Ораторська проза
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ОРАТОРСЬКА ПРОЗА. Широке поширення у всіх середньовічних європейських літературах, у тому числі й у давній українській літературі, мали різні жанри О. П.
Один з різновидів О. П. - "учительне", або дидактичне, красномовство. Існувала безліч "слів", повчань, "бесід" на теми християнської моральності. У них засуджувалися пороки - злість, заздрість, гордість, жадібність, розпуста, пияцтво, лихослів'я тощо. Прославлялися чесноти - смиренність, лагідність, богобоязливість, злиденнолюбство, дотримання церковної обрядовості, постійна готовність до покаяння. Домінантою всіх дидактичних повчань була думка про неминучість "страшного суду" і необхідності для кожної людини дотримуватись норм християнської моралі, щоб уникнути мучень у пеклі. Тому проповідники закликали робити добрі справи, остерігатися гріховних вчинків і замолювати їх у постійних щирих молитвах.
Поширеною була тема "кар божих": християнські богослови пояснювали різного роду нещастя - війни, землетруси, посухи, навалу сарани, епідемії - божественною відплатою за гріховність народу цілої країни.
Особливу групу дидактичних "слів" становили повчання, звернені до ченців; у них висувалися суворі вимоги аскетизму, ревного подвижництва, смиренності, безперестанного покаяння і молитви. Такі звернені до ченців завіти читалися, наприклад, у збірниках "Паренесис" (тобто "умовляння") Єфрема Сиріна, "Ліствиця" (тобто сходи, що ведуть до райського блаженства через благочестиві діяння) Іоанна Синайського.
Повчання знаменитого візантійського богослова Іоанна Златоуста (помер 407 р.) були об'єднані в перекладений на Русі з грецької не пізніше XІІ ст. збірник "Златоструй" (див. Збірники незмінного складу).
Значна частина учительних "слів", що оберталися на Русі, належала візантійським богословам і проповідникам: Анастасію Синаїту, Василію Великому, Євсевію Александрійському, Єфрему Сиріну, Іоанну Златоусту, Максиму Сповіднику, Симеону Новому Богослову та ін. У XІ-XІV ст. у цьому жанрі діяли і українські проповідники: Іларіон Київський, Теодосій Печерський, Лука Жидята, Серапіон Печерський, у наступному учительне красномовство на Русі завмирає, поступаючись місцем церковній полеміці, публіцистиці, урочистому красномовству, але зате знову відроджується в XVII ст., в творах українських проповідників - Й. Ґалятовського, Л. Барановича, А. Радзивиловського, Єпифанія Славинецького, Симеона Полоцького та ін. В Московській державі розвивається у творах письменників-старообрядників, насамперед Авакума. У XVII ст. дістає поширення особлива літературна форма - "приклад" - коротке повчальне сюжетне оповідання на теми церковної або світської історії або навіть побутова сценка, що наочно ілюстрували доказувану проповідником думку про згубність гріха і божественну винагороду за добрі діяння.
Інша група пам'ятників О. П. - урочисті "слова" і повчання. Особливо багато святкових "слів" (гомілій) було присвячено найбільш шанованим церковним святам: Різдву Богородиці (відзначається 8 вересня за старим стилем), Воздвиженню чесного і животворящого хреста (14 вересня), Уведенню Богородиці в храм (21 листопада), Різдву Христову (25 грудня), Богоявленню (6 січня), Стрітенню (2 лютого), Благовіщенню (25 березня), Спаса (6 серпня) і Успінню Богородиці (15 серпня), а також рухомим святам - Великодню, Вознесінню і Трійці. Ці свята іменувалися двунадесятими. Присвячувалися гомілії і великим святам: Покрову (1 жовтня), Обрізанню (1 січня), дневі пам'яті апостолів Петра і Павла (29 червня), пам'яті Різдва Іоанна Предтечі (7 липня) і Усікновенню глави Іоанна Предтечі (29 серпня). Похвальні "слова" присвячувалися архангелам, пророкам, апостолам, батькам Богородиці - Йоакиму і Ганні, а також святим - у дні їх успіния або віднайдення мощів.
Значна частина святкових "слів" і похвал належала візантійським богословам - Євсевію Александрійському, Єфрему Сирину, Іоанну Дамаскіну, Іоанну Златоусту, Кирилу Александрійському, і болгарським письменникам - Клименту Охридському й Іоанну Екзарху; з руських авторів особливо відомий своїм циклом урочистих "слів" на Великдень і післяпасхальні тижні Кирило Туровський. У XІ-XVII ст. створюється безліч похвальних "слів", присвячених Адріану Пошехонському, митрополиту Олексію, Антонію Римлянинові (новгородському святому), Борису і Глібу, Варлааму Хутинському, Герману Соловецькому, та ін. подвижникам руської церкви.
Пам'ятники урочистого й учительного красномовства, створені на візантійському ґрунті, зберегли і помножили майстерність античного красномовства, а українські автори гомілій успішно змагалися зі своїми грецькими і болгарськими вчителями.
Учительні "слова" відрізнялися безпосередністю, введенням у текст живих реалій і побутових рис. Але й в учительных проповідях автори вдаються до високого стилю, засуджуючи пороки, що накликали - згідно уявлень того часу - божественний гнів на цілий народ: "Ось уже до 40 років наближається страждання та мука, й данини тяжкі не припиняються, голод, мори на худобу нашу, і досхочу хліба свого наїстися не можемо, і зітхання наші та печаль сушать кості наші. Хто ж нас до цього довів? Наше беззаконня та наші гріхи, наш неслух, наша непокаянність! Молю вас, брати, кожного з вас: вникніть у думки ваші, перегляньте сердечними очима справи ваші. Зненавидіть їх і відкинувши їх, до покаяння прийдете. Гнів Божий припиниться і милість Господня виллється на нас..." - так закликав у тяжкі роки монголо-татарської навали проповідник Серапіон Печерський (переклад І.Жиленко).
І учительні "слова", і пам'ятники урочистого красномовства входили до численних збірників різноманітного змісту (так звані "збірники змішаного складу"), а також у збірники постійного складу, призначені як для богослужіння, так і для домашнього читання.
[ред.] Видання
Красноречие Древней Руси (XI — XVII вв.) / Сост., вступ. ст., подг. текстов и комм. Т. В. Черторицкой.— М., 1987.
[ред.] Література
Архангельский А. С. Творения отцов церкви в древнерусской письменности.— Казань, 1889—1890.—T.1-4; Еремин И. П Ораторское искусство Кирилла Туровского // Еремин И. П. Литература Древней Руси: Этюды и характеристики.—М.; Л., 1966.—С. 132-143; Бегунов Ю. К. Проблемы изучения торжественного красноречия южных и восточных славян IX—XVI веков: К постановке вопроса // Славянские литературы: VII Международный съезд славистов. Варшава, август 1973 г.: Доклады советской делегации.—М., 1973.—С.380-399; Буланин Д. М. 1) “Пандекты” и “Тактикой” Никона Черногорца // Словарь книжников.— Вып. 1.— С. 292-294; 2) “Паренесис” Ефрема Сирина // Там же.—С.296-299; Фомина М. С. Златоструй // Там же.—С.187-190; Прохоров Г. М. “Лествица” Иоанна Синайского // Словарь книжников.— Вып.2, ч.2.— С.9-17; Елеонская А. С. Ораторская проза в литературном процессе XVII века.—М., 1990; Творогов О. В. Древнерусские четьи сборники XII—XIV веков. Статья третья: сказания и гомилии на сюжеты священной и церковной истории // ТОДРЛ.— 1993. — Т. 47.— С. 3-33.
