Токуґава Іеясу
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Токуґава Іеясу | |
|
徳川家康
|
|
 Портрет Токуґавb Іеясу (з колекції музею "Осацький замок" міста Осака префектури Осака) |
|
| Роки життя | |
| Період | Сенґоку — Едо |
| Народився | 31 січня , 1543 м. Окадзакі |
| Помер | 1 червня 1616 м. Сунпу (75 років) |
| Похований | святилище Нікко-Тосьо-ґу |
| Імена | |
| Дитяче ім'я | Такетійо |
| Доросле ім'я | Мотонобу Мотоясу Мотоясу Іеясу Токуґава Іеясу |
| Посмертне ім'я | Анкоку'ін (安国院) |
| Буддистське ім'я | Суйо Дова (崇譽道和) |
| Божественне ім'я | Тосьо-дайґонґен (東照大権現) |
| Посади | |
| Сьоґунат | сьоґунат Едо |
| Титули | сейї тайсьоґун (1603) |
| Роки правління | 1603 — 1605 |
| Сюзерен | Імаґава Йосімото (1543—1560) Імаґава Удзідзане (1560—1562) Тойотомі Хідейосі (1586—1598) Тойотомі Хідейорі (1598—1614) |
| Рід і родичі | |
| Рід | Мацудайра, Токуґава |
| Батько | Мацудайра Хіротада (松平広忠) |
| Матір | Одай но ката (於大の方) |
| Спадкоємець | Токуґава Хідетада |
| Дружини | |
| Головна дружина | Імаґава Сена (今川瀬名) Хасіба Асахі (羽柴朝日) |
| Наложниці | Загалом 18 наложниць: Йодзюін (養珠院) Сайґо но цубоне (西郷局) Тяа но цубоне (茶阿局) Ейсьоін (英勝院) та інші |
| Діти | |
| Сини | Загалом 11 синів: Мацудайра Нобуясу Юкі Хідеясу Токуґава Хідетада Такеда Нобуйосі (武田信吉) Токуґава Йосінао Токуґава Йорінобу Токуґава Йоріфуса та інші |
| Доньки | Залом 5 доньок |
Токуґа́ва Іея́су (яп. 徳川 家康 (31 січня 1543 – 1 червня 1616) — один із головних військово-політичних лідерів Японії епохи «воюючих країн». Патріарх роду Токуґава. Засновник і перший сьоґун сьоґунату Едо.
Зміст |
[ред.] Імена
Токуґава Іеясу відомий також під іменами:
- Мацудайра Такетійо (松平竹千代) — дитяче ім'я;
- Мацудайра Мотонобу (松平元信) — ім'я, отримане після церемонії повноліття у 1556 році;
- Мацудайра Мотоясу (松平元康) — ім'я, надане сюзереном Імаґавою Йосімото;
- Мацудайра Іеясу (松平家康) — ім'я, прийняте на знак унезалежнення від роду Імаґава у 1562 році;
- Токуґава Іеясу (徳川家康) — ім'я, прийняте у 1567 році;
- Тосьо-дайґонґен (東照大権現) — посмертне божественне ім'я "Великий бог-спаситель, що осяяв Схід"
[ред.] Короткі відомості
Токуґава Іеясу народився у 1543 році, у невеликому самурайському роді Мацудайра, який володів частиною земель провінції Мікава (суч. префектура Аїті). Своє дитинство він провів політичним заручником у сусідніх правителів, які використовували слабких Мацудайра у своїх політичних іграх. Після битви при Окехадзама (1560) Іеясу повстав проти сюзерена, роду Імаґава і уклав союз з його ворогом — Одою Нобунаґою (1562).
У 1560-1580-х роках Токуґаві вдалося розширити свої володіння на схід до провінції Суруґа (суч. префектура Сідзуока) і створити потужну військово-економічну базу для реалізації плану об'єднання "Піднебесної". Після смерті Оди Нобунаґи у (1582), Іеясу вступив у боротьбу за його спадщину, однак програв її Тойотомі Хідейосі і визнав себе васалом останнього (1586). Родові землі Токуґави були конфісковані в заміну на нові, у регіоні Канто з центром у замку Едо (суч. Токіо).
Після кончини Тойотомі Хідейосі, Іеясу скористався внутрішніми чварами у його роді. Він очолив радикальне військове угрупування васалів Тойотомі, і у битві при Секіґахара (1600) ліквідував мозковий центр ворожої родини — адміністраторів і цивільних чиновників на чолі з Ісідою Міцунарі. У двох осацьких кампаніях (1614, 1615) Токуґаві вдалося остаточно ліквідувати Тойотомі та об'єднати країну.
