.

Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами, якщо всю ріку - порогами.

Пороги лежали на відтинку 70 км - від Лоцманської Кам'янки (15 км нижче від Дніпропетровська) до Кічкаса.

Забор всіх - понад 30.

Дніпрові пороги.

Існувало 9 порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Ревучий), Вовнизький, Будило, Лишній і Вільний.

Окрім цього, русло Дніпра перетинали 7 так званих "забор" (Монастирська (в межа міста Дніпропетровськ в протоці, що відділяє Монастирський острів), Стрілецька, Тягинськая, Вороняча, Крива, Скубова) які, як і пороги, були ланцюгами підводних скель, проте, не до кінця перегороджували русло ріки залишаючи протоки.

Були значною перешкодою для наскрізного судноплавства по Дніпру. Тому з 18 століття почалися спроби врегулювання порожистого відтинку Дніпра, зокрема від часів, коли весь Дніпро був уже в межах Російської імперії. Перші роботи виконані в 1785 р. (полковником Фалєєвим) і в 1795-1807 рр. (за проектами де Волана) не дали значних результатів.

У 1843-1854 рр. викопано на всіх порогах уздовж лівого берега канали й усунено найнебезпечніші скелі в заборах, але канали були вузькі й мілкі, так що судна й далі йшли не лише цим "Новим ходом", а й "старим" або "козачим", себто природними прогалинами в лавах порогів і забор уздовж правого берега Дніпра. Плавба пароплавами в порожистій частині була неможлива. Веслові й вітрильні судна проходили лише під час високого водостою.

Вперше Дніпрові пороги згадуються у творах давньогрецьких авторів початку нашої ери.

Перший порівняно детальний опис порогів подав Костянтин VII Багрянородний (10 століття).

Дніпрові пороги згадує автор "Слова о полку Ігоревім".

У 10-13 ст. за порожисту частину Дніпра давньоруські князі вели запеклу боротьбу з печенігами й половцями.

В 1540-х рр. в дніпровських плавнях нижче порогів виникла Запорізька Січ.

Після збудування в 1927-1932 рр. греблі ДніпроГЕСу були залиті водою.

[ред.] Історичні джерела

Візантійський імператор Костянтин Багрянородний в своїй праці "О управлінні імперією" детально описує дніпровські пороги і приводить їх назви, як йому здається, по-руські і по слов'янські:

«...Прежде всього вони приходять до першого порогу, Ессупі, що нарікається, що означає по-росські і по-славянські "Не спи". Тесніна його така ж вузька, наскільки простір циканістірія, а посередині нього є обривисті високі скелі, що стирчать на зразок острівців. Тому набігаюча і підливаюча до них вода, скидаючись звідти вниз, видає гучний страшний гул. З причини цього роси не насмілюються проходити між скелями, але, причаливши поблизу і висадивши людей на сушу, а інші речі залишивши в моноксилах, потім голі, обмацуючи дно своїми ногами, волочать їх, щоб не натрапити на який-небудь камінь. Так вони роблять, одні у носа, інші посередині, а треті - у корми, штовхаючи її жердинами, і з крайньою обережністю вони минуть цей перший поріг, по вигину біля берега річки. Коли вони пройдуть цей перший поріг, то знову, забравши з суші інших, відпливають і приходять до іншого порогу, званого по-росські Улворси, а по-славянські Островуніпраг, що означає в перекладі «Острів порогу». Він подібний до першого, тяжкий і важко прохідний. І знов, висадивши людей, вони проводять моноксили, як і раніше. Подібним же чином минуть вони і третій поріг, званий Геландрі, що по-славянські означає «Шум порогу», а потім так само - четвертий поріг, величезний, званий по-росські Айфор, по-славянські ж Неясит, оскільки в каменях порогу кубляться пелікани. Отже, у цього порогу всі причалюють до землі носами вперед, з ними виходять призначені для несення варти мужі і віддаляються. Вони невсипущо несуть варту із-за печенігів. А інші, узявши речі, які були у них в моноксилах, проводять рабів в ланцюгах по суші впродовж шести миль, поки не минуть поріг. Потім також одні волоком, інші на плечах, переправивши свої моноксили по сю сторону порогу, столкнув їх в річку і внісши вантаж, входять самі і знову відпливають. Підступивши ж до п'ятого порогу, званого по-росські Варуфорос, а по-славянські Вулніпраг, бо він утворює великий затон, і переправивши знову по закрутах річки свої моноксили, як в першому і в другому порозі, вони досягають шостого порогу, званого по-росські Леанті, а по-славянські Веруци, що означає «Кипіння води», і долають його подібним же чином. Від нього вони відпливають до сьомого порогу, званого по-росські Струкун, а по-славянські Напрезі, що переводиться як «Малий поріг». Затем достигают так называемой переправы Криория, через которую переправляются херсонеситы, идя из России, и пачинакиты на пути к Херсону».