Гітара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Класична 6-струнна гітара

Гітара — це струнний музичний інструмент сімейства лютен. Звук відтворюється від вібрації струн, і резонується через деку та гриф інструмента. Гітарист, зазвичай, правою рукою смикає струни пальцями або медіатром, а пальцями лівої затискає струни, утворюючи акорди.

Гітари в цілому розподіляються на акустичні, електричні та напівакустичні. Класична акустична гітара має 6 струн. Різновид гітари із 7 струнами поширений у Росії.

Гітара має деку, яка зазвичай використовується в якості резонатора. Дека може бути порожньою, як у більшості акустичних гітар, або цільною, як у більшості електрогітар. Другий важливий елемент гітари — гриф, на якому затискають струни. На кінці грифу знаходиться голівка грифу, на якій розташовані кілки для настройки гітари.

Аналогічні стародавні інструменти зустрічались у Центральній Азії.

Гітари використовуються у багатьох стилях музики. Вони загальновідомі як класичні соло-інстурменти і як головні інструменти у блюзі та рок-музиці.

[ред.] Історія

Ще 120 - 130 років тому в Європі й Америці був популярний усього один вид гітар. У різних країнах використовували різні системи настроювання, а подекуди навіть змінювали кількість струн. Але за формою всі гітари були досить схожі - відносно симетричні верхня й нижня частини деки, що сходиться із грифом на 12-ом ладу. Невеликі розміри, прорізна долонька, широкий гриф, веєроподібне кріплення пружин і т.д. - все це характеризувало даний вид гітар.

Фактично вищеописаний інструмент за формою й змістом нагадує сьогоднішню класичну гітару. А форма сьогоднішньої класичної гітари належить іспанському майстрові Торресу, що саме й жив близько 120 років тому.

Наприкінці минулого століття гітара стала різко набирати популярність. Якщо до цього на гітарах грали тільки в приватних будинках і салонах, то до кінця минулого сторіччя гітара стала виходити на сцени. З'явилася потреба в посиленні звуку. Отоді й з'явився більше чіткий поділ між класикою й тим, що тепер найчастіше називають фолк-гітарою або вестерном.

Технологія стала дозволяти виготовляти металеві струни, які голосніше дзенькали. Крім того, сама коробка збільшувалася в розмірах, що дозволила звуку бути глибше й голосніше. Залишалася одна серйозна проблема - сильний натяг металевих струн фактично вбивав верхню частину коробки, а стовщення стінок коробки зрештою вбивало вібрацію, а разом з нею й звук. І отоді пан Мартін, батько сучасної фолк-гітари, і придумав своє знамените х-образне кріплення пружин. Пружини приклеювалися навхрест, тим самим збільшуючи міцність верхньої стінки, але дозволяючи їй вібрувати.

У такий спосіб відбувся чіткий поділ - класична гітара, що майже не змінилася з тих пір (тільки струни стали робити із синтетики, а не з жил, як раніше), і фолк-вестерн-гітара, що мала кілька форм, але майже завжди йшла з х-образним кріпленням пружин, металевими струнами, збільшеною коробкою й так далі.

Мартін називав свої моделі "0", "00" й "000" - по розмірах. "00" розмір майже збігався із сучасною класичною гітарою , а "000" - це був у той час найбільший розмір коробки. Такі гітари були придумані для того, що б їх було чутно в оркестрі серед голосних банжо, мандолін і контрабасів. Як ви розумієте, систем ампліфікації (посилення) звуку тоді ще не існувало.

Трохи пізніше - в 20-х роках - з'явилася нова форма - "OM" - оркестрова модель. Вона була схожа на "000", однак довжина струн збільшилася, що зробило її ще голосніше, а через якийсь час з'явився знаменитий dreadnought, що вважається сьогодні стандартом у гітаробудуванні.

Одночасно із цим розвивався ще один вид гітар - arch tops. Що ж це таке? У той час, як такі компанії, як Мартін, вирішували проблему посилення звуку за рахунок кріплення пружин, такі компанії, як Гібсон, пішли іншим шляхом - вони створювали гітари, за формою й конструкцією скрипки. Такі інструменти характеризувалися вигнутою передньою стінкою деки, порожком, що був як у котрабаса, і струнотримачем. Як правило, ці інструменти мали скрипкові вирізи по краях деки замість традиційної круглої дірки по центру.

У чому ж була їхня основна відмінність від тих же dreadnought'ів? У той час, як dreadnought прекрасно звучав в оркестрі типу "кантрі", де йому діставалася ритм-партія, arch top добре звучав окремими нотами, тобто не ритмічними, а саме сольними партіями. Ці гітари відрізнялися звуком, що був не теплим і глибоким, а збалансованим і різким. У такій гітарі було гарно чутно кожну ноту, і джазмени швидко зрозуміли, яка "темна конячка" з'явилася в їхньому полі зору. Саме джазу arch top'и й зобов'язані своєю популярністю, за що їх і прозвали джазовими гітарами. А dreadnought і схожі інструменти використовувалися більше для "кантрі" і популярно-естрадної музики.