У 1603 році Іеясу отримав титул сьоґуна і заснував третій самурайський уряд — сьоґунат у місті Едо, який проіснував в Японії до 1868 року. Дарувавши японцям довгоочікувані мир і стабільність, Токуґава помер у 1616 році.
[ред.] Молоді роки
Токуґава Іеясу народився 31 січня 1543 року (11 року Тенбун) о четвертій годині ранку у замку Окадзакі. Його батько, Мацудайра Хіротада, був восьмим головою роду Мацудайра і володарем провінції Мікава (суч. префектура Аїті).
Землі цього роду були затиснуті між володіннями агресивних сусідів, які постійно воювали один з одним, тому у роді Мацудайра не вщухали суперечки стосовного обрання союзника. Частина васалів прагнула бути разом із західним сусідом Одою Нобухіде, а інша частина — ратувала за приєднання до Імаґави Йосімото на сході. Свого часу, дідусь малолітнього Іеясу, Мацудайра Кійоясу (1511–1536) став жертвою цих сварок і був зарізаний власними слугами за намагання зблизитися з родиною Ода. Його наступник, батько новонародженого, був більш обережним і слідував волі більшості, яка симпатизувала Імаґаві. Мати Іеясу походила з роду, який традиційно підтримував західних сусідів, тому коли у 1545 році більшість васалів Мацудайра висловились за підтримку східних правителів, її було вигнано з резиденції.
У 1548 році армія Оди напала на землі роду Мацудайра і той попрохав військової допомоги у Імаґави Йосімото. Останній погодився за умови видачі малолітнього Іеясу заручником до своєї цитаделі. Така дія означала б визнання родом-прохачем протекторату Імаґави. Виходу не було і Мацудайра погодились. Однак Ода Нобухіде довідався про наміри противника і викрав шестирічного Іеясу за допомогою своїх агентів. Ода планував посварити Мацудайра і Імаґаву. Проте батько малолітнього заручника вирішив пожертвувати своїм сином заради власної безпеки. Задум Нобухіде провалився. Але він вирішив використати Іеясу пізніше і заточив його у монастир Мансьодзі в місті Наґоя, де протримав три роки. За цей час майбутній сьоґун затоваришував із сином свого викрадача, Одою Нобунаґою.
У 1549 році загинув Мацудайра Хіротада, батько Іеясу. Його зарізав власний охоронець. Мацудайра опинилися без голови. Їх протектор, Імаґава Йосімото, надіслав до їхньої резиденції свого генерала, якого призначив тамтешнім каштеляном. Той обіцяв вирвати Іеясу у Оди і поставити його новим головою роду. Така нагода представилась за три роки, коли Ода Нобухіде сконав від моровиці, а його рід захлеснули внутрішні чвари. Війська Імаґави узяли штурмом прикордонний ворожий замок, у якому захопили живцем сина покійного Нобухіде, Оду Нобухіро. Противники домовилися обміняти останнього на дев'ятирічного Іеясу. Васали родини Мацудайра були надзвичайно раді поверненню нового господаря, однак Імаґава Йосімото обманув їхні очікування, забравши Іеясу до своєї цитаделі у місті Сунпу. Фактично той знову став політичним заручником.
Під час перебування Іеясу у Сунпу, Імаґава планували перетворити його на вірного васала, ліквідувавши формальну автономію його володінь. У 1556 році Йосімото став його названим батьком, провівши церемонію повноліття для молодого заручника. Іеясу отримав ім'я Мацудайра Дзіро Мотонобу. Наступного року його фактичний сюзерен змусив одружитися його на своїй племінниці і дарував йому нове ім'я Мотоясу. Ще через рік, Імаґава доручив Іеясу війська, з якими він успішно виграв свою першу битву, захопивши замок Терабе на західному кордоні.
Роки перебування майбутнього сьоґуна у Сунпу не були "періодом страждань і туги". Хоча він потрапив туди як заручник, Імаґава ставились до нього як до члена родини. Іеясу отримав найкращу за тогочасними мірками освіту від стратега Охари Юсая, і став, завдяки шлюбу, родичем Йосімото.
