Історичні передумови конституційного процесу
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Історичні передумови
Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні сягають часів Київської Русі і біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська Правда», а також відомі науковому світові пізніші історичні пам'ятки правової культури України - «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького«Березневі статті» (інші назви - «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького»).
Початком історії українських конституцій вважається 5 квітня 1710 pоку, коли в м.Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом. Конституція закріплювала створення незалежної української козацької держави в межах етнографічної національної території визнану Зборівською угодою 1649 pоку. Державна влада поділялася на законодавчу - Генеральна Рада, виконавчу - гетьман та його уряд i судову - Генеральний Суд. Визнавалося право міст на самоврядування та державу, право соціального захисту малозабезпечених. Хоча не вдалося у повній мірі реалізувати Конституцію, вона діяла на Правобережній Україні до 1714 pоку. На думку як вітчизняних, так i зарубіжних фахівців, це була перша європейська конституція у сучасному її розумінні.
Друга половини ХIX та початок ХХ століття представлена конституційними проектами та науково-публіцистичних працями. У 1846-1847 роках, Григорій Андрузький, член Кририло-Мефодіївського братства, студент юридичного факультету Київського університету представив «Начерки Конституції Республіки», де передбачалося що Україна - суверенне державне утворення у конфедерації слов'янських народів. У 1884 році видатний український вчений та політичний діяч М. Драгоманов представив фундаментальну роботу «Вольный Союз - Вільна Спілка», де пропонував реорганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені особисті i політичні права. У травні 1905 pоку М. Грушевським опубліковано статтю «Конституційне питання і українство в Росії», де розвинуті основи, закладені М.Дpагомановим, децентралізації Російської імперії та конституційного-правового будівництва в Україні. У вересні 1905 році Микола Міхновський публікує в першому номері часопису Української народної партії «Самостійна Україна» проект Конституції України «Основний закон Самостійної України - спілки народу українського». Проект передбачав повну незалежність України.
Реальний конституційний процес в Україні почався у 1917 році із поваленням самодержавства у Росії.
17 березня 1917 року представниками українських партій, суспільних, культурних організацій створюється Центральна Рада - всеукраїнська громадська організація й координаційний центр. Її головою вибирається Михайло Грушевський. Центральна Рада організовує скликання Всеукраїнського Національного Конгресу, який проходить 17-21 квітня 1917 року в Києві за участю 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій. Конгрес ухвалює рішення поставити перед майбутнім російським урядом питання про федеративний устрій Росії та надання Україні права автономії, обирає Центральну Раду у складі 150 чоловік. Керівництво Центральної Ради очолює Михайло Грушевський - голова, Володимир Винниченко й Сергій Єфремов- заступники.
З березня 1917 року перестають діяти всі заборони щодо української мови й культури. Починає видаватися масова українська преса. Організовуються курси для вчителів. 31 березня 1917 року відкривається перша українська гімназія.
У травні Центральна Рада направляє в Петроград своїх представників з вимогою надати Україні статус автономії, а також право ведення міжнародних переговорів. Тимчасовий уряд відхиляє всі вимоги України.
23 червня на Другому Військовому З'їзді Центральна Рада ухвалює І-й «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, в Україні й по-за Україною сущого», який декларує «статут автономії України», здійснюваної за принципом: «Українські справи вирішують Українські Збори (Сойм), загальноросійські - Центральне Російське Правительство».
27 червня створюється Генеральний Секретаріат Центральної Ради - виконавчий орган (уряд) у складі восьми генеральних секретарів і генерального секретаря, яким стає Володимир Винниченко (УСДРП- Українська Социал - Демократична Робоча Партія), з розмежуванням повноважень кожного секретарства (міністерства) щодо управління відповідними галузями народного господарства. Центральна Рада стає законодавчим органом, а Генеральний Секретаріат - органом центральної виконавчої влади.
3 липня Центральною Радою ухвалюється II-й «Універсал Української Центральної Ради», про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом де зазначалося, що «прямуючи до автономного ладу в Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення на затвердження Учредительного зібрання» на основі якого представники Генерального Секретаріату здійснюють спробу знайти компроміс із Тимчасовим урядом Росії. Але Росія знову відхиляє всі вимоги України.
20 листопада Центральна Рада ухвалює III-й «Універсал Української Центральної Ради», яким проголошується утворення Української Народної Республіки - УНР та побудову стосунків із Росією на федеративних засадах. До УНР ввійшли Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина й Таврія.
9 січня 1918 року Центральна Рада ухвалює IV-й «Універсал Української Центральної Ради», який проголошує Українську Народну Республіку - самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Генеральний Секретаріат перетворюється у Раду Народних Міністрів. Його головою стає Всеволод Голубович.
29 квітня відбувається сесія Центральної Ради, на якій приймається конституція УНР і вибирається президент УНР - Михайло Грушевський.
У той же день, за підтримкою Німеччини владу у Україні захоплює генерал Павло Скоропадський. Проголошується гетьманська держава та приймається "Грамота до всього українського народу" і установчий правовий акт «Закони про тимчасовий державний устрій України» які скасовують усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, врегульовують питання «про гетьманську владу», «про Раду Міністрів і проміністрів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд», «про віру», визначаються «права і обов'язки українських козаків і громадян», визнається право приватної власності, проголошується свобода торгу і широкий простір для приватного підприємництва та ініціативи.
