Спис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Спис — холодна зброя у вигляді гострого металевого наконечника на довгому дерев'яному держаку, форма якого може бути найрізноманітнішою. Мисливська зброя; рогатина.

[ред.] Історія

Найпростіший спис являв собою пряму обстругану і заточену палицю з твердого дерева завдовжки приблизно на зріст людини. Як правило, вістря для твердості обпалювалося.

Такого влаштування списи вживалися всіма народами до епохи міді включно. Та й пізніше, у період середньовіччя, через брак кращого, прути (чи бамбукові палиці з косим зрізом) могли застосовуватися, як зброя селян.

Досить пізно, всього 12-17 тис. років тому, в епоху мезоліту, списи стали оснащуватися наконечниками каменю чи кістки та розділилися на метальні і рукопашні.

Кидаючі списи тривалий час рішуче переважали, оскільки допускали двоїсте застосування, — адже, ними можна було наносити удари. Тому, навіть і в століття металу, аж до переходу тактики бою в замкнутих порядках, в деяких народів списи й надалі залишалися універсальними. Характерними прикладами, в цьому плані, можуть служити давньогерманська фрамея з наконечником з м'якого заліза і ранньо-середньо-віковий франкський ангон.

У разі, якщо спис призначався для кидка, так і для удару, воїн, зазвичай, носив два списи, — щоб метнувши один не залишитися беззбройним. Або ж обмежувався одним, але забезпечував його шкіряним ременем завдовжки кілька метрів, за який спис після кидка можна було притягнути назад.

Проте, при переході до тактики бою в строю, стало зрозуміло, що для метання потрібен один спис, а для ближнього бою, — другий. Було це не в довжині чи вазі, а в балансі. Кидальний спис мав центр тяжкості зміщений до наконечника, а зброю найзручніше тримати поблизу центру тяжкості, тож двохметровий спис пристосований для метання при використанні в строю майже не видавався б за лінію щитів, зате чіпляв б по ногах три ряди ззаду.

Досить пізно, — лише кілька тисяч років тому, — вже при переході до осідлості, крім кидальних і рукопашних, з'явилися списи і ще одного виду, — загінні, в найбільш простому варіанті котрі представляли собою звичайні палі, але дуже товсті (саме, щоб охопити рукою) і довгі (до 200 см). Призначення таких списів було відображення нападаючого звіра. Загінний спис чи, як його частіше називали, рогатину впирали тупим кінцем в землю, наступали на нього ногою і виставляли уперед вістрі.