[ред.] В союзі з Одою Нобунаґою
У 1560 році (3 році Ейроку) Імаґава Йосімото, рушив із величезною армією на захід і вторгся у землі Оди Нобунаґи. Авангард агресорів складали загони Іеясу. Він захопив ворожий замок Одака і ряд прикордонних фортів, у яких розмістив свої сили. Іеясу очікував подальших розпоряджень від головнокомандуючого, але не дочекався. Він отримав термінове повідомлення, що його сюзерен Йосімото загинув від блискавичної атаки гвардійців Оди у битві при Окехадзама.
Ця смерть стала приводом для Іеясу проголосити незалежність. Йому вдалося безпечно вивести із Сунпу свою дружину і сина, та захопити родовий замок Окадзакі. У 1561 році Іеясу відкрито виступив проти Імаґава, узявши штурмом один з їхніх фортів. Наступного, 1562 року (5 року Ейроку) він уклав союз із Ода Нобунаґою, за яким обіцяв воювати з ворогами на сході. Ще через рік, на знак повного розриву із родиною Імаґава, він змінив своє ім'я на Мацудайра Іеясу.
Першочерговим завданням для Іеясу стало створення власної адміністрації та відбудова економіки у провінції Мікава (суч. префектура Аїті). Однак йому на заваді стали буддистські общини, які не захотіли визнавати його владу. Війна з ними тривала з 1564 по 1566 роки і закінчилася повною перемогою Іеясу. Об'єднавши землі провінції, він отримав від імператорського двору титул Мікава но камі (Оборонець Мікави) і змінив своє прізвище на Токуґава, нащадків стародавнього роду Мінамото.
У 1568 році (11 році Ейроку) Іеясу уклав союз із північно-східним сусідом, родом Такеда, проти родини Імаґава. Того ж року він взяв участь у поході Оди Нобунаґи на Кіото, допомігши Асікаґа Йосіакі зайняти посаду сьоґуна.
У 1570 році (1 році Ґенкі) Токуґава спромігся захопити більшу частину провінції Тотомі (суч. префектура Сідзуока), яка належала роду Імаґава. Останній капітулював перед переможцем і зник з японської політичної карти. Токуґава переніс до нових володінь свою резиденцію, збудувавши замок у місці Хамамацу. Не дивлячись на внутрішні проблеми, він особисто разом із двома третинами наявного війська вирушив на допомогу Ода Нобуназі, і переміг сили Асакура й Адзаї у битві при Анеґава.
[ред.] Війна з родом Такеда
До 1569 року (11 року Ейроку) Іеясу перебував у союзницьких відносинах з головою роду Такеда, Такедою Сінгеном. Вони спільно розділили володіння роду Імаґава. Провінція Тотомі (західна частина суч. префектури Сідзуока) відійшла до Іеясу, а провінція Суруґа (східна частина суч. префектури Сідзуока) — Сінгену. Однак Такеда виношували плани захопити Кіото. Існування роду Токуґава заважало їм реалізувати цей план, тому було вирішено знищити його. Того ж самого року, заручившись військовою підтримкою сусідів на сході, армія Такеда вторглася у володіння Іеясу.
Перші атаки ворога Іеясу успішно відбив. Однак ситуація на фронті змінилась, коли у жовтні 1572 року (3 року Ґенкі) Такеда Сінґен особисто очолив свої війська. Токуґава попрохав допомоги у союзника Ода Нобунаґи, але той сам був втягнутий у воєнні дії проти родів Адзаї, Асакура та буддистських повстанців, тому вислати підкріплення не зміг. Іеясу довелося протистояти агресору самотужки. Перша битва при Ітіґендзака (13 жовтня), у якій сили нападників здобули перемогу, засвідчила неспроможність Іеясу протистояти злагодженій військовій системі Сінгена, яка славилися на всю тогочасну Японію.
Ця поразка засвідчила слабкість Іеясу і дала сигнал місцевій знаті переходити на бік військ Такеди. У грудні пав один із головних замків провінції Тотомі — фортеця Футамата. Бачучи скрутність положення Іеясу, Ода Нобунаґа вислав до нього 3000-й контингент. Однак це не врятувало ситуацію. Війська союзників, які разом нараховували лише 11 тисяч, мусили протистояти 25-ти тисячній добре вишколеній армії Такеди Сінгена. Останній захоплював один за одним форти і укріплення Іеясу, поступово ізолюючи його резиденцію.
Незважаючи на протести генералів контингенту Оди, Токуґава вирішив дати військам агресора останній бій. 25 січня 1573 року він вивів свої загони у тил ворога і атакував його. Почалася знаменита битва на рівнині Мікатаґахара. Війська Такеди Сінгена вдали що відступають, однак приблизивши до себе армію противника вдарили по ній з усієї сили. Бій закінчився нищівною поразкою військ Іеясу. Той ледве вирвався з кола оточення, повернувшись до свого замку-резиденції із залишками своїх військ.
