Кулик Іван Юліанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич; 14 січня (26 січня) 1897, м. Шпола, тепер Черкаської області — розстріляно 10 жовтня 1937) — український письменник (поет, прозаїк, перекладач), партійний і громадський діяч. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко.

[ред.] Біографія

Голова Спілки письменників України Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР. Київ, січень 1935

Народився в сім’ї вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки.

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 в уманській газеті «Провинциальный голос».

1911 вступив в художнє училище в Одесі, але 1914 разом з родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсильванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917 через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний Секретаріат закордонних справ).

Від травня 1921 до травня 1922 — секретар повіткому КП(б)У в Кам’янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

1924–1926 — радянський консул в Канаді.

Від 15 вересня 1930 до червня 1932 — секретар райкому КП(б)У в Кам’янці-Подільському.

[ред.] Трагічний фінал

На день арешту, 27 липня 1937, Іван Кулик — член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання:

«...Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль «рятувальника» українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації...»

І далі: «...Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом...»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «...із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники «Інтелідженс сервіс» в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР».

Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 «...осуджений за першою категорією... Вирок виконано 10 жовтня 1937 р.».

12 жовтня 1956 Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

[ред.] Творчість

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, братнє єднання народів. Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірки віршів «В оточенні» (1927) і «Змужніла молодість» (1935). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Мріяв про велику поему «Кам’янець», але встиг написати лише уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка», «Чотирнадцята люлька» (обидва — 1932), «Записки консула» (1934).

У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Був одним із керівників ВУСПП, першим головою Спілки письменників України (1934).

[ред.] Публікації творів

• Поетична збірка «Мої коломийки» (Харків, 1921).
• «Огляд революції на Україні» (частина 1, Харків, 1921).
• Поетична збірка «Зелене серце» (Харків, 1923).
• Поетична збірка «Одужання» (Харків, 1923).
• «Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України» (частина 1 — Харків, 1923; у співавторстві з Матвієм Яворським).
• Поетична збірка «В оточенні» (Київ, 1927).
• Поетична збірка «Ніагара» (Київ, 1929).
• Поема «Чорна епопея» (Харків, 1929; друге видання — Харків, 1934).
• Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів» (Харків, 1929; друге видання — Харків; Одеса, 1932).
• Брошура «Чикагська трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня» (Харків, 1929).
• Поетична збірка «Шість поем» (Харків, 1930).
• Поема «Карачай. Гірський примітив» (Харків, 1931).
• Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток» (Харків, 1931).
• Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток» (Харків, 1932).
• Збірка новел «Чотирнадцята люлька» (Харків, 1932; третє видання — Харків, 1934).
• Роман «Записки консула» (книга 1 — Харків; Київ, 1932; книга 2 — Харків, 1934).
• Поема «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934).
• Поетична збірка «Змужніла молодість» (Київ; Одеса, 1935).
• Твори. — Т. 1. — Харків, 1932.
• Записки консула. — К., 1958.
• Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959.
• Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с.
• Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964.
• Поезії. — К., 1967.
• Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137–145.
• Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам’янецького гарматного полку; На могилі; Рання осінь на Дніпрі; Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. — С. 7.

[ред.] Переклади

• «Антологія американської поезії. 1855—1925» (Харків, 1928).
• Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю» (Харків, 1930).
• Роман «Поет-журналіст» П. Дж. Вудгауза (Харків, 1928).
• Роман «Жебраки життя. Автобіографія босяка» Джима Тюлі (Харків, 1928).
• Роман «Джентльмени воліють білявих» Аніти Люс (Харків, 1930).
• Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000» (Харків, 1931).
• Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця» (Харків, 1931).
• «Поезії» Ніколоза Бараташвілі (Харків, 1936).

[ред.] Література

• Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 5. — К., 1980. — С. 566.
• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527.
• Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.
• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 237.
• Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71—72.
• Сорока М. Іван Кулик // ...З порога смерті... Письменники України – жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291—292.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XІX–XX ст. Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 256—257.
• Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40.
• Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. – К., 1967. – С. 5—20.
• Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108—112.
• Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам’янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95—96.
• Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали ІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157—161.
• Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с.
• Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1970. — 21 липня. — С. 4.
• Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листопада. – С. 4.
• Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січня. – С. 4.
• Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. – С. 7.
• Комсомолець із зеленим серцем // Кам’янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січня. — С. 6.
• Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257—268.