Антанта
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антанта, союз між Великобританією, Францією і Росією в 1907—1917. У 1911 став військовим союзом і основою сил союзників під час Першої світової війни проти Німеччини й Австро-Угорщини.
УРЕ: (франц. Entente cordiale—сердечна угода) — імперіалістичний блок Франції, Англії та Росії, який остаточно сформувався 1907 для боротьби з т. з. Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) за перерозподіл світу. Нерівномірність капіталістич. розвитку в епоху імперіалізму призвела до дальшого загострення суперечностей на міжнар. арені, серед яких на початку 20 ст. основними виявились англо-німецькі. Англія, колоніальним та торг. інтересам якої загрожувала Німеччина, пішла на зближення з Францією, що вже була в союзі з Росією. 1904 між Англією і Францією була укладена -т. з. «сердечна угода» про розподіл сфер впливу, головним чином в Африці. Про цю угоду В. І. Ленін писав: «Ділять Африку (готуються до війни з Німеччиною)» (Тетради по империализму. М., 1939, с. 621). Своєрідний політ, трикутник—Франція—Росія, Франція—Англія—замкнувся угодою 1907 між Англією і Росією, яка, крім розмежування сфер впливу на Серед. Сході, мала на меті боротьбу з австро-нім. блоком. В. І. Ленін писав з цього приводу: «Ділять Персію, Афганістан, Тібет (готуються до війни з Німеччиною)» (там же). 1912 Англія скріпила свій союз з Францією воєнно-морською угодою. 1914—18 А. з участю ряду інших держав вела війну проти австро-нім. блоку. Вигравши першу світову імперіалістичну війну, А. 1919—20 разом з США нав'язала переможеним країнам грабіжницьку Вер-сальську систему мирних договорів. З 1917 з участю США А. вела збройну інтервенцію проти радянських республік, в тому числі проти УРСР. Інтервенція А. зазнала цілковитого краху (див. Громадянська війна в СРСР 1918—20).
ДІУ: АНТАНТА (франц. — «Сердечна згода») -блок європейських держав (Великобританія, Франція, Російська імперія), який сформувався в 1904-07 для боротьби проти т.зв. Троїстого союзу (Німеччина. Австро-Угорщина, Італія, виник в 1879-82). Згодом назва «Антанта», крім основних держав, що воювали проти Німеччини та її союзників, поширилась ще на 22 країни -США, Японію, Румунію, Китай, Грецію, Португалію та ін. Після проголошення Першого Універсалу УЦР (див. Універсали УЦР) і створення Генерального Секретаріату УЦР-УНР. уряди держав А. з літа 1917 почали надсилати своїх представників для ознайомлення з внутрішньополітичною ситуацією в Україні. В серпні 1917 за дорученням французького посольства у Петербурзі в Києві перебував журналіст Жан Пелісьє, який інформував свій уряд про події в Україні. В жовтні 1917 англо-французька військова місія на чолі з ген. Табуї і полк. Перльє вела переговори з генеральним секретарем військових справ С.Петлюрою. Представники А. на всіх переговорах з українською стороною в основному ставили питання про можливість використання українських військ, що поступово формувались, у воєнних діях проти австро-німецького блоку. Падіння Тимчасового уряду і захоплення більшовиками ставки головнокомандуючого російськими військами М.Духоніна, спричинили переїзд військових місій Великобританії, Японії,.Румунії, Сербії та Бельгії до Києва. В місті розпочались активні переговори з представниками Англії (ген. Чарльз) і Франції (полк. Гравьє і Перльє), які намагались встановити офіційні відносини з Генеральним Секретаріатом і пробували переконати український уряд не брати участі в переговорному процесі з Центральними державами. В грудні 1917 уряди Франції і Великобританії призначили своїх представників в Україні — відповідно ген. Табуї та Д. П. Багге. 