Проте, як згадують тогочасні хроніки, "Небеса не полишили Токуґаву". Його головний ворог, Такеда Сінґен, захопивши у лютому 1573 року (4 року Ґенкі) замок Нода, раптово захворів. З цієї причини війська Такеди полишили володіння Іеясу і повернулися додому. У дорозі їхній тяжкохворий головнокомандувач сконав. Аби переконатись в тому, що Такеда Сінґен помер, у травні того ж року Іеясу штурмував ряд фортів і замків, які захопив противник у його володіннях. Зважаючи на те, що сили ворога ніяк не зреагували на випади Токуґави, більшість місцевих володарів, які ще вчора переходили на бік Такеди, поспіхом визнали свою залежність від Іеясу.
Однак у травні 1574 року (2 року Тенсьо) новий лідер роду Такеда, Такеда Кацуйорі, вирішив реалізувати плани покійного батька по захопленню столиці Кіото. Він вторгся з 15 тисячною армією у володіння Токуґави і спромігся захопити високогірний замок Такатендзіндзьо. Через рік проти нього виступили об'єднані 30-ти тисячні сили Оди Нобунаґи і Токуґави Іеясу. 29 червня 1575 року (3 року Тенсьо) у битві при Наґасіно війська союзників наголову розгромили армію роду Такеди. Ворог втратив багатьох визначних полководців і багато живої сили. Іеясу знову повернув собі владу над втраченими володіннями. Знищення роду Такеди стало справою часу.
У 1579 році (7 році Тенсьо), за наказом Оди Нобунаґи, Іеясу скарав на смерть свою дружину і старшого сина за підозрою у змові проти нього і укладанні таємного договору з родом Такеда. У березні 1581 року він повернув собі замок Такатендзіндзьо.
У лютому 1582 році розпочалась повномасштабна кампанія військ Оди і Токуґави проти роду Такеда. Іеясу відповідав за завоювання провінції Суруґа. Ворог, фінанси якого були підірвані частими походами, а найкращі генерали були убиті у битві при Наґасіно, не мав сил протистояти наступаючим союзникам. Багато вельмож без бою переходили на бік Іеясу. Через місяць після початку кампанії, Такеда Кацуйорі з дружинами і дітьми вчинили сеппуку, поклавши край існуванню роду Такеда. За свої подвиги, Іеясу отримав від Оди Нобунаґи провінцію Суруґа.
[ред.] Інцидент у храмі Хоннодзі
У травні 1582 року (10 року Тенсьо) Іеясу відвідав резиденцію Оди Нобунаґи — розкішний замок Адзуті. Однак вже наступного місяця, коли Токуґава оглядав портове місто Сакаї, один з найбільших японських торгових центрів того часу, він дізнався про загибель Нобунаґи у кіотському храмі Хоннодзі від руки васала Акеті Міцухіде. Останній одразу розпочав полювання за Іеясу, через те що той був союзником Оди і міг підняти війська проти заколотників. Для Акеті це була гарна нагода, оскільки Іеясу знаходився дуже далеко від своїх володінь. Вислизнути з небезпеки Токуґаві допомогли загони ніндзя з провінції Іґа (суч. префектура Міє), які провели його таємними гірськими ходами до його володінь у Мікава (суч. префектура Аїті). Повернувшись, Іеясу планував зібрати війська, щоб розбити Акеті Міцухіде і стати фактичним спадкоємцем Оди Нобунаґи. Однак його випередив Хасіба Хідейосі, який блискавично вивів експедиційні війська роду Ода з регіону Тюґоку і у битві при Ямадзакі розтрощив заколотників.
Між тим, зі смертю Нобунаґи у 1582 році, у завойованих ним володіннях роду Такеда почалось повстання місцевої знаті. Адміністрація Оди, яка не поважала тамтешніх звичаїв, була перебита. У провінціях Каї (суч. префектура Яманасі), Сінано (суч. префектура Наґано) і Кодзуке (суч. префектура Ґунма) утворився вакуум влади.
На відміну від васалів Оди, Іеясу зважав на традиції підкорених. Особливо він шанував покійного Такеду Сінґена, незважаючи на те, що той був його найзапеклішим ворогом. Завдяки цьому Іеясу залучив на свій бік багатьох генералів і слуг знищеного роду Такеда і отримав привід для "законного повернення земель Такеди" у лоно власних володінь. Він негайно відправив армію для реалізації цього плану.
