Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зміст

1 Навчання
2 Історія академії
3 Видатні особистості
4 Джерела
5 Посилання

Національний університет "Києво-Могилянська академія" (скорочено НаУКМА, Англійська мова: National University of Kyiv-Mohyla Academy) - є одним з найстаріших навчальних закладів Східної Европи, завданням якого протягом всієї історії його існування є виховання високоосвічених особистостей, здатних генерувати непересічні ідеї та діяти згідно з принципами добра та справедливості.

У Києво-Могилянській академії діють шість факультетів, які готують фахівців за 15 спеціальностями. Очолює академію доктор філології В'ячеслав Брюховецький.

На факультетах є бакалаврські, магістерські програми, і програми спеціаліста.

Києво-Могилянська академія має дві філії - в Миколаєві й Острозі, які вже здобули статус самостійних університетів. Під опікою університету діє мережа колеґіумів, яка налічує 12 навчальних закладів по всій Україні. В травні 2004 року було відкрито колеґіум у Тбілісі, де викладання провадитиметься українською та грузинською мовами. Києво-Могилянська академія є також співзасновниками Европейського Колеґіуму Польських і Українських Університетів у Любліні.

В академії є відділ доуніверситетської освіти, який займається підготуванням абітурієнтів до вступу в НаУКМА.

[ред.] Навчання

[ред.] Факультети НаУКМА

Факультет гуманітарних наук
Факультет економічних наук
Факультет інформатики
Факультет правничих наук
Факультет природничих наук
Факультет соціальних наук і соціальних технологій

[ред.] Магістеріум НаУКМА

Маґістеріум є самостійною інституцією НаУКМА і об’єднує в собі різні програми поглибленої фахової освіти. Ці програми складено з урахуванням сьогоденних професійних потреб суспільства і розраховано на два роки стаціонарного навчання.

У результаті успішного виконання навчальної програми випускники отримують диплом маґістра державного зразка з акредитованої спеціальності. Ті з них, котрі виявили особливі успіхи, визначені «Положенням про диплом НаУКМА», отримують також диплом маґістра НаУКМА.

Умовами вступу на будь-яку маґістерську програму є диплом бакалавра (або спеціаліста) державного зразка й успішно складені іспити зі спеціальності, української та англійської мов.

Маґістерські програми НаУКМА:

Біологія
Екологія та охорона навколишнього середовища
Економічна теорія
Журналістика
Інтелектуальні системи прийняття рішень(Комп’ютерні науки)
Інформаційні управляючі системи та технології (Комп’ютерні науки)
Історія
Історія (Археологія та давня історія України)
Культурологія (Теорія та історія культури)
Політологія
Правознавство
Соціальна робота
Соціологія
Філологія (Теорія, історія літератури та компаративістика)
Філософія (Історія філософії).
Менеджмент в охороні здоров'я
Хімія (Мембранні та сорбційні процеси і технології)

Президент академії Вячеслав Брюховецький вважає, що НаУКМА - єдиний в Україні університет, де магістерська програма реалізується по-справжньому, бо тут створено окрему структуру, що інтегрує магістерські програми різних факультетів.

[ред.] Докторантура НаУКМА

Cпеціальності, з яких відкрито докторантуру в НаУКМА:

Колоїдна хімія;
Автоматизовані системи управління та прогресивні інформаційні технології;
Мембрани та мембранна технологія;
Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни;
Історія філософії;
Українська література;
Література зарубіжних країн;
Теорія літератури;
Теорія та історія культури;
Теорія та історія соціології;
Теорія та історія політичної науки;
Політичні інститути та процеси.

[ред.] Історія академії

Нинішній Національний Університет "Києво-Могилянська Академія" (НаУКМА) лічить свою історію від 15 жовтня 1615 року.

Ще до виникнення Києво-Братської колеґії, згодом Києво-Могилянської Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами. В кінці XVI ст. - на початку XVII ст. в Україні існувало близько десяти таких колеґій. А генуезьці заснували свою колеґію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно-культурну відмінність і відчуженість від духовних традицій життя українського народу ці ідеї не могли тут глибоко вкоренитися.

Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колеґіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національного, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури, ці школи були непридатними, оскільки вели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.

Києво-Могилянська академія стала першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Виникненню Києво-Могилянської академії передував культурно-національний рух, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, і в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром життя став Київ. До Києва потягнулись культурно-освітні діячі з різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт став нестерпним.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровительством архімандрита Єлисея Плетенецького.

Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, та на їх бажання прислужитися загальним інтересам. 15 жовтня 1615 знатна киянка Галшка Гулевичівна склала дарчу, за якою свію розкішну садибу, що в Києві на Подолі подарувала київському братству для заснування монастиря, шпиталю й школи для дітей усіх станів. Таким чином, розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

Київська Братська школа отримала велику підтримку від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. В 1620 році гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом". Таким чином, Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема, конче необхідну для становлення української державності освіту і науку. Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря, Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи, він майже все своє майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам. Традицію, покладену Петром Сагайдачним, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорізького й України, зокрема, Іван Петрижицький, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та інші.

До братства вступили й лаврські вчені. Таким чином, Київська братська школа від початку отримала добрих учителів. Серед них були Ісайя Копинський, Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура й інші.

Посада ректора в школі з'явилася з самого початку її заснування. Перші її ректори були відомі в усьому просвіченому слов'янському світі. У 1615-1619 роках ректором Київської братської школи був Іов Борецький, з чиїм ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі України. Іов Борецький був гарячим прихильником поширення освіти серед народу і вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми — пробудженню національної свідомості українців та захисту православної церкви. У 1619-1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, доктор філософії та медицини, письменник-полеміст, один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської"' (1619). Третім ректором Київської братської школи у 1621-1624 роках був Касіян Сакович.

