Повість про розорення Рязані Батиєм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ПОВІСТЬ ПРО РОЗОРЕННЯ РЯЗАНІ БАТИЄМ - один із самих досконалих, на думку дослідників, творів літератури Київської Русі. П., присвячена узяттю Рязані монголо-татарами в грудні 1237 р., дійшла в списках, найстарші з яких датуються другою третиною XVI ст. Більш того, у цих трьох найдавніших списках відбиті три різновиди тексту (за класифікацією Д. С. Ліхачова). Істотно і те, що в старших списках П. читається в складі циклу творів про Николу Заразського, утвореному "Сказанням про перенесення Николина образа з Корсуня до Рязані" (у 1225 р.), П., "Коломенським чудом" (про події 1521 і 1531 р.) і "Родом попівським", доведеним до 1561-1615 р. Таким чином, виникають проблеми про співвідношення старших редакцій П. і про ступінь близькості їхньому архетипові; про художню організацію її тексту і про хронологічні рамки його створення; про час появи Заразського циклу і про співвідношення вхідних у нього творів. В. Л. Комарович вважав, що П. є пізнішим поширенням "Сказання про перенесення Николина образа", а часом створення циклу вважав 1530-1560 р. Д. С. Лихачов на основі вивчення 34 списків XVI-XVIІІ ст. виділив редакції пам'ятника, дав їхню класифікацію, визначив особливості кожної з них. Ним відзначені "різнотипність, різночасність і нерівноцінність" складових творів, підкреслено, що П. "тільки була включена в Заразський цикл", а її створення віднесене до 1-й пол. XІV ст. А. Поппе довів пізніше походження культу Николи Корсунського (Заразського), появу якого зв'язав з 1530-ми рр., до цього ж часу ним відноситься і створення "Сказання про перенесення Николина образа". І. А. Євсєєва на основі вивчення складаючих Заразський цикл творів також прийшла до висновку, що він, за винятком П., був створений у 1530-х рр. і об'єднаний темою чудес Николи і його ікони. Таким чином, П. до включення в цикл близько 200 років існувала як самостійний твір.

Точніше всього історія розгрому Рязані викладена в Новгородському І літописі, куди вона потрапила, як було доведено Д. С. Лихачовим, з рязанського літописання, яке не дійшло до нас, але в П. історичний факт узяття столиці Рязанського князівства став основою літературного сюжету, підпорядкованого чіткому ідейно-художньому задумові автора. Навала монголо-татар сприймалося сучасниками як кінець світу, як "велика кінцева погибель" (порівн. "Повість про битву на Калці","Слово про погибель Руської землі", проповіді Серапіона Печерського). Створена, за спостереженням Н. С. Демкової, на основі структури "літописної повісті" (виклад обставин смерті князя, плач по ньому, поховання, похвала померлому), П., що описала смерть цілого міста і роду рязанських князів, плач по них, розповідь про поховання і похвалу підпорядкувала головній ідеї - "великій кінцевій погибелі" - історичний матеріал. Дії рязанських князів у П. підпорядковані ідеальному уявленню автора про те, як потрібно боротися за рідну землю. Якщо в літописах повідомляється, що князі билися в облозі, то в тексті пам'ятника розказано про те, що вони як рівні виступили назустріч "велицій силі" Батия. Опис битви "рязанського панування" на сюжетному рівні реалізує фразу похвали: "паче міри хоробрі".