Однак апетити Іеясу поділяли його сусіди — роди Уесуґі та Ґо-Ходзьо. Вони також відрядили війська до цих трьох провінцій. У результаті декількамісячного конфлікту Іеясу вийшов переможцем. Він захопив більшість земель роду Такеда і став володарем 5 провінцій (Каї, Сінано, Суруґа, Тотомі та Мікава).
Забезпечивши себе новими володіннями та величезним контингентом новобранців Токуґава почав готуватися до війни з Хасібою Хідейосі.
[ред.] Іеясу і Хідейосі
[ред.] Війна
У 1583 році (11 році Тенсьо) Хасіба Хідейосі розбив опозиційні сили Сібати Кацуіє і став фактичним спадкоємцем Оди Нобунаґи. Проте залишки роду Ода на чолі із Одою Нобуо не бажали визнавати існуючий стан речей. Вони уклали з Іеясу договір про спільні дії проти "узурпатора" Хідейосі. У березні 1584 року (12 року Тенсьо) війська Хасіби і коаліційні сили Токуґави та Оди зійшлися у провінції Оварі (суч. префектура Аїті). Армія першого нараховувала близько 100 тисяч вояків, а загони самураїв коаліції не перевищували 50 тисяч.
Кількісна перевага противника робила перемогу Іеясу ілюзорною. Однак перша ж сутичка 17 березня 1584 року (бій при Хаґуро) засвідчила перевагу сил Токуґави і виявила слабкі місця громіздкої армії його противника. Хасіба Хідейосі був наляканий військовим генієм Іеясу і зупинив наступ своїх полків, зайнявши вичікувальну позицію. Проте вже у квітні терпець Хідейосі урвався і він вислав проти Токуґави 20 тисячний загін під командуванням свого небожа Хасіби Хідецуґу. Але у битві при Комаккі-Наґакуте Іеясу спромігся знешкодити ворожу армію і змусити її командира тікати.
Бачучи, що фронтальним наступом Іеясу не здолати, Хасіба Хідейосі вирішив ліквідувати його партнера по коаліції — Оду Нобуо. Останній не зміг опиратися чисельній армії ворога. У листопаді 1584 року Ода підписав із Хідейосі мир, визнавши свою васальну залежність від нього. Оскільки з падінням Оди Нобуо, Іеясу втрачав привід до війни, він уклав перемир'я з противником. В якості гарантії миру він надіслав Хідейосі свого онука. Однак Іеясу формально продовжував залишатися незалежним.
У 1585 році (13 році Тенсьо) Хасіба Хідейосі підкорив собі увесь регіон Кінкі та острів Сікоку. Забезпечивши свої тили, він перетворився на велику загрозу для роду Токуґави. В цей час, користуючись конфліктом між Хідейосі та Іеясу, з під влади останнього вийшли володарі північних районів провінції Сінано (суч. префектура Наґано) — рід Санада. Для заспокоєння непокірних Токуґава вислав військо, яке однак зазнало поразки. Аби посилити свої позиції Іеясу уклав зі східним сусідом, родом Ґо-Ходзьо, союз. Проте цього разу спалахнула сварка між його васалами. Одні наполягали на боротьбі з Хідейосі, інші — на визнанні його сюзеренітету. Таким чином, Іеясу опинився у дуже скрутному становищі: його землі розпадалися, а підлеглі розпочали внутрішні чвари.
Тим часом, Хасіба Хідейосі продовжував реалізацію плану по підкоренню роду Токуґава. Аби посилити вплив своєї "п'ятої колони", у квітні 1586 року (14 року Тенсьо) він видав заміж за Іеясу свою сестру Асахі. Токуґава прийняв нову дружину, але васалітету не визнав. Тоді Хідейосі відправив у жовтні до Іеясу свою матір заручником, прохаючи визнати свій сюзеренітет.
Врешті-решт, зважаючи на небезпеку ззовні і на загострення внутрішньої боротьби у власному роді, Токуґава вирішив визнати верховенство Хасіби. 26 жовтня 1586 року він прибув до його резиденції в Осаку. Наступного дня на аудієнції у Хідейосі, Іеясу офіційно попрохав прийняти його "під міцну руку роду Хасіба".
[ред.] Під владою Тойотомі
У вересні 1587 року (14 року Тенсьо), Хідейосі, який минулого року отримав від імператора аристократичне прізвище Тойотомі, випрохав у двору посаду імператорського радника для Іеясу і віддячив тим самим йому за визнання свого сюзеренітету. Наступного року він обсудив із Токуґавою план кампанії проти володаря регіону Канто — роду Ґо-Ходзьо.
