Жито
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Жито | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Жито
|
||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||
|
Зміст |
[ред.] Загальні дані
Рід жита - Secale L., за даними різних авторів, об'єднує близько 5 ботанічних видів, серед яких поширений лише один культурний вид - жито посівне (S. cereale L.).
Жито посівне може бути диплоїдом чи тетраплоїдом (2n-14, 2n-28). Це вид зернових, який дуже поширений у світовому землеробстві, у тому числі й у нашій країні як важлива продовольча і кормова культура. Вид об'єднує понад 40 різновидностей.
При схрещуванні жита з пшеницею отримана цінна зернова культура - міжродовий гібрид тритикале.
[ред.] Ботанічна характеристика
Жито посівне — однорічна трав'яниста рослина. Як кормову рослину вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А.І. Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом. Жито посівне як природний вид є диплоїдною формою (2n-14). В останні десятиріччя селекціонерами створене подвоєнням кількості хромосом у клітинах тетраплоїдне жито (2n-28), сорти якого формують крупне зерно (маса 1000 зерен досягає 50-55 г), міцну, стійку проти вилягання соломину.
Посівне жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5-2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.
Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7-2 см), ніж у пшениці (2-3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший - глибоко, а пізніше другий - близько до поверхні ґрунту, який стає головним. Інтенсивність кущіння у жита досить висока - кожна рослина утворює 4-8 пагонів, а за сприятливих умов - до 50-90.
Стебло - порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5-7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180-200 см (у середньому 80-100 см).
Листки шорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки - 15-30, ширина - 1,5-2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.
Колос у жита остистий, незакінченого типу - на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три- , чотириквіткові. У колосі міститься 30-40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3-4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7-14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовженоеліптичним. У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного - бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовженоеліптичного - лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи і верхівки. Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом - при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності - 36-39 колосків, середньої - 32-35 та нещільним колосом - менше 32 колосків.
Зерно жита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його - 5-10 мм, ширина - 1,5-3,5, товщина - 1,5-3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита - 20-35, тетраплоїдного - 35-50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більше 3,3) або овальна (з відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.
[ред.] Історичні відомості
Предком культурного жита, за даними більшості дослідників, є жито гірське (Secale montanum або Secale strictum), що росте в горах південно-західної Азії та подекуди на Близькому сході. Перші спроби вирощування жита відносяться до 3-го тисячоліття до н.е. Вони здійснювались на територіях сучасної Туреччини, Вірменії та Ірану. На території східної Європи (в межах розселення слов'янських та балтських народів) жито спочатку було відоме як бур'ян на посівах пшениці, і лише пізніше (на межі нашої ери) жито на даній територій почало вирощуватись як самостійна культура. З усіх злакових культур жито є найбільш морозостійким - росте на півдні Гренландії, на півночі Скандинвії, та в Гімалаях до висоти 4250 метрів. Тому вважають, що входження жита в культуру пов'язане з розповсюдженням землеробства на північ Європи.
[ред.] Агротехніка
Озиме жито — типова перехреснозапильна рослина. Щоб не допустити перехрещування, необхідно дотримуватися просторової ізоляції: для диплоїдних сортів вона повинна бути не менше 200-300, тетраплоїдних - 500-1000 м.
В окремих регіонах СНД із суворими умовами зимівлі (Забайкалля) вирощують яре жито.
З рекомендованих сортів диплоїдного озимого жита в Україні поширені такі: Богуславка, Боротьба, Воля, Київське 93, Київське 90, Ніка, Харківське 95, Хакада та ін., тетраплоїдного - Верасень, Древлянське, Пуховчанка, Харківське 98 та ін.
Окрім вироблення темного хліба, жито в багатьох країнах (зокрема, Білорусі), використовується і як важлива сировина для вироблення горілки.
[ред.] Література
Зінченко О. І. та ін. Рослинництво: Підручник / О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко; За ред. О. І. Зінченка. - К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.: іл.