Для швидкого розвитку Київської братської школи були всі сприятливі умови: виникла в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, мала підтримку Війська Запорозького та досвід (за рахунок переходу частини викладачів) Львівської й Луцької братських шкіл.

В 1631 році в Києві виникла ще одна школа – Лаврська, заснована архімандритом Києво-Печерської лаври, митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою. У вересні 1632 року вона об'єдналась з Київською братського школою. Об'єднана школа дістала назву Києво-Братської колеґії. Її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила. Могила, вболіваючи долею України та вбачаючи вихід із складного соціального та національного становища в її культурно-національному відродженні, всі свої зусилля спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви.

Петро Могила зумів перетворити Колеґію на навчальний заклад європейського типу, орієнтований на "латинську", себто західньоевропейську систему освіти. В колеґії вивчалися церковнослов’янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному дусі. Також, вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. До Колеґії приймали дітей всіх станів. Професорів для викладання в колеґії Могила навчав у закордонних університетах, а незабаром колеґія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яка є й сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церква). Помираючи, Могила заповів Колеґії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на Подолі, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне.

На честь Петра Могили Колеґія стала іменуватися Києво-Могилянською колеґією (пізніше - академією). Під цією назвою вона і ввійшла в історію. Єдине, чого не встиг Могила - це добитися для колеґії офіційного статусу вищої школи. Але його учні продовжили розпочату ним справу. В 1658 році гетьман Іван Виговський, вихованець Колеґії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі - свобода віросповідання і статус вищої школи для Колеґії, тобто статус Академії. Договір був ратифікований польським сеймом у квітні 1659 року. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

В нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини з Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йосифом Крюковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою від 26 вересня 1701 року, якою підтверджувалась попередня грамота від 1694 року (тобто всі володіння Академії) а також її статус вищого навчального закладу.

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму й просвітництва Академія не лише навчала молодь, але й поширювала освіту, її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники й професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороби, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і таке інше. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть третій рік в тому ж класі “підтверджувати навчання”.

Всього в Академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковнослов’янська, грецька, руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській академії також викладались латинською мовою. Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 року до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753 – французька. З середини ХVІІІ ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання – з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професорам І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Феофану Прокоповичу.

Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику. У другій половині XVIII ст. в академії були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, та змішаної математики, де викладалась механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, і математична хронологія, цивільна й військова архітектура.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Неабиякого розвитку в Академії досягло й музичне мистецтво.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була ще в Братській школі. Потім Петро Могила передав колеґії всю свою бібліотеку. Так склалась традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Тут були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурґа, Галле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа. Рима, Болоньї й інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.

Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії в ній мали право навчатися всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі - писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також - правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких піднялись особливо за часів гетьманування Івана Мазепи. Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів – єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердечністю, просвітницькими справами заслуговували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї Східної православної Європи. Уже в 40-х роках. XVII ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії. Серед росіян, що закінчили Академію в XVII ст., були Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співпрацював з Є. Славинецьким у Москві; Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського “Букваря” й “Малої граматики”; Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги з техніки корабельного управління; Б. Шереметьєв, сподвижник Петра І, фельдмаршал та інші. В Київській академії постійно навчались білоруси. Серед них відомий майбутній вчений Симеон Полоцький (1620 - 1680).

Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Особливо великого розвитку набула діяльність києвомогилянців у Росії в перші десятиліття ХVІІІ ст. Ними були засновані школи і семінарії майже в усіх містах Росії - Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові Великім, Тобольську, Іркутську, Холмогорах, Твері, Білгороді, Суздалі, Вятці, Вологді, Коломиї, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, Володимирі на Клязмі та інших містах. Вчителями у цих школах переважно були випускники Академії. У Могилеві була відкрита архієпископом, просвітником і вченим, вихованцем й ректором Академії Георгієм Кониським семінарія, що стала центром освіти й науки в Білорусії.

Культурні зв’язки Києво-Могилянської академії сягали далеко за межі України. В Академію по науку приходили, окрім росіян і білорусів, волохи, молдавани, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці. Культурні діячі Сербії, Болгарії постійно зверталися з проханням надіслати вчителів із славетної Київської Академії.

Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Академічна молодь навчалась в університетах Польщі, Італії, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції, а повертаючись, працювала переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.

Починаючи від Петра І ведеться наступ на українську мову, на її знищення. Приймається ряд заходів, “дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского”, в тому числі закони про заборону друку (1720), а потім - і викладання українською мовою. Академії спочатку “рекомендується” перейти на російську мову, а з 1784 року суворо забороняється читати лекції “сільським діалектом” (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково “с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии”.

З другої половини ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія, після заснування університету у Москві (1755), а згодом і у Харкові (1805), почала втрачати становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії робили непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема, правничий, медичний, математичний тощо. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам’яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію. За розпорядженням царського уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито.

Лише через 175 років (в 1992 році) зі здобуттям Україною новітньої незалежності відбулося офіційне відкриття Університету "Києво-Могилянська Академія". Перед початком нового навчального року перших вступників посвятили у студенти. Почалося відродження Києво-Могилянської Академії.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за віру і національну свободу.

[ред.] Видатні особистості

[ред.] Гетьмани України

[ред.] Митрополити

Дмитро Туптало
Петро Конюшкевич
Іван Максимович

[ред.] Культурні діячі

[ред.] Джерела

"Києво-Могилянська Академія в іменах. XVII-XVIII ст." 2004
З.І. Хижняк, В. К. Маньківський, Історія Києво-Могилянської академії - К.: "КМ Академія" 2003

[ред.] Посилання

Отримано з http://uk.wikipedia.org../../../%D0%BD/%D0%B0/%D1%86/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82__%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE-%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F__f747.html

Категорія: ВНЗ Києва