1590 році (18 році Тенсьо) війська Тойотомі Хідейосі й усіх його підконтрольних володарів, включаючи Іеясу, кількістю у 200 тисяч самураїв оточили головну цитадель Ґо-Ходзьо і за декілька місяців облоги узяли її. За наказом Хідейосі новозавойовані землі були передані Токуґаві, у заміну на його старі родові володіння. Хоча прибуток нових земель був вищий за старі, влада Іеясу у них була неміцною — він залишався "чужинцем" для більшості місцевої знаті. Окрім цього, велика частина земель була нерозроблена, а комунікації не розвинені. Незважаючи на ці труднощі, Іеясу та його васали спромоглися за короткий термін підняти економіку регіону Канто, відремонтувати транспортні шляхи, спорудити міцні замки і відкрити багато портів міжнародної торгівлі. За десять років було створено потужну соціально-економічну базу, яка у майбутньому забезпечила перемогу Іеясу у боротьбі за об'єднання Піднебесної і стала новим політичним центром Японії.
У 1592 році (1 рік Бунроку) Тойотомі Хідейосі розпочав війну у Кореї. Іеясу був одним із кандидатів до експедиційної армії, але оминув вербування, посилаючись на війну із "залишками самурайських ватаг родини Ґо-Ходзьо". Перед смертю Хідейосі у вересні 1598, він увійшов до опікунської Ради п'яти старійшин при його синові Тойтомі Хідейорі, обіцяючи підтримку роду Тойотомі після кончини свого сюзерена.
[ред.] Битва при Секіґахара
18 вересня 1589 року помер Тойотомі Хідейосі. Його п'ятирічний син Хідейорі став формальним правителем країни, якою фактично правила замість нього опікунська рада п'яти старійшин та рада п'яти управителів. Іеясу був найвпливовішим членом ради старійшин, і не забарився скористатися слабкістю роду Тойотомі. Токуґава уклав союзи із володарями, які були налаштовані проти Хідейосі за його життя, і готувався до війни.
Будучи васалом роду Тойотомі, Іеясу виступав від його імені, збираючи невдоволених самураїв покійного сюзерена. До нього приєдналися так звана "група мілітаристів" цього роду, представники якої не розумілися на політиці і господарюванні, але жили за рахунок війни. Їм протистояла "група цивільних" на чолі з видатним адміністратором і головою ради п'яти управителів Ісідою Міцунарі. Конфлікт виглядав, як суперечка між васалами роду Тойотомі, але де-факто був протистоянням Токуґави Іеясу, який прагнув захопити Японію у свої руки, та Ісіди Міцунарі, котрий прагнув зберегти владу в країні для Тойотомі Хідейорі.
Прибічники Іеясу сформували так-звану "східну коаліцію", а оборонці Ісіди — "західну". Перші були переважно володарями східно-японських земель, в той час як другі панували на Заході Японії.
У 1599 році (4 році Кейтьо) помер Маеда Тосіїє, єдиний член Ради опікунів, який міг протистояти Іеясу відкрито. Це розв'язало руки Токуґаві і він оголосив, що збирається покарати непокірних роду Тойотомі. У червні 1600 року (5 року Кейтьо) Іеясу розбив ворожий рід Уесуґі та рушив на Кіото.
21 жовтня 1600 року армії Токуґави та Ісіди зустрілись на вузькому полі Секіґахара. Сили "східної коаліції" нараховували близько 100 тисяч самураїв, у той час як війська "західної" складалися лише з 80 тисяч. Початок битви при Секіґахара ознаменувався перевагою загонів "західників". Зокрема, завзято билися загони японських християн під командуванням Конісі Юкінаґи. Однак хід битви на користь Іеясу змінило зрадництво. Генерал Кобаякава Хідеакі, якому Токуґава наобіцяв нові землі і титули, врізався з флангу у штаб Ісіди Міцунарі і змусив війська "західної коаліції" тікати з поля бою.
Битва закінчилась повною перемогою Іеясу. Ісіду Міцунарі разом з його генералами було захоплено у полон і страчено. "Західна коаліція" припинила існування. Токуґава Іеясу став фактичним володарем Піднебесної.
