Загул Дмитро Юрійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дмитро́ Ю́рійович Загу́л (28 серпня 1890, с. Мілієве, нині Вижницького району Чернівецької області — літо 1944, Колима) — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Літературні псевдоніми — І. Майдан, Б. Тиверець, Д. Буковинець, Г. Юрась та інші.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в сім'ї селянина-бідняка. Рано осиротів. Навчався в Чернівецькій державній класичній гімназії на кошти свого сільського вчителя В.Завадюка.
Закінчивши 1913 гімназію, став слухачем філософського факультету Чернівецького університету. Самостійно вивчав слов'янську лінгвістику.
1915 жив у місті Нижній Новгород (нині місто в Російській Федарації), потім — в Одесі та Києві. Працював у київському шпиталі, в редакціях газет.
Деякий час учителював. 1924 працював у сценарному відділенні «Українфільму», від осені 1926 — старшим науковим співробітником Комісії новітнього письменства Всеукраїнської академії наук.
Заарештовано 23 лютого 1933 за приналежність до так званої контрреволюційної організації. Засуджено до 10 років концентраційних таборів.
Загинув 1944 за нез'ясованих обставин. Реабілітовано 29 квітня 1957 на клопотання Спілки письменників України.
[ред.] Творчість
[ред.] Поезія
Рано виявив поетичний хист — перші публікації з'явилися 1907. 1909 в газеті «Буковина» надрукував вірші «Високо вгору здійму свої руки» та «Що мені із того, мила». 1912 в газеті «Нова Буковина» опубліковано цикли його поезій «Весняні мрії», «Думки», «В темряві» та «Хвилі кохання». 1913 в Чернівцях вийшла перша книжечка молодого поета «Мережка».
1918 видає збірку віршів «З зелених гір», завдяки якій здобув певне літературне ім'я. Хоча, як писав пізніше Олександр Білецький, «і ритм вірша, і образна символіка майже не підноситься... вище за середній рівень українського модернізму». Ця збірка цікава й показова як вияв раннього символізму поета, коли він почав «вростати» в метафізичну схему символістської теорії. Григорій Савченко назвав такий символізм «поміркованим, прим'якшеним, і до певної міри філософічним».
Після виходу збірки «На грані» (1919) став одним з організаторів «Музагету», активним учасником Спілки художників слова, об'єднання «Західна Україна» та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.
Якщо перші дві збірки було створено в дусі естетики символізму, то в збірках «Наш день» (1925), «Мотиви» (1927) критики відзначмли «ритм соціалістичних перетворень».
[ред.] Переклади
Ще навчаючись у гімназії, Дмитро Загул переклав українською мовою другу пісню «Енеїди» Вергілія, кілька Горацієвих сатир та «Пісні про дзвін» Фрідріха Шіллера.
Загул перекладав із західноєвропейських літератур (Генріх Гейне, Йоганн Вольфґанґ фон Ґете, Фрідріх Шіллер, Джордж Ноел Гордон Байрон, Йоганнес Роберт Бехер, Мартін Андерсен-Нексе та ін.).
З російської переклав поему Олександра Блока «Дванадцять».
[ред.] Увічнення пам'яті
Ім'я Загула надано школі в селі Мілієве, там відкрито його музей, встановлено бронзове погруддя поета. 1998 односельці поета разом із Чернівецькою організацією Спілки письменників України заснували літературну премію його імені.
1995 у Київі на будинку 36 на вулиці Олеся Гончара відкрито меморіальну дошку Загулу (скульптор В. Сивко).
[ред.] Література
- Донець Г. П. Загул Дмитро Юрійович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 4. — К., 1979. — С. 163.
- Далавурак С. В. Загул Дмитро Юрійович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 227—228.
- Герасимова Г. П. Загул Дмитро Юрійович // Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К., 2005. — С. 195.