21.12.1917 (3.1.1918) ген. Табуї офіційно заявив про визнання Української Народної Республіки і призначення його комісаром Французької Республіки при Генеральному Секретаріаті. Держави А. намагались переконати уряд УНР продовжувати боротьбу на Зах. і Пд. фронтах, пропонуючи фінансову і військову допомогу. Однак складне внутрішньополітичне становище в Україні, агресія більшовицької Росії і окупація її військами значної частини української території, в тому числі Києва, примусили Генеральний Секретаріат вимовитись від подальших контактів з А. і укласти Берестейський мир 1918. На протязі 1918 А. ставилась вороже до УНР і Української Держави гетьмана П.Скоропадського, повністю затримуючи Добровольчу армію ген. А.Денікіна та ідею російських шовіністичних кіл про відновлення «единой и неделимой России». В жовтні 1918 у Женеві в переговори з представниками країн А. намагався вступити міністр закордонних справ Української Держави Д.Дорошенко але через початок антигетьманського повстання ці спроби були припинені Директорія УНР не була визнана А., а позиція українського уряду розглядалась її дипломатами як «більшовицька». В листопаді 1918 А., стурбована наступом більшовиків, прийняла рішення замінити німецькі гарнізони власними військами. 12.Т2.1918 Армія УНР після жорстоких боїв з .білогвардійцями на підступах до Одеси зайняла місто, а вже 15.12.1918 (за ін. даними — 27.12.) розпочалася висадка франко-грецького десанту під командуванням ген. Боріюса у прибрежній смузі Одеси. 27.12.1918 Директорія УНР опублікувала ноту «До демократій усіх націй світу і демократій держав Антанти», в якій висловлювався рішучий протест проти втручання А. у внутрішні справи України. Враховуючи складне становище на українсько-більшовицькому фронті, Директорія видала наказ про відхід українських частин з міста. Наприкінці грудня 1918 війська А. (заг. числом бл. 60 тис. чол.) поступово захопили південну частину України по лінії Тирасполь-Бірзула-Вознесен-ське-Миколаїв-Херсон-Крим. Змушена вести бої на два фронти, Директорія вирішила вступити в переговори з військовим командуванням А. 6.2.1919 командуючий французькими військами д'Ансельм поставив українській делегації (І.Мазепа, С.Бачинський, О.Греков, С.Остапенко) у Бірзулі попередні умови для початку переговорів — відставка В.Винниченка. В.Чехівського та С.Петлюри, контроль над фінансовою політикою українського уряду; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів, та ін. Найбільш важливе для української делегат питання про визнання незалежності УНР на переговорах не ставилось. Після виходу зі складу Директорії В.Винниченка (11.2.1919) і сформування нового уряду (13.2.1919) без участі представників соціалістичних партій переговори продовжились. Не подаючи надії на можливість визнання УНР, А. вимагала підпорядкування української армії союзному командуванню і включення її поряд з Добровольчою армією ген. А.Денікіна у єдиний антибільшовицький фронт та встановлення контролю А. над українськими землями. На ці умови українська делегація категорично не погодилась. Наприкінці лютого 1919 повстанська' армія отамана М.Григор'єва. який перейшов на бік більшовиків, розпочала наступ проти військ А. В серед, березня повстанські загони зайняли у печері, викопаній Іларіоном). На цьому місці виник Києво-Печерський монастир, засновниками якого стали А. П. і Феодосій (Теодосій). Брав активну участь у політичному житті, підтримував князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол з князем Ізяславом Ярославичем.
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Ленін В. І. Твори. Вид. 4:
- т. 23. Пацифізм буржуазний і пацифізм соціалістичний; Листи з далека. Лист 4;
- т. 28. Лист до робітників Європи і Америки;
- т. 30. Доповідь на II Всеросійському з'їзді комуністичних організацій народів Сходу 22 листопада 1919 р.; VII Всеросійський з'їзд Рад 5—9 грудня 1919 р.;
- История дипломатии, т. 2. М., 1945;
- Рубинштейн Н. Советская Россия и капиталистические государства в годы перехода от войны к миру (1921—1922 гг.). М., 1948.
