Константинопольський патріархат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Двуголовий орел (при вході до Вселенського патріархату) - символ Константинопольської патріархії та Візантійської імперії

Константинопольський патріархат, Вселенський патріархат (грецькою: Oikoumenikó Patriarkheío Kōnstantinoupóleōs or Οικουμενικό Πατριαρχείο Κωνσταντινουπόλεως) - «перший по честі» в світовому православному суспільстві, перший з предстоятелів 14-ти незалежних (автокефальних) помісних церков. Сам Патріарх Варфоломій визначає повноваження Константинопольського архієрея так: «У нас є привілей бути старшим братом у світовій православній церкві. Константинопольський патріарх представляє у світі Православ’я, є його виразником і несе за нього історичну, канонічну і теологічну відповідальність. Прерогативою Вселенського патріарха є координація роботи світового православ’я, включаючи скликання соборів, а також підтримка міжцерковних і міжконфесійних діалогів, – він має право арбітра в церковних справах. Це право (канон 28) було надано Константинопольському архієпископу в 451 році на ІV Екуменічному соборі».

Зміст

1 Святий та Священний Синод
2 Політика Туреччини щодо Вселенського Патріархату
3 Патріарх Варфоломій - архієпископа Константинополя - Нового Риму
4 Автономні церкви у складі Константинопольської Патріархії
5 Києво-Галицька митрополія Константинопольського патріархату
6 Позиція щодо українського питання
7 Див. також
8 Посилання

[ред.] Святий та Священний Синод

Крім патріарха дійсними членами синоду є наступні митрополити:

Каллінікос Лістри
Єремія Швейцарії
Константин Деркону
Германос Теодоруполісу
Хризозстом Сими
Методій Бостону
Іван Пергамону
Іріней Лампі, Сіврітоса и Сфакії
Мелітон Філадельфії
Сотіріос Кореї

[ред.] Політика Туреччини щодо Вселенського Патріархату

У стамбульському кварталі Фанар є церква Георгія Переможця. Це кафедральний храм архієпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського патріарха Варфоломія І – першого за честю у православному світі. Для турецьких властей – він Димитріос Архондонис, громадянин Туреччини, 1940-го року народження. Для них неможлива сама згадка про Константинополь, вони не хочуть чути про вселенський статус “грецького”, як його тут називають, патріарха. Перший Православний престол не має богословської школи і не є юридичною особою. В європейських столицях про це добре знають і чекають на зміну політики Анкари.

Як громадянин мусульманської Туреччини, Патріарх має власний досвід діалогу між двома релігіями, двома культурами. Цей досвід дав йому можливість зробити значний внесок, зокрема, у врегулювання військових конфліктів на території колишньої Югославії.

Константинопольський патріарх Варфоломій (Деметріос Архонтоніс)

[ред.] Патріарх Варфоломій - архієпископа Константинополя - Нового Риму

Патріарх Варфоломій (Деметріос Архонтоніс) народився в 1940 році в селі Агіої Теодорої – на острові Імврос (Туреччина). Його батько володів там перукарнею і кав’ярнею. Схильний до наук хлопець вчився в Константинополі, потім у відомій богословській школі Халки, після закінчення якої став дияконом під іменем Варфоломій. Потім диякон Варфоломій служив у турецькій армії, а в 1963 році продовжив навчання у Папському Східному інституті Григоріанського римського університету. Темою його дисертації було канонічне право Православної Церкви. Цим навчання майбутнього Патріарха не закінчилось – у вищих навчальних закладах Швейцарії та Мюніха він продовжує спеціалізуватися в царині церковного законодавства. Патріарх володіє п’ятьма іноземними мовами, окрім, звісно, грецької і турецької. Написав і видав багато друкованих праць.

Повернувшись із Західної Європи до Константинополя, Варфоломій був призначений на посаду помічника декана Теологічної школи в Халки, де невдовзі був висвячений у священика (1969 рік). Через шість місяців Вселенський патріарх Атенагор (той самий Патріарх, який разом з римським папою Павлом VI зняв взаємні анафеми 1054 року) підвищив молодого священика до чину архімандрита Патріаршої каплиці св. Андрія. Патріарх Димитріос, який наслідував Атенагору, зробив Варфоломія директором Патріаршої канцелярії. А в 1973 році в житті 33-річного архімандрита сталася видатна подія – він став єпископом Константинопольської архієпископії, одержавши за якийсь час сан митрополита Халкедонського.

Протягом 19 років митрополит Варфоломій був найближчим помічником і однодумцем Патріарха Димитріоса, а після його смерті, в 1991 році став Архієпископом Константинополя, Нового Рима, і Вселенським патріархом (повний титул Константинопольських патріархів).

По обранні новий Патріарх здійснив ряд закордонних візитів, зустрічаючись з впливовими політичними діячами багатьох країн, виступаючи на сесіях ЮНЕСКО, Європейського парламенту і т.п. Всюди й послідовно Патріарх виступає за релігійну свободу і права людини. Сам він, незважаючи на високий сан, людина проста і приємна в спілкуванні, має звичку дуже уважно вислуховувати відвідувачів.

