Давньоновгородський діалект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Давньоновгородський діалект — східнослов'янський діалект, поширений на території Новгородської республіки до XV століття. Істотно відрізнявся від наддіалектної форми давньоруської мови, яка була поширена у давньому Києві, а також од решти слов'янських мов.

Найяскравіша риса давньоновгородської фонетики — відсутність другої палаталізації (у коренях — кѣле 'цілий' (давньорус. цѣлъ), хѣде 'сідий' ('сивий', давньорус. сѣдъ), гвѣзда 'зірка' (давньорус. звѣзда), перед закінченнями — ногѣ 'нозі' (давньорус. нозѣ), рукѣ 'руці' (давньорус. руцѣ); у деяких коренях відсутня також третя палаталізація (напр. основа 'весь' мала вигляд вьх- (давньорус. вьс-). Фонеми /ц/ і /ч/ збігалися (ноць 'ніч' (давньорус. ночь) (так зване цокання). Сполуки *tl, *dl могли розвинутися у кл, гл: клещь 'лящ', привегле 'привів' (давньорус. привелъ з праслов'янського *privedlъ). Деякі давньоновгородські говірки мали рефлекси *ol, *or, що реалізувалися подібно до польського: злото 'золото' (давньорус. золото, пол. złoto).

Специфічна риса у морфології — називний відмінок однини чоловічого роду на -е замість давньоруського (київського) -ъ (Иване 'Іван' (давньорус. Иванъ), старе 'старий' (давньорус. старъ), кето 'хто' (давньорус. къто; перед цим -е не було першої палаталізації: замъке 'замок', а не *замъче). Родовий відмінок однини жіночого роду мав закінчення -ѣ замість давньоруського -ы (у женѣ замість у жены).

Давньоновгородський діалект зник після того, як Новгород було завойовано Московським царством у 1478 році. Деякі специфічні риси збереглися на новгородських землях і надалі (цокання, ять замість ы у родовому відмінку та ін.).

Новогородський діалект перш за все відомий за берестяними грамотами, що зазвичай писані чистим діалектом, та лише іноді зі впливом київських норм. Деякі діалектні риси, як помилки, проникали у пам'ятки писемності.

Основна праця по діалекту: Зализняк, Андрей Анатольевич. Древненовгородский диалект. Москва, 1995 (2-е изд., М., 2004).