Українська абетка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Українська абетка — сукупність літер, прийнятих в українській писемності та розміщених у певному усталеному порядку. Українська абетка сформувалася на основі кирилиці, що поширилася в Київській Русі із прийняттям християнства і протягом 10 — 18 ст. зазнавала змін у зв’язку з потребою пристосувати її до звукового складу народного мовлення. Староукраїнська абетка успадкувала всі літери давньої кирилиці, але у зв’язку з розвитком фонетичної системи української мови (занепад зредукованих і зумовлені цим фонетичні процеси, перехід Ѣ > І і т. д.) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами і новоутвореними звуками, що в староукраїнській писемності спричинювалося до змішування літер на письмі (и ~ і ~ ы; ѣ ~ е ~ и ~ і, ъ ~ ь тощо) і руйнування правописних традицій. Цей неусталений правопис протягом 13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався в напрямі його узгодження із звуковою системою та граматичною будовою української мови, хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних правописних норм цього досягти не вдалося. На розвиток української писемності та впорядкування української абетки мала вплив російська реформа письма 1708—1710, за якою з алфавіту було усунуто як непотрібні літери ω ( «от», омега), ψ («псі»), ξ («ксі»), ѕ («зело»), v («іжиця»), остаточно вилучено Ѫ («юс великий») і Ѧ («юс малий»), уведено літеру Е замість ıє, узаконено спорадично вживану раніше літеру я замість ıа, ıа тощо. Проте в алфавіті ще залишалися літери ѳ («фіта»), ѣ («ять»). Було спрощено також друкований шрифт, який дістав назву «гражданська азбука» (гражданський шрифт), У 18 ст. цей шрифт поширився в Східній Україні, де його пристосовували до звукового складу укр. літ. мови. Протягом 19 ст. було запропоновано вживання нових літер, які збереглися і в сучасній українській абетці: і (О. Павловський, 1818), є (правопис «Русалки Днѣстровоі», 1837), ї (правопис Пд.-Зх. відділення Російського географічного товариства, 1873). У 2-й половині 19 ст. з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ; за різними звуками закріпилися літери ы, і. В Західній Україні гражданську абетку вперше використала «Руська трійця» у збірці «Русалка Днѣстровая»; з 70-х pp. 19 ст. нею стали користуватися «москвофіли» та ін. 1895 «Руський правопис», виданий галицькою Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріпив гражданський шрифт і фонет. правопис у Галичині. На Наддніпрянщині українська абетка і графіка сформувалися в їхньому сучасному вигляді після 1905, що засвідчив «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка. Згідно з правописом 1933 було вилучено літеру ґ, відновлену в третьому виданні «Українського правопису» (1990).
Також, історично, існувало декілька проектів латинської абетки для української мови, які однак не поширилися. Так сталося, зокрема, з політичних причин.
Сучасна українська абетка складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки (б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ), 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два (й + е, й + у, й + а: має, юнак, в’янути); літера ї завжди позначає два звуки (й + і: їжа, з’їзд); літера й перед о позначає приголосний j (його), а в ін. позиціях — нескладовий голосний і (йду, гай); літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м’якості приголос. звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ɦ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [g] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] (щука). Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.
[ред.] Назви букв і вимова
| Велика | Мала | Назва | IPA | X-SAMPA | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|
| А | а | а /a/ | /a/ | /a/ | |
| Б | б | бе /be/ | /b/ | /b/ | |
| В | в | ве /ve/ | /v/, /w/ | /v/, /w/ | |
| Г | г | ге /ɦe/ | /ɦ/ | /h\/ | |
| Ґ | ґ | ґе /ge/ | /g/ | /g/ | |
| Д | д | де /de/ | /d/ | /d/ | |
| Е | е | е /e/ | /e/ | /e/ | |
| Є | є | є /je/ | /je/, /ʲe/ | /je/, /'e/ чи /_je/ | |
| Ж | ж | же /ʒe/ | /ʒ/ | /Z/ | |
| З | з | зе /ze/ | /z/ | /z/ | |
| И | и | и /ɪ/ | /ɪ/ | /I/ | |
| І | і | і /i/ | /i/ | /i/ | |
| Ї | ї | ї /ji/ | /ji/ | /ji/ | |
| Й | й | й /ɪj/, йот /jot/ | /j/ | /j/ | |
| К | к | ка /ka/ | /k/ | /k/ | |
| Л | л | ел /el/ | /l/ | /l/ | |
| М | м | ем /em/ | /m/ | /m/ | |
| Н | н | ен /en/ | /n/ | /n/ | |
| О | о | о /o/ | /o/ | /o/ | |
| П | п | пе /pe/ | /p/ | /p/ | |
| Р | р | ер /er/ | /r/ | /r/ | |
| С | с | ес /es/ | /s/ | /s/ | |
| Т | т | те /te/ | /t/ | /t/ | |
| У | у | у /u/ | /u/ | /u/ | |
| Ф | ф | еф /ef/ | /f/ | /f/ | |
| Х | х | ха /xa/ | /x/ | /x/ | |
| Ц | ц | це /ʦe/ | /ʦ/ | /ts/ | |
| Ч | ч | че /ʧe/ | /ʧ/ | /tS/ | |
| Ш | ш | ша /ʃa/ | /ʃ/ | /S/ | |
| Щ | щ | ща /ʃʧa/ | /ʃʧ/ | /StS/ | |
| Ю | ю | ю /ju/ | /ju/, /ʲu/ | /ju/, /'u/ чи /_ju/ | |
| Я | я | я /ja/ | /ja/, /ʲa/ | /ja/, /'a/ чи /_ja/ | |
| Ь | ь | м’який знак /mjaˈkɪj znak/ |
/ʲ/ | /'/ чи /_j/ | |
| ’ | апостроф /aˈpos.trof/ |
– | – |
