Семантика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Семантика (давніше семасіологія), ділянка мовознавства, пов'язана з лексикологією; вивчає значення (теж у діяхронному, іст. перекрої) слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слова за звуковою формою і взаємопов'язанням значеннєвих піль поділяються на полісемні (ручка, гатити) й моносемні (кисень — в узагальненому чи словниковому й конкретному вживанні); виділяються гомоніми (пара), пароніми (рибалка, рибак), антоніми (білий, чорний) й синоніми (блакитний, голубий), за емоційним забарвленням на чуттєвоневтральні з номінативно-комунікативною функцією (назви конкретних речей: побутовізми, техн. професіоналізми й наук. термінологізми та абстрактизми — димар, шило, вуглець, доброта) й чуттєво-забарвлені, що виявляють ще й ставлення мовця до називаної речі чи дії (пейоративізми, в тому ч. ар\отизми й сленґізми — ножище, ходуля, куля, каліка 'нога', пестливі — ніж(еч)ка, евфемізми й табуїзми — нічний метелик, дівчина легких звичаїв 'повія', лихий 'чорт' урочисті й поетизми — правиця, десниця, рам'я 'рука', що за походженням можуть бути спершу іст. — архаїзми й неологізми — чи геогр. алотопізмами — етранжизми, діалектизми). Їх функційне застосування вивчає стилістика. Систематичного викладу укр. С. нема. Питання С. перев. висвітлювалися в працях нормативно-стилістичного характеру і в працях про мову окремих письм. або жанрів (М. Левицький, І. Огієнко, В. Сімович, М. Сулима, М. Гладкий, І. Троян, Б. Ткаченко, В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Білодід, Алла Коваль та ін.). Матеріали з С. окремих слів і груп слів містили журн., насамперед «Рідна мова» (ред. І. Огієнко, 1933-39) і «Питання мовної культури» (ред. М. Жовтобрюх, потім Й. Багмут, пізніше В. Русанівський, 1967 і далі; від 1971 п. н. «Рідне слово»).