Після перемоги Іеясу одразу ж перерозподілив наново землі переможених ним володарів. Найбільші частини отримав сам Токуґава і його безпосередні слуги. Другими після них були васали Тойотомі, які примкнули до його сил напередодні битви при Секіґахара. На останньому за кількістю земель місці були рід Тойотомі, васалом якого Іеясу поки що залишався, рід Морі та рід Сімадзу. Показовим було те, що Кобаякава Хідеакі, який вирішив долю битви нагороджений не був. Іеясу не хотів заохочувати зрадництво.
[ред.] Створення сьоґунату
Після перемоги у битві при Секіґахара, у 1603 році (8 році Кейтьо) 60-річний Іеясу отримав від імператора титул "Великого сьоґуна завойовника варварів". Він відкрив новий самурайський уряд — сьоґунат у місті Едо (суч. Токіо). Це був третій і останній сьоґунат після аналогічних,які були створені родами Мінамото і Асікаґа. Панування нового уряду тривало понад 250 років.
У 1605 році (10 році Кейтьо) Іеясу передав титул сьоґуна своєму синові Токуґаві Хідетаді. Цим він хотів уникнути проблеми спадкоємства і ослаблення роду, які знищили досягнення його попередників — Оди Нобунаґи і Тойотомі Хідейосі. Усі важелі влади Іеясу продовжував тримати у своїх руках.
У 1607 році (12 році Кейтьо) Іеясу переніс свою резиденцію до міста своєї молодості Сунпу, залишивши свого сина в Едоському замку. Саме там відставний сьоґун займався створенням урядової системи, яка б гарантувала довговічність його сьоґунату.
У 1611 році (16 році Кейтьо) Токугава відвідав коронацію імператора Ґо-Мідзуно'о у місті Кіото. Під час цього візиту Іеясу змусив свого формального сюзерена, Тойотомі Хідейорі, прибути до нього у столицю. У японському тогочасному суспільстві особи вищі за соціальним статусом не відвідували нижчих. Тому відвідини Іеясу сюзереном Хідейорі тлумачилися середньовічним японцями як неформальне визнання родом Тойотомі влади сьоґуна як вищої.
За два роки поспіль, 1613 року (18 року Кейтьо), Іеясу обмежив права столичних аристократів куґе та імператорського двору, які до цього моменту часто втручалися у японську політику, натравлюючи самурайські роди один на одного.
У 1615 році (1 році Ґенна) Токугава видав "Заборони самурайським родам", у яких заклав основи існування військової страти Японії на подальші десятиліття. Самураї були перетворені з вояків-землевласників на безземельних міських чиновників.
[ред.] Політика щодо Європи
На відміну від Оди Нобунаґи, який підтримував стосунки з Португалією та Іспанією, а також сприяв поширенню католицтва у Японії, Токугава віддавав перевагу відносинам з протестантськими Нідерландами. З 1605 року консультантом Іеясу у питаннях європейської політики став англійський моряк і голландський агент Вільям Адамс. Завдяки порадам останнього, сьоґуни Токугава почали проводити політику винищення християнства у країні, яка призвела до закриття Японії для Заходу. Монополію мати стосунки і торгувати з японцями отримали лише голландці. У 1614 році Іеясу видав указ, який заборонив перебування "білих" іноземців і християн у його країні. Почались репресії і масові показові розп'яття віруючих. Невелика група християн втекла на іспанські Філіппіни, а більша частина була силою обернена у буддизм.
[ред.] Знищення роду Тойотомі
Для Іеясу існування роду Тойотомі залишалося перепоною на шляху об'єднання Японії. Цей рід залишався формальним головою самого сьоґуна, а також продовжував мати багато впливових васалів. Після смерті Іеясу, Тойотомі мали усі шанси відновити свої сили і повернути собі владу у країні. Аби цього не сталося, необхідно було ослабити рід противника або навіть назавжди позбутися його.
Іеясу виснажив скарбницю роду Тойотомі різноманітними будівельними проектами, які він здійснював від імені свого сюзерена, Тойотомі Хідейорі, і за його рахунок. Особливо на руку Токуґаві зіграла смерть трьох старійшин ворожого роду у 1611 році (18 році Кейтьо). З настанням 1614 року (19 року Кейтьо) Іеясу вирішив остаточно ліквідувати рід Тойотомі і почав реалізацію цього плану.
Приводом для конфлікту між Токуґавою і Тойотомі стали написи на дзвонах храму Хокодзі, який був відновлений коштом Тойотомі Хідейорі. Ці написи, хоча і не містили негативних висловів стосовно Іеясу, були розтлумачені ним як прокляття на його адресу. Токуґаву підтримали залежні від нього кіотські вчені монахи, які підтвердили його безпідставне тлумачення і звинуватили рід Тойотомі у всіх гріхах.