У П. монголо-татари стали переможцями не тому, що є переможені, а тому, що їхніх супротивників не залишилося в живих. Федір Юрійович, посланий до Батия з дарунками, був убитий, відмовивши цареві в праві переможця. Загибель Євпраксії з сином - не тільки розповідь про подружню любов, а й підтвердження цього відмовлення. Неможливість залишатися в живих переможеним спонукала Євпатія Коловрата з дружиною в 1700 чоловік напасти на стани Батия. Темою, що з'єднала воєдино всі епізоди П., є тема смерті. Рефрен "вси равно умроша и єдину чашу смертную пиша. Ни єдинъ отъ нихъ возвратися вспять, вси вкупЂ мертвии лежаша" читається в П. тричі (після опису загибелі князів із дружиною; після загибелі Рязані; в авторському плачі над загиблими дружинами) і містить її ключовий образ - "єдиної смертної чаші" для усіх: князів, священиків, народу. З цим зв'язана основна емоційна тональність твору і використання як композиційну одиницю форми плачу. У тексті П. їх 7: над тілом Федора плакав Апониця; про убитого Федора плакав "весь град на мног час"; "в горести души своея" над Рязанською землею, а потім і Рязанню плакав Євпатій Коловрат; над попелищем і убитими братами плакав Інгварь Інгорович; можна говорити і про авторський плач у П. Усі плачі зв'язані способом побудови (сприйняття картини смерті - плач - перехід до нової ситуації), причому їхня розмаїтість досягається за рахунок варіювання (розростання, ускладнення перерахуваннями, подвоєнь) кожної з трьох складових.

Публіцистичність звучання, емоційність плачів, спільність художніх прийомів і, нарешті, основна ідея зближають П. з літературою 70-х рр. XІІІ ст. Допущені історичні неточності можуть бути пояснені не епічною віддаленістю, а художніми завданнями автора (так, наприклад, загибель Олега Красного - по П. першого князя, що загинув за віру, - оточує ореолом святості всіх рязанських князів) або публіцистичними цілями (можливо, боротьба за Муром і Коломну з Московським князівством зробила потрібним присутність у братському війську князів Давида Муромського і Гліба Коломенського).

Талант автора П. відзначався багатьма дослідниками. Д. С. Лихачов писав про "єдиний пам'ятник рязанської літератури, що дійшов до нас": "Створене на попелище, воно зберегло той чудовий "штиб" і точність стилістичного карбу, по яких орієнтується не тільки особиста обдарованість автора, а й приналежність його до цілої школи майстерності". П. уплинула на багато творів пізнішої московської літератури ("Задонщину", "Повість про взяття Царьграда турками" Нестора-Іскандера, "Повість про навалу Тохтамиша" та ін.). У літературі нового часу текст П. був використаний у романі В. Яна "Батий", став поштовхом для створення С. Єсеніним поеми "Євпатій Коловрат".

[ред.] Видання

Лихачев Д. С. Повести о Николе Заразском // ТОДРЛ.—1949.—Т. 7.—С. 282-405; Повесть о разорении Рязани Батыем / Подг. текста, перевод и примеч. Д. С. Лихачева // Изборник (1969).—С. 344—361, 742-745; То же // ПЛДР: XIII век.—М., 1981.— С. 184-203, 554-560; То же // Воинские повести Древней Руси,—С. 96-115, 473; То же / Перевод // Изборник (1986).—С. 150-164.

[ред.] Література

Комарович В. Л. К литературной истории Повести о Николе Заразском // ТОДРЛ.—1947.—Т. 5.—С. 57-72; Лихачев Д. С. 1) Повести о Николе Заразском// ТОДРЛ.—1949.—Т. 7.—С. 257-281; 2) Литературная судьба “Повести о разорении Рязани Батыем” в первой четверти XV в.// Исследования и материалы по древнерусской литературе.—М., 1961.—С. 9-22; 3) К истории сложения “Повести о разорении Рязани Батыем”//АЕ за 1962 год.—М., 1963.—С. 48- 51; 4) Повесть о разорении Рязани Батыем// Лихачев Д. С. Великое наследие.—С. 258-277; 5) Повести о Николе Заразском // Словарь книжников.— Вып. 1.— С. 332—337; Юшин П. Ф. Поэма С. Есенина о Евпатий Коловрате // ИОЛЯ.—1965.—Т. 24.—Вып. 1.—С. 18-28; Евсеева И. А. Анализ формульного стиля “Повести о разорении Рязани Батыем” // Рукописная традиция XVI — XIX ст. на востоке России.—Новосибирск, 1983.—С. 120-125.