Ягіч Ватрослав
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ватрослав Ягіч (хорв. Vatroslav Jagić) (6 липня 1838, Вараждин, Хорватія — 5 серпня 1923, Відень) — хорватський лінгвіст, палеограф і археограф, літературознавець, історик, філолог-славіст.
Народився у м. Вараждин (Хорватія). Після закінчення у 1860 відділення класичної філології Віденського университету тривалий час працював викладачем грецької і латинської мов у Загребській гімназії. Одночасно був секретарем Ради у справах середніх навчальних закладів Хорватії, редактором філологічної частини журналу «Літератор» (1863-66), секретарем літературно-наукового і просвітнього товариства «Матиця Іллірська». У 1870 здобув науковий ступінь доктора філософії у Лейпцизькому та доктора слов’янської філології у Петербурзькому університетах. Професор Новоросійського (1872-74), Берлінського (1874-80), Петербурзького (1880-86) та Віденського (1886—1908) університетів. Член Югослов’янської академії наук і мистецтва у Загребі (1867), Краківської (1878) і Петербурзької (1880) академій наук, Сербської Матиці у м. Нові-Сад, Товариства сербської літератури у Белграді, Наукового товариства ім. Шевченка (1903). Ягіч багато зробив для організаційного розвитку науки: став засновником першого міжнародного славістичного журналу («Архів слов’янської філології»(«Аrchiv für slavische Philologie»), 1875—1920); виступив ініціатором видання і був редактором «Енциклопедії слов’янської філології» (виходила в Петербурзі протягом 1908-29, видання не закінчене). Автор близько 700 досліджень з різних галузей слов’янознавства. Опублікував багато пам’яток слов’янської писемності (Зографське, Маріїнське, Добрилово Євангелія, Болонський Псалтир та ін.).
Ягіч автор праць з палеографії, старослов’янської мови та її історії («Чотири критико-палеографічні статті», 1882; «Питання про руни у слов’ян», 1911; «Глаголичне письмо», 1911; «Історія виникнення церковнослов’янської мови», 1913); історії науки і культури слов’ян («Історія слов’янської філології», 1910; «Джерела до історії слов’янської філології», «Історія сербо-хорватської літератури», 1871), дослідження про Ю.Крижанича та ін. Для вивчення історії слов’янських народів особливе значення мають дослідження Ягіча про діяльність просвітителів Кирила та Мефодія, публікація окремих важливих правових пам’яток (Поліцький статут, Вінодольський закон та ін.) з коментарями. Досліджував давньоукраїнські пам’ятки, яким присвятив низку праць - "Галицьке Євангеліє 1144", «Іван Ужевич - граматик 17 ст.» та ін. Значну увагу приділяв вивченню української мови і літератури (використовував опрацьовані матеріали, зокрема, граматики Л.Зизанія, М.Смотрицького у своїх працях), фольклору, народної поезії. Питання фонетики і морфології української мови ґрунтовно розглянув у рецензії на працю «Нарис звукової історії малоруського наріччя» П.Житецького. Наукові праці Ягіча були знані й високо оцінені українськими вченими та письменниками О.Калужняцьким, О.Колессою, О.Маковеєм, К.Студинським, І.Франком, В.Щуратом та ін.
Студії староц.слов. мови Я. остаточно встановили, що в основі цієї мови лежали слов. македонські говірки, а її першою абеткою була глаголиця, висновки, що мають значення й для вивчення історії української мови й літератури (підсумовано в його «Entstehungsgeschichte der kirchenslavischen Sprache», 1913). У його «Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянском языке» (1896) Я. опублікував мовознавчі тексти середньовіччя і прокоментував стародавні підходи до слов. мов, а в «История славянской филологии» (1910) подав докладний синтетичний огляд слов. філології аж до кін. 19 ст., включаючи й укр. У своїх працях про «давньоруську» мову, «Четыре критико-палеографические статьи» (1882) і особливо в «Критические заметки по истории русского языка» (1889), що постали з його заперечення поглядів Соболевського, Я. дав широку і об'єктивну характеристику староукр. фонології й морфології, хоч і приймав існування спільної «давньоруської» мови. Його докладний огляд «Очерка звуковой истории малорусского наречия» П. Житецького (1876) трактував також історію української мови, тоді як укр. діялектологія була збагачена його характеристикою діялектів Бачки й Банату.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Дем'янчук В. Гнат (Ватрослав) Яґіч, 1838 — 1923. К. 1923 (спершу в Записках іст.-філол. відділу УАН, 4, 1923);
- Материалы для биографического словаря действительных членов Имп. Академии Наук, 2. П. 1917;
- дальша література в Енциклопедиjа Jугославиjе, 4. Загреб 1960.