Спроби роду Тойотомі пояснити істинне значення написів провалились. Іеясу не бажав зустрічатися з посланцями. Боячись розправи, Тойотомі Хідейорі почав збирати до своєї резиденції-замку в Осаці самураїв-ронінів з усієї Японії. Іеясу лише цього і чекав. Розцінивши дії роду Тойотомі як ворожі, він оголосив йому війну.
[ред.] Зимня осацька кампанія
У листопаді 1614 року (19 року Кейтьо) Іеясу приступив до облоги Осацького замку — головної цитаделі роду Тойотомі. Військо Іеясу нараховувало понад 200 тисяч чоловік. Замок не штурмували, а вели локальні бої за форти, прилеглі до нього. Фронтальна атака на Тойотомі означала б самогубство, оскільки замок Осаки славився своєю важкоприступністю.
У більшості сутичок сили Іеясу виходили переможцями, завдяки своїй чисельній перевазі. Виключення становили бої за Санадівський редут, який обороняв генерал противника Санада Юкімура, при якому загони Токуґави були розбиті.
Наступив грудень, а замок залишався у руках ворога. Іеясу вирішив застосувати важку артилерію і декілька днів обстрілював головну башту замку. Наляканий гарматами Тойотомі Хідейорі відправив посольство з пропозиціями миру. Аби виторгувати кращі умови, Іеясу продовжував обстрілювати позиції противника під час самих переговорів. Обидві сторони домовились припинити бойові дії і укласти мир за умови руйнування більшої частини укріплень Осацького замку та розпуску військ. На січень 1615 року (20 рік Кейтьо) головна цитадель Тойотомі перетворилася на незахищену фортецю.
[ред.] Літня осацька кампанія
Зрозумівши, що ліквідація укріплень Осацького замку — це прямий шлях до знищення власного роду, Тойотомі почали їх відбудовувати. Іеясу дізнався про це і поставив їм ультиматум: припинити відбудову замку, розпустити ватаги ронінів та залишити замок у Осаці в обмін на той, який укаже сьоґун. Звичайно ж, Тойотомі Хідейорі не погодився і Токуґава вдруге оголосив йому війну.
Іеясу знову підійшов до Осацького замку. Тепер це вже була не славетна цитадель, а невелика фортеця. Рід Тойотомі, який втратив вигідні позиції з ліквідацією укріплень, вирішив не оборонятися, а наступати. Однак найкращі генерали Тойотомі Хідейорі один-за-одним загинули під час атак. Серед них був і Санада Юкімура, який врізався у штаб Іеясу, повалив його прапори та хоругви, але загинув під списами ворожих гвардійців. Бачучи безвихідність положення, Тойотомі Хідейорі і його мати пані Йодо вчинили ритуальне самогубство сеппуку. Фортеця пала, а рід Тойотомі припинив своє існування.
[ред.] Смерть
Ставши повновладним і єдиним правителем Японії, Іеясу був нагороджений імператором посадою головного міністра країни дайдзьо-дайдзін у 1616 році (1 році Ґенна). Однак за декілька місяців після цього він тяжко захворів. Причини хвороби точно невідомі. Серед головних згадуються харчове отруєння і венеричні хвороби. Токуґава любив добре поїсти і провести час з жінками, тому не дивно що здоров'я літнього сьоґуна у відставці не витримало надмірних навантажень.
1 червня 1616 року, о 10 годині ранку, 75-річний Іеясу помер у замку Сунпу. "Першого сьоґуна" поховали у святилищі Нікко Тосьоґу (суч. префектура Тотіґі). Йому було надане посмертне ім'я Тосьодайґонґен (東照大権現 "Великий бог-спаситель, що осяяв Схід") і зараховано до японських божеств камі.
[ред.] Дивіться також
[ред.] Джерела і література
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. - Київ: "Аквілон-Прес", 1997. - 256с.
- Sadler A. L. The Maker of Modern Japan. (1937). Charles E. Tuttle Company (перша англомовна біографія Іеясу)
- 中田祝夫編. 三河物語 : 原本／大久保忠教著; 東京, 勉誠社,1970, 2冊.
[ред.] Посилання
- ↑ За переказами, Токуґава Іеясу дуже цінував цей портрет і показував його лише відданим васалам. Він нагадував Іеясу про його ідіотський задум перемогти армію Такеди одним махом у відкритому бою і служив пересторогою не повторювати подібних безглуздих вчинків у майбутньому.
