Богатир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- Цей термін має також інші значення
Богатирі — мітичні оборонці української землі, змієборці (відоме літописне оповідання про Кирила Кожем'яку), що виявляють надлюдську силу і здібності.
Ідея богатирства, шо до останніх часів жила в українських народніх масах, творить ту основу, до якої в'яжуться й зайшлі богатирські казки новіших формацій, тісно сполучені з старим богатирським епосом, який оповідає про богатирів княжого Києва часів Володимира Великого, але який в Україні не зберігся, заховавшись тільки в нащадків українських виселенців на півночі Росії. Новіша богатирська казка, часто зовсім відірвана від історичної обстанови, далі творить той поетичний запас, шо з нього народна творчість черпає загальники богатирського образу кожного разу, як хоче піднести якусь особу чи ІСТОРИЧНИЙ момент, понад рівень пересічних людських відносин. Так от бачимо, як, серед козацьких, чи повстанських ватажків Хмельницького, з'являється фантастична постать Боняка, як ріжними казковими подробицями прикрашається історія Мазепи і Палія в якій Палій прибирає постать чулесно-народженого богатиря, побиває демонів, стає невмиракою, тощо.
Назва богатиря для епічного героя не належить до найдавніших. У наших старих пам'ятках дотатарської доби ця назва не стрічається, хоч і відомий половецький вираз, в якому "богадур" визначає могутнього, сильного чоловіка. Галицько-волинський літопис починає вживати цієї назви від приходу Батия для означення татарських воевід, як от в оповіданні поворот Бату-хана з Угорщини: "Отрядил єсть на тя два богатиря.. Манмана й Малая", або в оповіданні про події 1269 р.: "Василько князь з богатирем воєвал землю Литовську"...
Давніше назву богатиря виводили з індоєвропейського кореня, того самого шо й в словах Бог і багатий. Тепер цю філологію, як пише проф. М. Грушевський, цілком облишено, але вона давала себе знати ще в XVI ст., де в Сарницького богатирі — "півбоги".
За бідністю наших пам'яток, повільного розвою змісту, що його вкладалося в слово богатир, не можливо прослідити, але вже в XV ст. воно набуває значення "героя". У такому розумінні зустрічаємо це слово в тексті української Четьї 1489 р. з Кам'янця на Підляшші. Україна і особливо Подніпров'я ХVI ст. була повна згадок про богатирів, що скінчили, мовляв, своє життя в київських печерах та на різних славних полях бою, як от Летське поле під Переяславом, місце прославленої битви Ярослава з Святополком.
Особливу категорію богатирів складають в народній уяві українського народу богатирі семилітки. Про них, як завважив один із польських записувачів 1880 рр., люди не радо оповідають: "Це для них не казки, не міти, до яких давно вже стратили віру, а щось хоч і чудесне, але реальне, чого не можна повертати на жарт, не повинно служити самій пустій цікавості" (К. Стар. 1889, III. стаття Савича).
"Семилітній богатир, — писав теж Костомаров (Монографії. І вид. I. ст. 229), це тип народньої надії на будучі покоління, ідеал сили, яка не старіє, вічно молодіє і оновлюється..."
Мотив про богатиря - семилітка розроблено в билинно-казковій темі про київського оборонця Михайлика: в низці варіантів цей Михайлик — семиліток, і рація теми лежить власне в ранній молодості героя. (М. Грушевський "Іст. у. літ." І, ст. 314 ). У літописах мотив про молодого визвольника стрічаємо в переказі про облогу Києва Печенігами за Святослава дарма, що літ тут йому не визначено а названо просто — "отроком".
По аналогії, мудра дівчина—семилітка рятує своїх близьких своїм розумом, розгадуючи тяжкі загадки, або виконуючи важкі завдання.