Відповідно до прийнятих актів уся повнота державної влади зосереджується в руках гетьмана. Він управляє державою, затверджує закони, призначає голову і членів Ради Міністрів, являвся «Верховним Воєводою Української Армії і Флоту», має право помилування засуджених. Затверджується також закон «Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана Гетьмана всієї України» прийнятий Радою Міністрів. По якому управління державою, при даних обставинах, здійснюється трьома її верховними правителями, одного з яких заздалегідь визначає гетьман, Другого обирає Державний Сенат, а третього - Рада Міністрів.
Західноукраїнські землі Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на початку XX століття знаходяться у складі Австро-Угорської монархії. Цісарський уряд маніфестом від 16 жовтня 1918 року, декларує перебудову монархії на федеративних засадах, що спричиняє активізацію національних рухів. 18 жовтня у Львові утворюється Українська Національна Рада та затверджується Статут Української Національної Ради.
19 жовтня Українська Національна Рада ухвалює Прокламацію Української Національної Ради спираючись на передбачене 14 пунктами Вільсона право націй на самовизначення в якій проголошує Українську Державу на етнічних українських землях Галичини, Буковини й Закарпаття.
13 листопада 1918 року Українською Національною Радою приймається «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії» та проголошується про утворення - Західно Української Народної Республіки.
Територія Західно Української Народної Республіки охоплює землі, населені переважно українцями та означенні на етнографічній карті австрійської монархії, складеній 1855 р, у Відні бароном К.Чернігом: коронні краї та округи Східної Галичини до ріки Сян з Лемківщиною на Низьких Бескидах, що на заході від неї, територія Північно-Західної Буковини зі Стороженцем, Чернівцями і Серетом, з округами Спиш, Шариш, Замплин, Уг, Берег, Угоча й Мармарош. Усього територія ЗУНР становить 70 тис. км2 з населенням 6 млн чоловік.
Керівництво ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем приймає закони про організацію війська, про тимчасову адміністрацію, про тимчасову організацію судочинства, про державну мову, про громадянство, про земельну реформу, про освіту. Уряд ЗУНР, Тимчасовий державний секретаріат на чолі з К.Левицькимо, формує систему управління центральних та місцевих органів. Створюється Українська Галицька армія, яка навесні 1919 році налічує понад 100 тис військових. Гербом ЗУНР стає золотий лев на синьому тлі, обернений у правий бік, а прапором - жовто-блакитне полотнище. ЗУНР відкриває посольства в Австрії, Угорщині й Німеччині, а дипломатичні представництва у Чехо-Словаччині, США, Канаді, Італії та Бразилії.
1 грудня 1918 р. делегація ЗУНР підписує у Фастові з Директорією УНР «Передвступний договір», договір про злуку двох українських республік, яка була урочисто проголошена 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві. У відповідності до закону «Про форму влади в Україні», прийнятого Трудовим Конгресом України, ЗУНР перейменовувалася в Західну область Української Народної республіки (ЗОУНР).
Рішення про спілку з УНР було скасоване після укладенням С.Петлюрою Варшавської Угоди з Ю.Пілсудським, яка передбачала визнання прав Польщі на Галичину.
Після окупації Буковини Румунією, Закарпаття Угорщиною а Галичини Польщею, уряд ЗУНР на чолі з Є.Петрушевич перебралися до Відня.
Упродовж 1920- 1923 років, перебуваючи у вигнанні, уряд ЗУНР неодноразово намагався домогтися від західних держав відновлення ЗУНР, але його спроби успіху на мали. 15 березня 1923 року уряд і Є.Петрушевич, склали свої повноваження.
Створення в Харкові більшовиками українського радянського уряду та падіння Деректорії 1919 році засвідчило початок в Україні нового етапу розвитку конституційного процесу.
На початку січня 1919 року виходить Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України.
В березні 1919 року на основі Маніфесту ВУЦВК приймає Конституцію України, яка повторює Конституцію Російської Федерації 1918 pаку. Закладений основний принцип якої диктатура пролетаріату та заява " про свою повну солідарність з існуючими радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції".
З створенням у 1922 pоці Союзу радянських республік і прийняття у 1924 pоці Конституції СРСР до Конституції УСРР 1919 pоку вносяться зміни, пов'язані із розподілом компетенції.
У зв'язку з прийняттям у грудні 1936 pоку нової Конституції СРСР в 1937 році приймається Конституція Української РСР. Яка повністю повторює основні положення Конституції СРСР, максимально зменшує повноваження республіканських органів та зводить до мінімуму кількості республіканських наркоматів.
Невід'ємною складовою історії українських конституцій є акти конституційного характеру Карпатської України - Тимчасова Конституція Карпатської України 1939pоку та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940-1950 pоків. "Тимчасовий устpiй УГВР 1944 pоку.
У зв'язку з прийняттям у 1977 році нової Конституція СРСР в 1978 році приймається нова Конституція УРСР. Нова Конституція не спричинила принципових змін у державному і суспільному житті республіки, але сприяла появи загальної тенденції до демократизації суспільного життя, зростання політичної активності народу.
[ред.] Джерела
[ред.] Література
- Бобровник С. В. та ін. Основи держави і права. К - «АН України». Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 1993 ріку
- Полонська- Василенко Н. Історія України. К - Либидь, 1993 року
- Кульчицький В. Історія держави і права України. - Львов, 1996 року