В 30-і й 40-і роки ситуація почала змінюватись - в основному, через появу якісних мікрофонів і звукознімачів. Крім того, на арену вийшов і відразу завоював світ новий популярний стиль музики - блюз. Як відомо, блюз розвивався, в основному, завдяки старанням бідних чорних музикантів. Вони грали його по-всякому пальцями, медіаторами й навіть пляшками від пива (горлечка від пляшок з пивом були прямими праотцями сучасних слайдів). У цих людей не було грошей на дорогі інструменти, у них не завжди була можливість купити собі нові струни, які ж тут джазові гітари? І грали вони на чому прийдеться, в основному на більш розповсюджених інструментах - вестернах. У ті роки, крім дорогих arch-top'ов, компанія Gibson ще виробляла купу широко використовуваних фолк-гітар. Ситуація на ринку була такою, що Gibson був чи трохи не єдиною компанією, що робить дешеві, але якісні фолк-гітари. Логічно, що більшість блюзменів через брак грошей на щось більш зароблене й взяли у свої руки "гібсони". Так дотепер вони з ними й не розстаються.

Що ж відбулося із джазовими гітарами? А от що: з появою звукознімачів виявилося, що збалансований і чіткий звук цього виду інструментів як не можна краще підходить до тодішньої системи посилення. Хоч джазова гітара абсолютно не схожа на сучасний Fender або Ibanez, та Лео Фендер ніколи не створив би, напевно, свої Телекастери й Стратокастери, якби спочатку не поекспериментував із джазовими гітарами й звукознімачами. До речі, у наслідок електричний блюз теж грався й грається на джазових інструментах зі звукрзнімачами, просто товщина коробки в них зменшена. Яскравий приклад тому - B.B.King і його знаменита гітара "Люсіль", що багато хто сьогодні вважає стандартом електрогітари для блюзу.

Отже, ми підійшли до 50-им рокам, рокам народження рок-н-ролу й поняття рок-музики, як такої. Настав час зупинитися й зробити "рев'ю". Відкидуючи вбік електрогітари, які з шаленою швидкістю завойовували ринок, ми бачимо наступну картину. Класична гітара залишилася майже без змін, але отримала синтетичні струни й використовувалася для класичної музики й музики "фламенко". Фолк-гітари (dreadnought, оркестрові моделі й інші) використовувалися для "кантрі" і домашіх або бардівских стилів, а так само для акустичного блюзу. І, нарешті, arch top використовувалися для джазу.

Треба сказати, що акустична гітара 50-их років уже практично нічим не відрізняється від сучасної. Технології й матеріали трохи змінилися, але дотепер кращими гітарами в акустиці вважаються саме інструменти, зроблені в 40-их й 50-их роках. Колекціонери відвалюють круглі суми за ці інструменти. Гроші, які просять за Martin або Gibson певних років виробництва того часу, із із лишком вистачило б на покупку відмінної нової гітари й у добавок до неї нового... Мерседеса або БМВ.

Краса звуку поняття відносне, тому ми не будемо сперечатися на тему "які гітари краще", а підемо далі - в еру рок-н-ролу. Рок-н-рол з'явився із блюзу, отже й гітари використовувалися блюзові - а саме вестерни. Але, у відмінності від блюзу, рок-н-рол був більш естрадним стилем. Він вимагає наявності ансамблю, ударної установки, бас-гітари, і грати його прийнято на електроінструментах.

І от до 60-их років, як це не сумно, акустична гітара почала залишати сцену. Усе рідше й рідше на сцені з'являлися виконавці з акустичними гітарами - звукознімачі й ефекти завоювали світ. Акустична гітара 60-их й 70-их років перетворилася в основному в інструмент для написання пісень, виконання домашніх концертів і пісень біля багаття. А джазові гітари й зовсім стали залишати ринок. Єдиний вид акустичних гітар, що майже не постраждав, були класичні гітари. У них був твердий ринок - ті, хто грав класику, продовжували її грати на тому ж, на чому вона й гралася останні сто років.

Саме цікаве, що в 60-і й 70-і роки, коли гітаробудування й попит на фолк-гітари занепадав, з'явилися класичні гітари, які вважаються одними з кращих на сьогоднішній день - гітари фірми (майстра) Ramirez.

Ми дійшли до 80-их років. Я думаю, що цей час всі читачі вже пам'ятають особисто: розквіт важкого року з одного боку, і електронної музики з іншого. І знову акустичній гітарі не було місця в цих стилях. Саме в 80-і розвилися колективи, де гітар взагалі не було - одні клавішні й ударні. Але до кінця 80-их ситуація знову початку змінюватися. Рок почав ущухати. Не вмирати, а саме вщухати - він став тихіше. Надривне гуркотіння поступилося місцем більш осмисленому року, року, в якому менше екстазу, але зате більше музики й техніки. І отут знову на сцену вийшла акустична гітара. За час свого перебування в шафах і підвалах вона трохи змінилася. З'явилось багато гібридів: наприклад класична гітара з вбудованими звукознімачами, що виявилася зручною для акустичного джазу й фолк-року. Або ж взагалі - електрогітара з нейлоновими струнами, що при підключенні давала досить приємний класичний звук, але при цьому не шуміла.

В наші дні акустика знову завоювала світ. Може люди переситилися достатком електричного звуку, і їх потягнуло на живий звук акустики, а може просто в наш шалений час простіше й зручніше тягати за собою одну гітару, а не цілий набір електронних компонентів. Не знаю, але факт - програми "Unplugged" де MTV запрошує популярні групи й просить їх грати й записувати тільки живу музику користуються популярністю.