За останнє десятиріччя Патріарх Варфоломій відвідав майже всі помісні православні церкви, а також багато інших релігійних об’єднань, докладаючи чимало зусиль для поліпшення відносин між общинами католиків, мусульман, іудеїв і православних в усьому світі. Варфоломій відомий у Європі як «Зелений патріарх», тому що став першим серед релігійних лідерів захисником навколишнього середовища. Він постійно організовує міжнародні семінари, де обговорюються напрями мобілізації всіх можливих засобів для досягнення гармонії між людством і природою.

[ред.] Автономні церкви у складі Константинопольської Патріархії

Українська Православна Церква в США - 3 діоцезії та 105 єпархій, 106 священиків. Глава - Митрополит Константин (Бугган). Керівні офіси в Сауз Баунд Брук (Нью Джерсі). Головний храм - Володимирський Собор в м. Парма, Огайо.
Українська Православна Церква Канади - Глава - Митрополит Іван (Стінка) (1935 р.н.), понад 12 000 членів.
Карпато-Руська Православна Діоцезія в США - 75 єпархій. Глава - Митрополит Миколай (Смішко), митрополит Аміссоса
Фінляндська Православна Церква — одна з Автономних Православних церков у складі Константинопольської Патріархії. Чисельність членів ФПЦ складає понад 58.000 осіб.
Естонська Апостольсько-Православна Церква — Автономна Церква у складі Константинопольського Патріархату Вселенської Православної Церкви. Об'єднує православних естонців. Глава - Митрополит Талліннський та Естонський Стефан.
Патріарший Екзархат Православних Єпархій Російської Традиції в Західній Європі, що включає в себе Єпископський Вікаріат Великобританії та Ірландії
Албанська Православна Діоцезія Америки

[ред.] Києво-Галицька митрополія Константинопольського патріархату

Після хрещення Русі у 988 р. св. рівноапостольним князем Володимиром, відповідно до всіх церковних правил та канонів, під зверхністю Константинопольського Вселенського патріархату постала Київська митрополія. Після розпаду Києво-Руської держави на окремі князівства та монголо-татарської навали Київські митрополити (які в більшості своїй були греками-чужинцями) перенесли свою катедру спочатку до Володимира на Клязьмі, а згодом до Москви. При цьому вони зберегли за собою титул Київських митрополитів. Спричинилося до цього не стільки “спустошення” Києва ордами хана Батия, скільки ті пільги, які давали церкві азіатські завойовники, та прагнення чинити опір зміцненню Галицького князівства (з його європейською орієнтацією) й утворенню Києво-Галицької митрополії, яка реально мала всі підстави перетворитися на духовний осередок тодішньої Руси-України.

Відзначимо, що православні українці та білоруси в складі Великого князівства Литовського звільнилися від монгольського панування вже у 14 ст., в той час як Московське князівство перебувало в “союзі” з ординцями до кінця 15 ст., успадкувавши від них деспотично-самодержавницький устрій влади. Перебуваючи у складі Литовської держави, українці відновили свою прадавню Київську митрополію. Але й московські ієрархи продовжували називати себе “Київськими” митрополитами, фактично ніякого відношення до Києва не маючи.

Скориставшись складною ситуацією, в якій опинився Константинополь під ударами турок-осман, 15 грудня 1448 р., Москва позбавила сану канонічно поставленого митрополита Ісидора і самочинно, без згоди Вселенського патріарха, оголосила про свою церковну автокефалію, обравши свого власного митролита з титулом “Московського”. Цей вчинок пояснили буцім-то “відпадінням” греків від справжнього православ’я в унію з католицьким Римом, яка була проголошена на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр. За це самочинство Константинопольський патріархат наклав на Московську церкву відлучення, яке не скасоване й досьогодні. Відомо, що Флорентійська унія проіснувала лише 10 років і була скасована, і в Константинопольській церкві знов було відновлено православ’я.

[ред.] Позиція щодо українського питання

Константинопольському Патріархат немає єдиної позиції щодо українського питання, існує лише кілька груп, які мають різні точки зору.

Константинопольський Патріархат вважає своєю канонічною територією територію Київської Митрополії у межах до 1686 р., тобто, щонайменше, Україну і Білорусь,. Константинопольський Патріархат визнає канонічну територію Московського Патріархату (Російської Православної Церкви) лише в межах 1686 р., тобто до приєднання до нього Київської Митрополії, а також про те, що саме це приєднання було здійснене «без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової», себто Константинопольського Патріархату, у юрисдикції якого Київська Митрополія в той час перебувала.

Константинопольський патріархат двічі своїм соборним рішенням засудив підпорядкування Московській церкві Київської митрополії як неканонічне. 1688 року константинопольського патріарха Діонісія було позбавлено патріаршої катедри собором архієреїв, які побачили в діях патріарха симонію – продаж за гроші "духовних дарованій" (Діонісій отримав 120 соболів та дві сотні золотих за протиканонічне відступлення найбільшої митрополії Константинопольського патріархату). 1924 вселенський патріарх Григорій VII видав томос (декрет) з нагоди визнання автокефалії тих єпархій давньої Київської митрополії, які після Першої світової війни опинилися в складі польської держави.